Біосфера і людина
Вступ
Людина завжди використовувала навколишнє середовище в основному як джерело ресурсів, але впродовж досить тривалого часу її діяльність не впливала помітно на біосферу. Лише наприкінці ХІХ століття зміни біосфери під впливом господарської діяльності звернули на себе увагу вчених. У першій половині ХХ століття ці зміни зростали, а зараз вони лавиною обрушилися на людську цивілізацію. Прагнучи до покращення умов свого життя, людина постійно нарощує темпи матеріального виробництва, не замислюючись про наслідки. При такому підході більша частина взятих від природи ресурсів повертається до неї у вигляді відходів, часто отруєних та непридатних для утилізації. Це створює загрозу як існуванню біосфери, так і самої людини.
Попереджуючи про можливі наслідки вторгнення людини в природу, ще півстоліття тому академік В.І. Вернадський писав: “Людина стає геологічною силою, здатною змінити лік Землі”. Наслідки антропогенної діяльності проявляються у виснаженні природних ресурсів, забрудненні біосфери відходами виробництва, руйнуванні природних екосистем, зміні структури поверхні Землі, зміні клімату. Антропогенні впливи приводять до порушення практично всіх природних біогеохімічних циклів.
Розглянути концепцію єдності людини і біосфери, яка є центральною у вченні про ноосферу, – мета цього реферату.
І. Характеристика та склад біосфери
У буквальному перекладі термін “біосфера” означає сферу життя, і в такому значенні він був уперше введений у науку в 1875 р. австрійським геологом та палеонтологом Едуардом Зюссом, який визначав біосферу як сукупність організмів, обмежену в просторі та часі, яка мешкає на поверхні Землі.
Сучасна наука визначає біосферу як оболонку Землі, яка містить всю сукупність живих організмів та ту частину речовини планети, що знаходиться у безперервному обміні з цими організмами.
Два головних компоненти біосфери – живі організми та середовище їх мешкання – безперервно взаємодіють між собою та знаходяться в тісній, органічній єдності, утворюючи цілісну динамічну систему. Біосфера як глобальна суперсистема в свою чергу складається з ряду підсистем.
За час еволюції життя на Землі існувала величезна кількість різних видів живих організмів (всього близько 500 млн.). Зараз нараховують близько 3 млн. видів живих організмів.
Окремі живі організми не існують ізольовано. В процесі своєї життєдіяльності вони поєднуються в різні системи, наприклад, в популяції. В ході еволюції утворюється інший, якісно новий рівень живих систем, так звані біоценози – сукупність рослин, тварин та мікроорганізмів у локальному середовищі існування.
У сукупності із оточуючим середовищем існування, обмінюючись з нею речовиною та енергією, біоценози утворюють нові системи – біогеоценози або, як їх ще називають, екосистеми. Біогеоценоз є природною моделлю біосфери в мініатюрі, включаючи в себе всі ланки біотичного кругообігу: від зелених рослин, які створюють органічну речовину, до їх споживачів, які перетворюють її знову на мінеральні елементи. Інакше кажучи, біогеоценоз є елементарною складовою біосфери. Таким чином, у сукупності всі живі організми та екосистеми утворюють суперсистему – біосферу.
Біосфера охоплює нижню частину атмосфери, гідросферу та верхню частину літосфери.
Атмосфера – це найбільш легка оболонка Землі, яка межує з космічним простором; через атмосферу здійснюється обмін речовиною та енергією з космосом. Атмосфера має декілька шарів: тропосфера (нижній шар, який межує з поверхнею Землі, висота 9-17 км, в ньому зосереджено близько 80% газового складу атмосфери та весь водяний пар), стратосфера, ноосфера.
Гідросфера – це водна оболонка Землі.
Літосфера – зовнішня тверда оболонка Землі. Поверхневий шар літосфери, в якому здійснюється взаємодія живої матерії з мінеральною (неорганічною), представляє собою ґрунт. Організми переходять в гумус (родючу частину ґрунту). Складовими частинами ґрунту є мінерали, органічні речовини, живі організми, вода, гази.
ІІ. Біосфера і людина. Ноосфера.
Поява людини як “homo sapiens” (людини розумної) якісно змінила не тільки біосферу, але й результати її планетарного впливу. Поступово став відбуватися перехід до цілеспрямованої зміни оточуючого середовища розумними істотами.
Геосфера сама по собі в цілому пасивно реагує на втручання людини, а жива речовина активно пристосовується до нових умов існування та присутності в природі людини. Так, багатократно зросла стійкість та несприятливість багатьох комах до отрут, які застосовують люди. З’являються мутаційні або змінені види та популяції, які здатні існувати в техногенному та забрудненому середовищі.
Людина як особлива форма життя та істота, яка має розум, вносить принципово нові елементи у взаємовідносини з природою. Людина виступає як автономна цілісність всередині біосфери. Жива речовина, перетворюючи кісну та взаємодіючи з нею, утворює техносферу. Але якщо при формуванні біосфери всі біоценози лише підтримують системну цілісність шляхом обміну речовиною та енергією, то людина, окрім цих функцій, у першу чергу зречевлює природу, створюючи нові штучні предмети.
Концепція єдності біосфери та людства є центральною темою вчення про ноосферу. Академік Вернадський в своїх роботах розкриває першооснови цієї єдності, значимість організованості біосфери в розвитку людства. Це дозволяє зрозуміти місце та роль історичного розвитку людства в еволюції біосфери, закономірності її переходу до ноосфери.
В.І. Вернадський, М.М. Камшилов, В.П. Казначеєва розглядають ноосферу як нову, вищу стадію еволюції біосфери, яка пов’язана із виникненням та розвитком в ній людства, яке, пізнаючи закони природи та вдосконалюючи техніку, починає впливати на хід природних та космічних процесів.
Однією з основних ідей, які лежать в основі теорії про ноосферу, є те, що людина не є самодостатньою живою істотою, яка живе окремо за своїми законами, вона співіснує всередині природи та є її частиною. Ця єдність зумовлена перш за все функціональною нерозривністю оточуючого середовища та людини. Людство саме по собі є природним явищем і тому природно, що біосфера впливає не тільки на середовище життя, але й на образ думки.
Академік Вернадський представив ряд конкретних умов, які необхідні для становлення та існування ноосфери. Це:
заселення людиною всієї планети;
різке перетворення засобів зв’язку та обміну між країнами;
посилення зв’язків, у тому числі й політичних, між всіма країнами Землі;
початок переважання геологічної ролі людини над іншими геологічними процесами, які відбуваються у біосфері;
розширення меж біосфери та вихід у космос;
відкриття нових джерел енергії;
рівність людей всіх рас та релігій;
збільшення ролі народних мас у вирішенні питань зовнішньої та внутрішньої політики;
свобода наукової думки та наукового пошуку від тиску релігійних, філософських та політичних факторів та створення умов, сприятливих для вільної наукової думки;
продумана система народної освіти та зростання благоустрою народу;
розумне перетворення первісної природи Землі з метою задовольняння всіх матеріальних, естетичних та духовних потреб населення;
виключення війн з життя суспільства.
Простежимо, наскільки ці умови виконуються в сучасному світі.
Умову про заселення людиною Землі виконано. На Землі майже не залишилося місць, де не ступала б нога людини, вона поселилася навіть в Антарктиді.
Засоби комунікації постійно вдосконалюються, з’являються такі можливості, про які недавно людство ще тільки мріяло. Сам Вернадський писав, що процес повного заселення біосфери людиною зумовлений ходом історії наукової думки, він нерозривно зв’язаний із швидкістю комунікації, з успіхами техніки пересування, з можливістю миттєвої передачі думок та їх одночасного обміркування на всій планеті.
Умова посилення зв’язків зараз активно виконується. Приклад тому – Організація Об’єднаних Націй.
Умову переважання геологічної ролі людини також виконано, хоча саме її переважання викликало тяжкі екологічні наслідки.
Умову про вихід людини в космос також частково виконано. Робота в цьому напрямку ведеться вченими всієї планети.
Умову про відкриття нових джерел енергії виконано, але, на жаль, з трагічними наслідками. Ядерна енергія давно засвоєна як у мирних, так і у військових цілях. Людство, а точніше політики, не готове обмежитися мирними цілями, ядерна сила використовується перш за все як військовий засіб. Але й мирне використання часто веде до трагедії, як це було, наприклад, у Чорнобилі.
Умова рівності людей всіх рас та релігій зараз досягається, і важко сказати, коли нарешті можна буде вважати її виконаною.
Умова збільшення ролі народних мас виконано в усіх країнах із парламентерською формою правління.
Важко говорити про умову свободи наукової думки в країні, де ще зовсім недавно наука була під гнітом тоталітаризму. Зараз такий тиск відсутній, але через тяжке економічне становище в українській науці багато вчених змушені заробляти собі на життя ненауковою працею, деякі виїжджають за кордон. Але для підтримання української науки створені фонди, такі, наприклад, як фонд Сороса.
Важко говорити також про умову продуманої
системи народної освіти в країні, яка стоїть на порозі голоду та бідності. Але
В.І. Вернадський попереджав, що процес переходу біосфери у ноосферу не може
відбуватись поступово та єдинонаправлено, що на цьому шляху тимчасові відступи
неминучі. Отже, ситуацію, що склалася зараз в Україні, можна розглядати як
тимчасове явище.
Умову про розумне перетворення первісної природи Землі не можна вважати виконаною, адже сучасне політичне керівництво орієнтується в основному на вирішення економічних проблем.
Умову виключення війн з життя суспільства В.І. Вернадський вважав дуже важливою для створення та існування біосфери. Але вона не виконана та поки ще не ясно, чи буде вона колись виконаною. Світова спільнота намагається не допустити світової війни, але локальні війни все ще забирають життя багатьох людей.
Отже, процес утворення ноосфери поступовий і, напевно, ніколи не можна буде точно вказати рік або навіть десятиріччя, з якого перехід біосфери до ноосфери можна буде вважати завершеним.
Висновки
Академік Александров писав, що аналіз стану сучасного природного світу свідчить про те, що причиною відсутності гармонії у рівноправних відносинах людини та природи є ще досі не подолані процеси відчуження людини від природи. Інша причина – це політика підкорення природи, яка приводить до появи непрямих впливів антропогенно зміненої природи на людину. При цьому непрямі впливи, як правило, несуть тільки несприятливі наслідки свого впливу на природу та особливо на людину. Ці обставини, на жаль, не враховуються сучасною наукою, що в кінцевому результаті стримує наше просування на шляху до поєднання людини з природою.
Сам Вернадський, відмічаючи небажані, руйнівні наслідки господарювання людини на Землі, вважав їх тимчасовими. Він вірив у людський розум, гуманізм наукової діяльності, перемогу добра та краси. Ноосферу слід приймати як символ віри, як ідеал розумного людського втручання в біосферні процеси під впливом наукових досягнень.
Для виконання всіх умов, які В.І. Вернадський вважав необхідними для входу до ноосфери, необхідна стабілізація економіки України та переорієнтація уряду на вирішення екологічних проблем через вживання системи заходів. До системи таких заходів мають входити: основи ядерного законодавства, державне регулювання ядерної та радіаційної безпеки, державні програми мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи, норми поводження з радіоактивними відходами та підвищення безпеки атомних станцій, система соціального захисту населення.
Список литературы
Александров И.А. Космический феномен человека. – М.: “АГАР”, 1999. – 432 с.
Алимов А. А., Случевский В. В. Век XX:
экология и идеология. –
Л.: Лениздат, 1988. – 111 с.
Вернадский В.И. Биосфера и ноосфера. – М, 1989. – 432 с.
Вернадский В.И. Химическое строение биосферы Земли и ее окружения. – М.,1987. – 632 с.
Гумилев Л.Н. Этногенез и биосфера Земли. – М., 1993. – 499 с.
Дедю И.И. Экологический энциклопедический словарь. – К.: Гл. ред. МСЭ. – 408 с.
Екологія: Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисциплін / Дорогунцов С.І. та ін. – К.: Вид-во КНЕУ, 1999. – 152 с.
Казначеев В.П. Учение В.И. Вернадского о биосфере и ноосфере. — Новосибирск: Наука, 1989. – 301 с.
Крисаченко В.С. Людина і біосфера. Підручник. – К., 1999. – 690 с.
Моисеев Н.Н. Человек и ноосфера. – М., 1993. – 298 с.
Для подготовки данной работы были использованы материалы с сайта http://www.monax.ru/