Необхідність та сутність фінансів
Фінанси як економічну категорію звичайно поєднують із рухом грошей. Чи йдеться про розподіл прибутку, чи про сплату податків. чи про формування державного та місцевого бюджету - у всіх цих операціях маємо справу з фінансами. Якщо абстрагуватися від конкретних форм, у яких проявляють себе фінанси, можна побачити те спільне, що їх об'єднує, - це специфічні відносини між різними учасниками суспільного виробництва, тобто перш за все це - суспільні відносини. Відомо, що частина суспільних відносин. яка пов'язана з виробництвом, становить економічні відносин. Вони виникають, безпосередньо у суспільному виробництві на різних стадіях його відтворення.
Економічні відносини можуть маги грошовий та негрошовий характер. Фінансові відносини пов'язані лише з грошовими відносинами. проте не всі грошові відносини пов'язані з фінансами. На підставі використання таких філософських категорій, як "ціле" і "частка", можна визначити фінансові відносити як частину суспільно-економічних грошових відносин. Це означає, що по-перше, не всі суспільні підносний г економічними, але економічні підносний завжди виступають як суспільні відносини. По-друге, всі грошові відносини є економічними, проте не всі економічні відносини є обов'язково грошові. І, по-третє, не всі грошові відносини є фінансовими, але всі фінансові відносини с грошовими. Отже, зміст фінансів як економічної категорії полягає в тому, що вони завжди мають грошову форму виявлення.
Гроші с обов'язковою умовою існування фінансів. Немає грошей - не може бути й фінансів, оскільки фінанси - це суспільна форма, обумовлена існуванням грошей. Якщо па окремих стадіях відтворювального процесу немає руху грошей, то на цих стадіях не можуть виникнути фінанси. На першій стадії відтворювального процесу - стадії виробництва - такого руху немає. Сферою виникнення та функціонування фінансів стає стадія відтворювального процесу, па якій відбувається розподіл вартості суспільного продукту за цільовим призначенням і суб'єктами господарювання. Кожен із них повинен одержати свою частку у виробленому продукті. Тому важливою ознакою фінансів як економічної категорії є розподільчий характер фінансових відносин. Але й цієї ознаки є не досить для повної характеристики суті фінансів.
Різноманітність розподільчих відносин призводить до того, що на другій стадії відтворювального процесу діють різні економічні категорії: фінанси, кредит, заробітна платня, ціна.

Фінансові ресурси - це сукупність коштів, що перебувають у розпорядженні держави та суб'єктів господарювання. Вони характеризують фінансовий стан економіки і водночас с джерелом її розвитку.
Вони формуються у суб'єктів господарювання та держави за рахунок різних видів грошових доходів, надходжень, відрахувань, а використовуються на розширене відтворення, матеріальне стимулювання працівників, задоволення соціальних та інших потреб суспільства. Приналежність фінансових ресурсів конкретному суб'єкту господарювання та державі дозволяє відокремити їх від грошових коштів населення і, зокрема, провести межу між фінансами та заробітною платнею.
Потенційно фінансові ресурси утворюються на стадії виробництва, коли створюється нова вартість, але саме потенційно, оскільки робітник за верстаком виробляє не фінансові ресурси, а продукти праці у товарній формі.
Реальне формування фінансових ресурсів починається лише па стадії розподілу, коли вартість реалізована і у складі виручки виділяють окремі конкретні економічні форми реалізованої вартості. Ось чому, наприклад, прибуток, хоч і створюють на стадії виробництва, однак кількісно його можна визначити та використати лише під час вартісного розподілу.
Використання фінансових ресурсів здійснюється, здебільше, через грошові фонди соціального цільового призначення, хоч є можливою і нефондова форма їх використання. Фінансові фонди важлива складова частина загальної системи грошових фондів, то функціонують у народному господарстві. Фондова форма використання фінансових ресурсів об'єктивно обумовлена потребами розширеного відтворення і має деякі переваги у порівнянні з нефондовою формою: дозволяє тісніш узгодити задоволення потреб з економічними можливостями суспільства; забезпечує концентрацію ресурсів на основних напрямках розвитку суспільного виробництва; дає можливість повніше узгодити суспільні, колективні та особисті економічні інтереси й тим активніше впливати на виробництво.
Якщо розглянути фінансові ресурси як матеріального носія фінансових відносин, то можна виділити фінанси із загальної сукупності категорій, що беруть участь у вартісному розподілі. Жодна з них, крім фінансів, не характеризується таким матеріальним носієм. Звідси, важлива ознака фінансів
- фінансові відносини завжди пов'язані з формуванням грошових доходів та накопичень, що набувають форму фінансових ресурсів. Ця ознака є загальною для фінансових відносин будь-якої суспільно-економічної формації, де б вони не функціонували. При цьому, форми та методи, за допомогою яких створюються та використовуються фінансові ресурси, змінюються в залежності від зміни соціальної природи суспільства.
Виявлення природи та суті фінансів одночасно з осмисленням специфічних рис цієї економічної категорії дозволяє дати таке визначення:
Фінанси це грошові відносини, що виникають у процесі розподілу та перерозподілу вартості валового суспільного продукту й частини національного багатства. Цей розподіл дозволяє формувати грошові доходи і нагромадження у суб'єктів господарювання й держави та використовувати їх на розширене відтворення, матеріальне стимулювання працівників, задоволення соціальних та інших потреб суспільства.

Роль фінансів в умовах ринку
Фінанси, являючись інструментом другої стадії суспільного витворення можуть впливати на всі стадії відтворення і процес в цілому.
Фінанси: Сфера матеріального виробництва - таким чином здійснює вплив на характер і масштаби виробництва; Сфера обертання - Вона представлена торгівлею. В ній характерні процеси купівлі-продажу. Споживацькі властивості товару не змінюються, а змінюється його вартість. Товар продасться і підприємство отримує виручку (Д). Потім відбувається poзпoділ цієї виручки на фонди відшкодування, накопичення, споживання. Фінансові відносини передують і завершують пронес купівлі-продажу; Сфера споживання, де відокремлюють: комерційні організації та бюджетні організації. Сьогодні можна зустріти організації змішаного типу, де комерційні структури виділяють гроші для бюджетних організацій. Отже, роль: забезпечують розподіл ВВП і фінансові потреби юридичних і фізичних осіб та держави; забезпечують кругообіг фінансових ресурсів і тим самим безперервність відтворення виробництва; здійснюють перерозподіл первинних і вторинних доходів між галузями, регіонами, соціальними верствами населення, окремими юридичними і фізичними особами; впливають на інтереси суб'єктів розподільних відносин і регулюють різні напрями соціально-економічного розвитку; відіграють провідну роль у системі економічних методів керування економікою країни; утворюють систему фінансових показників, які відіграють роль індикаторів стану і розвитку економічної та соціальної сфер суспільства; забезпечують усеохоплюючий контроль між суб'єктами обмінно- розподільних відносин за формуванням і використанням фінансових ресурсів.

Шляхи реформування фінансової системи України
Реформування фінансової системи - головна запорука зміцнення державності.
Головне знаряддя управління фінансами у сучасній ринковій економіці - це формування і виконання державного і місцевого бюджетів, а реформування правління фінансами - головна запорука зміцнення державності. Проблеми гальмування процесу управління державними фінансами Форми і методи управління державними фінансами не приведені конституційно до визначеного регулювання відносин між державою і місцевими адміністраціями та місцевими органами самоврядування. Недосконалість або повна відсутність законодавства щодо чіткого, единого порядку нормування витрат державних коштів.

Фінансові ресурси: визначення джерел формування та методи їх мобілізації.
Джерелами фінансових ресурсів виступають усі три елементи вартості суспільного продукту, але ступінь участі кожного з них різна.
Фінанси впливають на суспільне відтворення в таких напрямках: фінансове забезпечення відтворювального процесу; фінансове регулювання економічних і соціальних процесів; фінансове стимулювання економіки. Відтворювальні витрати - це перш за все уставний фонд, в якому виділяються основні та оборотні кошти. Для покриття витрат необхідні гpoшi. Для розширення виробництва потрібно залучати додаткові ресурси.

Використання фінансових ресурсів.
Форми і методи створення та використання фондів фінансових ресурсів потребують постійного удосконалення за такими напрямками: удосконалення методів створення й використання фондів фінансових ресурсів на основі науково-обгрунтованих нормативів бюджетної забезпеченості; забезпечення переходу до середньострокового та перспективного фінансового планування фондів фінансових ресурсів на всix pівнях управління економікою; удосконалення механізму залучення фінансових ресурсів до інвестиційноі сфери, у тому числі особистих накопичень громадян; запровадження ефективної системи витрачання коштів бюджету на соціальні потреби суспільства з одночасним посиленням регулятивної ролі бюджету в забезпеченні добробуту населення; створення фондів фінансових ресурсів для підтримки малого бізнесу шляхом розробки й використання цільових программ; посилення фінансового контролю за діяльністю державних підприємств і організацій, підвищення відповідальності керівників державних підприємств за ефективне використання державного майна, отримання фінансової дисципліни; оздоровлення фінансового становища в державі та зміцнення грошового обігу завдяки ліквідації взаємозаліків за платежами до бюджету та усунення бактеризації господарських зв'язків; удосконалення податкової системи, забезпечення оптимального рівня податкових надходжень для формування фондів фінансових pеcурсів на загальнодержавному її регіональних рівнях, створення сприятливих умов для підприємницької діяльності.

Роль Державного Казначейства у виконанні бюджету
Касове виконання бюджету - це організація і здійснення відповідних розрахунково-касових операцій.
Суть касового виконання бюджету: прийняття розрахункових документів на оплату податків; зарахування доходів на рахунки відповідних бюджетів; зберігання грошових коштів бюджету; видача грошових коштів на певні заходи; ведення відповідного обліку і звітності; Казначейство - це фінансовий орган, на який покладаються функції з "касового виконання державного бюджету України.
Указ Президента України зобов'язує органи Державного казначейства здійснювати: організацію і контроль за виконання державного бюджету
України; управління наявними коштами державного бюджету України та коштами державних позабюджетних фондів у межах видатків, встановлених на відповідний період; фінансування видатків державного бюджету України; ведення обліку касового виконання державного бюджету; складання звітності про стан виконання державного бюджету; управління державним внутрішнім та зовнішнім боргом відповідно до чинного законодавства; контроль за надходженням, використанням коштів державних позабюджетних фондів; розробку нормативно-методичних документів. Практичну дієвість бюджетної системи України в плані організації касового виконання державного бюджету функції органів казначейства вбачають: у посиленні контролю за надходженням, цільовим і економічним використанням державних коштів; у дотриманні чинного законодавства України з питань виконання державного бюджету, а також надходження та використання Державних позабюджетних фондів; у підвищенні оперативності в управлінні наявними коштами та дотриманні фінансової дисципліни. Завдання казначейства: 1.
Організація ефективної системи управління готівкою, що заснована на централізації ресурсів розпорядників бюджетних коштів на єдиному казначейському рахунку; 2. Чітка та своєчасна інформація щодо фінансового податково-бюджетного становища, яке ґрунтується на централізованій і досконалій системі бухгалтерській звітів про виконання державного бюджету;
3. Ефективний фінансовий контроль за виконанням зобов'язань платниками та розпорядниками коштів у процесі витрачення і формування бюджетних ресурсів.

Фінансова політика України в умовах переходу до ринку.
Напрямки фінансової політики України на сучасному стані: Економічне стимулювання виробництва, забезпечення фінансової стабілізації, стримування інфляційних процесів, обмеження кредитної і грошової емісії, стимулювання бюджетних надходжень, удосконалення механізмів оподаткування, раціональне й ефективне використання фінансових ресурсів, створення системи дієвого фінансового контролю, вирішення міжбюджетних проблем, зміцнення бюджетної системи, підсилення контролю за державним боргом, удосконалення фінансового законодавства.

Кошторис, види і основні його розділи.
Кошторис є основним плановим документом, що визначає розмір, цільове направлення та поквартальним розподіл бюджетних коштів, які використовуються на утримання установ та здійснення централізованих заходів з господарського і культурного розвитку. Кошториси витрат складають згідно з формами, розробленими Міністерством фінансів України для окремих типів установ. За призначенням кошториси поділяють на індивідуальні, загальні, зведені та кошториси на централізовані заходи. Індивідуальний кошторис — це кошторис витрат окремої установи. Загальні кошториси складають для однотипних установ — клубів, бібліотек тощо. Зведені кошториси об'єднують кілька індивідуальних. Кошториси витрат па централізовані заходи складають головні розпорядники кредитів для фінансування витрат, які мають значення для всіх підвідомчих установ (придбання транспортних засобів, обладнання).
Кошторис складається з трьох частин. У першім зазначають назву та адресу установи, бюджет, з якого здійснюється фінансування, зведені витрати за статтями кошторису. У другій наводять оперативно-сітьові показники установи, у третій — розрахунки за окремими статтями. Для всіх бюджетних установ установлено єдиний перелік статей витрат. Це дає можливість об'єднати індивідуальні кошториси у зведені та загальні, поліпшує бюджетне планування, посилює контроль за їхнім складанням і виконанням. Розроблений проект кошторису установа подає па розгляд головному розпоряднику кредитів в установлені строки. Кошторис має розглядатися в присутності керівника відповідної установи, виходячи з розмірів фінансування цих установ, передбачених відповідними бюджетами. При розгляді кошторису перевіряють дотримання чинного законодавства зі складання кошторисів, режиму економії, відповідність виробничих показників, які приймаються в кошторисах видатків, показникам плану економічного та соціального розвитку на наступний рік.

Міжбюджетні відносини.
У складі створення і використання бюджетів вирішується одне з найважливіших завдань - збалансованість бюджетів. У напрямку рішення цього завдання щороку здійснюється розмежування доходів і видатків між окремими бюджетами і визначаються взаємовідносини між ними (види та обсяги перерозподілу бюджетних ресурсів) розмежування доходів і видатків між окремими бюджетами починається з розподілу видатків. Розподіл видатків може ґрунтуватися на двох принципах: Принцип відомчої підпорядкованості означає, що суб'єкт бюджетного фінансування отримає кошти з того бюджету, який відповідає рівню органу управління цим суб'єктом; Принци територіального розташування означає, що фінансування здійснюється з бюджету тієї адміністративної одиниці, на території якої знаходиться суб'єкт фінансування. Розподіл доходів ґрунтується на встановленні загальнодержавних податків і платежів та місцевих податків і зборів. На даний час у розподілі видатків склались такі пропорції: З державного бюджету фінансуються видатки на: оборону (практично повністю); народне господарство (переважна частина); утримання органів загальнодержавної влади та управління, прокуратури, судової влади, митних і податкових органів; окремі видатки на соціальний захист населення; незначна частина видатків на соціально-культурну сферу. З місцевих бюджетів фінансується переважна частина видатків на : соціально- культурну сферу; утримання місцевої інфраструктури; місцевих органів влади та управління. Взаємовідносини між бюджетами. У процесі виконання бюджетів основними є зовнішні бюджетні потоки – вхідні і вихідні. Разом з тим існують взаємовідносини між окремими ланками бюджетної системи внутрішніми бюджетними потоками, які відображають, перерозподіл доходів і видатків між бюджетами.
Форми взаємовідносин:
Субсидіювання - передача коштів з бюджету питомого рівня до бюджету нижчого рівня з метою надання фінансової допомоги. Субсидія може бути цільовою (на конкретні видатки) і знеособленою. Вона не пов'язується безпосередньо з фінансовим станом бюджету, який її отримує. Субвенція - різновид цільової субсидії, яка передбачає участь у фінансуванні певних заходів і програм бюджету, що її видає, та бюджету, що її отримує. Нотація - цільова фінансова допомога на покриття. дефіциту відповідного бюджету. Залежно від можливостей бюджету, що її видає, покриття може бути повним або частковим.
Вилучення коштів - явище, зворотне дотації, тобто передача коштів бюджетного надлишку з бюджетів нижчого рівня до бюджету вищого рівня.
Бюджетні позички - надання коштів з бюджетів вищого рівня бюджетам нижчого рівня на покриття тимчасового касового розриву(незбіг у часі фінансування видатків і надходження доходів). Безпроцентний характер Мають бути погашені до закінчення бюджетного року. Видаються органами влади чи управлінні тільки безпосередньо підпорядкованим їм органам. Взаємні розрахунки - передача коштів з одного бюджету до іншого в зв'язку з перерозподілом між ними доходів чи видатків після затвердження бюджетів. При такому розподілі виникає надлишок коштів в одному бюджеті і нестача (в такому ж розмірі) її іншому. Вітчизняна система міжбюджетних відносин далека від досконалості.
Але є напрямки ліквідації цих недоліків і суперечень: 1. Необхідно розподілити повноваження між органами державної влади та місцевим самоврядуванням. 2. Зміцнення доходної бази місцевих бюджетів. 3.
Запровадження податку на нерухоме майно. 4. Надання органам місцевого самоврядування права запроваджувати власні місцеві податки і збори. 5.
Встановлення заінтересованості місцевих фінансових органів у повнім мобілізації доходів як у місцеві бюджети, так і до державного бюджету
України. 6. Вдосконалення порядку надання бюджетних трансфертів. 7.
Обґрунтування засад раціонального підходу до надання бюджетних трансфертів.

Бюджетна політика
Бюджетна політика - сукупність державних заходів з мобілізації й бюджетних ресурсів з метою досягнення зростання ВВП. Пріоритетні завдання бюджетної політики на 2002 рік: Соціальна спрямованість бюджету (збільшено видатки на освіту, охорону здоров'я, соціальний захист населення); Забезпечення надходжень до бюджету виключно у грошовій формі; Скорочення економічно неефективних пільг і субсидій суб'єктам підприємницької діяльності; заборона проведення реструктуризації або списання недоїмки суб'єктів господарювання за податками і зборами до бюджету, що виникла з І січня 2000 року, а також заборона надання відстрочки щодо термінів їх сплати.
Приведення зобов'язань держави у відповідність з її наявними можливостями.
Для цього впроваджуватиметься перехід до адресної соціальної підтримки найнезахищеніших верств населення, поступове скорочення підтримки збиткових підприємств, відмова від "перехресного" субсидування, призупинення дії окремих нормативно-правових актів, які не забезпечені бюджетними коштами: iз 1 січня 2001 року запроваджується облік зобов'язань розпорядників коштів державного бюджету в органах Державного казначейства, утримання чисельності працівників бюджетних установ та здійснення витрат на оплату праці в межах фонду оплати праці, затвердженого для бюджетних установ у кошторисах;
Поступовий перехід на казначейське обслуговування бюджетів усіх рівнів;
Започаткувати реформи міжбюджетннх відносин - чітке розмежування видів видатків між бюджетами різних рівні. Забезпечення органів місцевого самоврядування достатніми джерелами фінансування для виконання їх функцій.
Забезпечення надходжень до бюджету від приватизації державного майна.
Удосконалення окремих елементів бюджетного процесу ( чітке розмежування складових загального і спеціального фондів бюджету, уточнення процедур складання і виконання розпису бюджету та кошторисів бюджетних установ )

Державний кредит: економічна сутність та роль.
Із розвитком продуктивних сил та ринкових відносин, розширенням економічних функцій держави ролі, і характер державних позик дещо змінюються. Значна їх частина, як і раніше, пов'язана з непродуктивними втратами. В той же час держава починає використовувати позики для регулювання економічного розвитку. Державні інвестиції, субсидування окремих галузей економіки фінансують за рахунок державних позик. Внаслідок податкових пільг інвесторам зменшуються податкові надходження до бюджету, для його балансування також доводиться випускати нові позики. Для фінансування капітальних вкладень до державних та змішаних підприємств держава також може звернутися до ринку позичкових капіталів. У цьому випадку держана залучає капітал для розширення виробництва, тобто для продуктивного використання. Держава для фінансування своїх потреб може мобілізувати фінансові ресурси у формі державного кредиту. У цьому випадку вона є позичальником, а населення і підприємницькі структури, тобто фізичні і юридичні особи, — кредитодавцями. Державний кредит має строк повернення і ціну в формі процента. Державний кредит буває внутрішнім і зовнішнім. У сфері міжнародних економічних відносин держава виступає в ролі як кредитора, так і позичальника. Державний кредит відрізняється від банківського. Він, як правило, використовується для покриття дефіциту державного бюджету. Джерелом його повернення і сплати процентів є доходи бюджету, а не прибутки від вигідного розміру кредиту. За своєю економічною сутністю державний кредит — це форма вторинного перерозподілу валового внутрішнього продукту. Його джерелом є вільні кошти населення, підприємств і організацій. Використання державного кредиту є цілком виправданою формою мобілізації коштів у розпорядження держави, її доцільність при покритті дефіциту бюджету зумовлена тим, що це має значно менші негативні наслідки для фінансового становища держави, ніж покриття дефіциту за допомогою грошової емісії. Існування державного кредиту призводить до появи державного боргу. Сума його складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави (як внутрішніх, так і зовнішніх), включаючи видані гарантії за кредитами, що надаються іноземним позичальникам, місцевим органам влади, державним підприємствам.
Місцеві бюджети у системі місцевих фінансів
Місцеві (регіональні) фінанси - це система економічних відносин, за допомогою яких розподіляється і перерозподіляється національний доход та використовуються фонди грошових коштів на економічний і соціальний розвиток адміністративно-територіальних одиниць. Призначення місцевих фінансів: 1.
Проводиться соціальна політика; 2. Здійснюється вирівнювання рівнів економічного і соціального розвитку територій. Регіональні фінансові ресурси - це сукупність грошових коштів, що створені і використовуються на економічний і соціальний розвиток територій. Головний напрямок використання регіональних ресурсів фінансове забезпечення соціальної і частково виробничої інфраструктури. Основне джерело фінансування витрат - бюджетні асигнування і кошти суб'єктів господарювання. Місцеві бюджети - основна ланка місцевих фінансів. У них зосереджено понад 80 % всіх фінансових ресурсів, які знаходяться у розпорядженні місцевого самоврядування. Місцеві бюджети необхідно розглядати з п'яти позицій: Організаційна форма мобілізації фінансових ресурсів у розпорядженні місцевих органів самоврядування; Економічна категорія, що виражає сукупність грошових відносин; Ланка бюджетної системи
України; Головний інструмент у системі фінансів місцевих органів влади і самоврядування; Фінансовий план утворення і використання фонду грошових коштів. що належать місцевим органам влади і самоврядування.

Місцевих бюджети: їх сутність та склад.
Ці бюджети виконують такі функції: формування грошових фондів, які с фінансовим забезпеченням діяльності місцевих органів влади; розподіл і використання цих фондів між галузями народного господарства; контроль за фінансово-господарською діяльністю підприємств, організацій, установ, підпорядкування місцевим органам влади. Склад місцевих бюджетів: обласний бюджет, бюджети міст обласного і районного підпорядкування; районні бюджети; районні у містах бюджети; селищні бюджети; сільські бюджети.
Місцевий бюджет поділяється на поточний і бюджет розвитку. В основу побудови поточного бюджету потрібно покласти принципи: забезпечення достатнього рівня розвитку регіону, міста, селища, села; стабільність надходження коштів: пріоритетний розвиток соціально-культурної сфери; наукову обгрунтованість розмірів видатків; обов'язковий характер виконання поточного бюджету; Структура поточного бюджету передбачає такий поділ:
Доходи: податок на доходи фізичних осіб; податок на власність; неподаткові надходження; субсидії, субвенції, дотації; плата за землю; соціальний захист та соціальне забезпечення соціально-культурна сфера; охорона здоров'я; фізична культура і спорт; житлове господарство; заходи цивільної оборони, правоохоронні органи; утримання органів влади. Бюджет розвитку повинен фінансувати розширене відтворення всіх сфер діяльності на місцевому рівні. Структура бюджету розвитку виглядає так: Доходи: податок на прибуток підприємств; адміністративні збори та платежі; надходження від штрафів та фінансових санкцій; інші неподаткові надходження, надходження сум кредиторської та дебіторської заборгованості підприємств; збір за забруднення навколишнього середовища. Видатки: капітальні вкладення на розвиток виробництва і соціальної сфери; витрати на капітальний ремонт.
Основними є такі принципи бюджету розвитку: тісний зв'язок з поточним бюджетом; зміна бюджетних пріоритетів; виконання в міру надходження коштів.

Доходи і витрати місцевих бюджетів
До доходів місцевих бюджетів належать: власні доходи; закріплені доходи; • регулюючі доходи; доходи, що надходять у порядку між бюджетного перерозподілу ресурсів Доходи бюджетів регіонів України і форми фінансової допомоги з державного бюджету України. Власні доходи - види доходів, закріплені на постійній основі повністю або часткового за відповідними бюджетами законодавством. До власних бюджетів відносяться: податкові доходи, закріплені за відповідними бюджетами державцях позабюджетних фондів законодавством; неподаткові доходи, а також безвідплатні перерахування. Регулюючі доходи - державні І регіональні податки та інші платежі, за якими встановлюються нормативи відрахувань (у відсотках) в бюджети Автономної Республіки Крим, міст Києва і Севастополя або місцеві бюджети на наступний фінансовий рік, а також на довготривалій основі (не менше, ніж 3 роки) з по різним видам таких доходів. Субсидія - бюджетні кошти, що надаються бюджету іншого рівня бюджетної системи
України, фізичній або юридичній особі на умовах часткового фінансування цільових видатків. Субвенція - бюджетні кошти, що надається бюджету іншого рівня бюджетної системи України або юридичній особі на безвідплатній і безповоротній основах на здійснення певних цільових видатків. Дотація - бюджетні кошти, що надходять до бюджету іншого рівня бюджетної системи
України на безвідплатній і безповоротній основах для покриття поточних видатків. Кошти фонду фінансової допомоги регіонам - виділяються регіонам, що отримали статус "регіону, який потребує допомоги". Власні і закріпленні доходи - це не тотожні поняття. Закріплені доходи це доходи, що цілком або на основі фіксованого відсотка передані з державною в місцеві бюджети на стабільний або довгостроковій основі у встановленому Законом порядку. У ст.20 Закону "Про бюджетну систему України" встановлено, що з республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів здійснюються такі видатки: на фінансування установ та організацій освіти, культури, науки, охорони здоров'я, фізичної культури, молодіжної політики, соціальною забезпечення і соціального захисту населення, що підпорядковані виконавчим органам влади Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а також соціально-культурних заходів відповідно до покладених на ці органи влади функцій; на утримання органів влади Автономної Республіки Крим, місцевих органів державної влади і самоврядування; на фінансування підприємств і господарських організацій, що входять до складу місцевого господарства, природоохоронних заходів; на інші заходи, що фінансуються відповідно до законодавств України з республіканського бюджету Автономної Республіки
Крим та місцевих бюджетні.

Державний борг України та механізм його обслуговування.
Державний борг - це економічна категорія, що відображає економічні відносини між державою — позичальником та її кредиторами з приводу перерозподілу частини вартості валового національного продукту за умовами строковості, платності та зворотності. Залежно від сфери розміщення позик державний борг може бути внутрішнім або зовнішнім. Відповідно до закону
України "Про державний внутрішній борг" державним внутрішнім боргом є строкові боргові зобов'язання уряду України, гарантовані усім майном, що знаходиться у державній власності, або у грошовій формі. Державний внутрішній борг поєднує у собі заборгованість, яка виникла внаслідок отримання кредитів як безпосередньо урядом України; так і кредитів, що надавалися під гарантію уряду України. Обслуговування державного боргу слід розглядати як систему державних заходів, що передбачає сплату відсотків
(доходів) за отримані позики чи кредити, їх погашення, заходи щодо уточнення та змін умов погашення раніше випущених боргових зобов'язань, а також визначення умов нових випусків державних боргових зобов'язань. Сплата відсотків та погашення державних боргових зобов'язань здійснюються за рахунок бюджетних коштів. У випадку, коли держава виступає гарантом щодо повернення іноземних кредитів, які залучаються за умовами валютної самоокупності, юридична особа-резидент перераховує на рахунок Міністерства фінансів України, з якого здійснюється обслуговування державного зовнішнього боргу, плату у розмірі до одного відсотка річних сум гарантій у встановлений конкретно для кожної юридичної особи термін. Розмір плати визначається для кожної юридичної особи-резидента окремо. Управління державним боргом здійснюється за допомогою таких методів: конверсія, консолідація, уніфікація, обмін облігацій за регресивним співвідношенням, відстрочення погашення, анулювання позики. Конверсія - це зміни дохідності позики. Держава може змінювати розмір відсотків, що мають бути виплачені за позиками, як у бік зменшення, так і у бік збільшення. Консолідація — це зміна умов позики, які пов'язані зі строками її дії. Іноді держава проводить заходи, що поєднують консолідацію і конверсію одночасно.
Уніфікація позик - метод об'єднання декількох позик її одну із заміною раніше випущених боргових зобов'язань на облігації нової позики. Обмін облігацій за регресивним співвідношенням - це зміна раніше випущених облігацій на одну облігацію нового випуску. Відстрочення погашення позики - це метод, за яким сплата відсотків та повернення позики відкладаються урядом на майбутнє. Анулювання боргу - це повна відмова уряду держави від своїх боргових зобов'язань. Державний зовнішній борг — це фінансові зобов'язання держави перед нерезидентами щодо повернення позичених грошових коштів (основна сума боргу) і відсотків за ними та державних гарантій щодо виконання резидентами грошових зобов'язань стосовно повернення ними позичених у нерезидентів грошових коштів (основна сума боргу), отриманих за умовами строковості, платності і зворотності.

Функції фінансів.
Финансы как экономическая категория проявляются в выполняемых ими функциях.
Распределительная функция тесно связана с воспроизводственной функцией, так как выручка от реализации товаров, продукции, работ и услуг подлежит распределению и перераспределению. Распределение денежных средств имеет место в процессе предпринимательской деятельности, когда они направляются непосредственно по целевому назначению на покрытие затрат и формирование доходов (убытков). Перераспределение денежных средств — это вторичное распределение через централизованные фонды (бюджет, внебюджетные фонды и др. ), обеспечивающее направление ресурсов в непроизводственную сферу.
Перераспределение возможно благодаря изъятию части прибыли, созданной производительным трудом. Распределительная функция заключается в том, что за счет полученной выручки от реализации и внереализационных доходов (плата за аренду, полученные штрафы, курсовые разницы и др. ) обеспечивается выполнение денежных обязательств перед бюджетом, банками и контрагентами.
Контрольная функция финансов тесно связана с распределительной. Среди огромного многообразия финансовых отношений нет ни одного, которое не было бы связано с контролем за формированием и использованием денежных фондов. В то же время нет и таких финансовых отношений, которым была бы присуща только функция контроля. С помощью финансов государство осуществляет распределение общественного продукта не только в натурально-вещественной форме, но и по стоимости. В связи с этим становится возможным и необходимым контроль за обеспечением стоимостных и натурально-вещественных пропорций в процессе расширенного воспроизводства. Финансы осуществляют контроль на всех стадиях создания, распределения и использования общественного продукта и национального дохода. Их контрольная функция проявляется зо всем многообразии хозяйственной деятельности предприятий. В зависимости от субъектов, осуществляющих финансовый контроль, различают общегосударственный, ведомственный, внутрихозяйственный, общественный и независимый (аудиторский) финансовый контроль. Общегосударственный
(вневедомственный) финансовый контроль осуществляют органы государственной власти и управления. Контролю подлежат объекты независимо от их ведомственной подчиненности. Ведомственный финансовый контроль проводят контрольно-ревизионные отделы министерств, ведомств. Эти органы осуществляют проверки финансово-хозяйственной деятельности подведомственных предприятий, учреждений. Внутрихозяйственный финансовый контроль проводится финансовыми службами предприятий, учреждений (бухгалтериями, финансовыми отделами). В их функции входит проверка производственной и финансовой деятельности самого предприятия, а также его структурных подразделений.
Общественный финансовый контроль выполняют отдельные физические лица на добровольных началах. Независимый финансовый контроль осуществляют аудиторские фирмы и службы. Объектом данного контроля является деятельность всех экономических субъектов. Проявление финансового контроля самое разнообразное. Он действует при движении денег и капитала через системы и формы расчетов, кредита, налогообложения, залога и т. п. Так, покупатель осуществляет финансовый контроль над деятельностью продавца, оплачивая покупаемые то