План.
1.Поняття та зміст інноваційних процесів.
2.Науково-технічний прогрес та його вплив на технічний розвиток
підприємства.
3.Організаційний розвиток,його зміст, форми та визначення.
4.Оцінка ефективності інноваційних процесів.
А) Ефективність технічних нововведень.
Б) Особливості оцінки ефективності організаційних нововведень.
Всю сукупність процесів і явищ, що відбуваються на підприємствах різних
галузей народного господарства, можна умовно поділити на дві групи —
традиційні і інноваційні. Традиційні процеси і явища характеризують
звичайне функціонування народного господарства, його галузей і підприємств,
а інноваційні — розвиток останніх на якісно новому рівні. Впродовж
тривалого періоду, коли економіка функціонувала і розвивалась
переважно за рахунок екстенсивних факторів (застосування постійно
зростаючого обсягу суспільних ресурсів — персоналу, виробничих фондів), у
виробництві домінували традиційні процеси і явища. Оскільки
екстенсивні фактори практично себе вичерпали або їх дія стала економічно
невигідною, розвиток та інтенсифікація сучасного виробництва мають
базуватися переважно на нових рішеннях у галузі технології, техніки,
організаційних форм і економічних методів господарювання. Опрацювання,
прийняття і реалізація таких рішень складають зміст так званих інноваційних
процесів.
В узвичаєному розумінні інповлцінні процеси, що мають місце в будь-якій
складній виробничо-господарській системі, характеризуються
сукупністю безперервно виникаючих у часі і просторі прогресивних, якісно
нових змін. Результатом інноваційних процесів є новини, а їх впровадження
у господарську практику визнається нововведенням. Інноваційні процеси
започатковуються певними галузями науки, а завершуються у сфері
виробництва, спричинюючи у ній прогресивні зміни.
Технічні новини і нововведення проявляються у формі нових продуктів
(виробів), технологій їх виготовлення, засобів виробництва (машин,
устаткування, енергії, конструкційних матеріалів).
Організаційні нововведення охоплюють нові методи і форми організації усіх
видів діяльності підприємств та інших ланок суспільного виробництва
(організаційні структури управління сферами науки і виробництва, форми
організації різних типів виробництва і колективної праці .)
економічні — методи господарського управління наукою і виробництвом через
реалізацію функцій прогнозування і планування, фінансування, ціноутворення,
мотивації і оплати праці, оцінки результатів діяльності; соціальні — різні
форми активізації людського чинника (професійна підготовка і
підвищення кваліфікації персоналу, в першу чергу складу керівників усіх
рівнів; стимулювання його (їх) творчої діяльності; поліпшення умов
і постійного підтримання високого рівня безпеки праці; охорона здоров'я
людини і навколишнього природного середовища; створення комфортних умов
життя.); юридичні — нові і змінені закони та різноманітні нормативно-
правові документи, що визначають і регулюють усі види діяльності
підприємств і організацій.
За масштабністю і ступенем впливу на ефективність діяльності певних ланок суспільного виробництва усі новини та нововведення можна об'єднати у дві групи — локальні (поодинокі, окремі) та глобальні (великомасштабні).
Якщо локальні новини (нововведення) призводять переважно до еволюційних перетворень у сфері діяльності підприємств і через це не справляють особливо істотний вплив на ефективність їх функціонування і розвитку, то глобальні, що у своїй більшості є революційними (принципово новими), мають кардинально підвищувати організаційно-технічний рівень виробництва і завдяки цьому забезпечувати суттєві позитивні зрушення в економічних і соціальних процесах.
Між окремими видами інноваційних процесів (новин, нововведень) існує порівняно тісний взаємозв'язок.
Ефективні технічні, організаційні та економічні нововведення неодмінно призводять до помітних позитивних змін у соціальних процесах на підприємствах, а все зростаюча актуалізація нагальних завдань соціального характеру ініціює їх розв'язання за допомогою нових організаційно-технічних і економічних рішень. Зрештою усі нововведення на підприємствах, які зорієнтовані на динамічний розвиток і невпинне підвищення ефективності виробництва, мають спиратися на власні юридичні підвалини, відповідні нормативно-законодавчі акти; Усі локальні і особливо глобальні нововведення різної спрямованості можуть забезпечувати максимально можливий прогресивний вплив на виробництво за умови, якщо вони використовуються підприємствами постійно, комплексно і гармонійно. Найбільший за наслідками безпосередній вплив на результативність (ефективність) діяльності підприємства справляють технічні і організаційні нововведення. Інші нововведення впливають на виробництво опосередковано (через ефективність нових технічних і організаційних рішень). Про ступінь впливу окремих організаційно-технічних та інших нововведень на відповідні економічні показники діяльності підприємств свідчать такі приклади.
Досвід експлуатації гнучких автоматизованих виробництв показує істотні переваги порівняно з технологічним устаткуванням
традиційного виконання: питома вага оплати праці (у розрахунку на одну
деталь) зменшується на 25-30%, накладні витрати — більш як на 80%,
виробнича площа — на 60%, а тривалість виробничого циклу скорочується у 5-6
разів. Серед глобальних технічних нововведень за ступенем впливу на
економіку підприємства відрізняються роторні та роторно-конвейерні лінії,
які у порівнянні з традиційними знаряддями праці залежно від складності
виготовлюваних деталей забезпечують: підвищення продуктивності праці у 4-10
разів; зменшення обсягу необхідної виробничої площі- 2-2.5 раза; скорочення
тривалості циклу виготовлення — 15-20. а обсягу транспортування виробів —
25-30 разів.
Помітно посилюється вплив нових технічних (технологічних) систем
не лише на економічні явища, але й на соціальні процеси. Це вимагає
підвищеної уваги конструкторів нової техніки до показників її надійності,
ергономічності і екологічності. Особливо нагальним є завдання екологіаацц
виробництва на підприємствах. За результатами соціальних досліджень
установлено, що, наприклад, збільшення у два рази забруднення повітря
шкідливими викидами скорочує термін експлуатації промислового
устаткування до першого капітального ремонту в середньому у півтора
раза, а урожайність пшениці у зонах дії підприємств кольорової металургії
на 40-60% менша, ніж за межами цих зон. У той же час сучасні прогресивні
технології уможливлюють перетворення джерел подібних економічних витрат у
чинники зростання обсягів продукції і прибутку. Зокрема застосування
існуючої технології утилізації викидів сірчаного ангідриду тепловими
електростанціями шляхом оснащення їх відповідними газоочисними
установками може задовольнити половину потреби народного господарства
України у сірчаній кислоті.
Варто обчислювати такі техніко- економічні показники:
Потенційні можливості розвитку і ефективності виробництва визначаються перш за все науково-технічним прогресом, його темпами і соціально- економічними результатами.
Чим цілеспрямованіше і ефективніше використовуються новітні досягнення
науки і техніки, що є першоджерелами розвитку продуктивних сил, тим
успішніше вирішуються кінцеві і пріоритетні (по відношенню до виробничих)
соціальні завдання життєдіяльності суспільства.
Науково-технічний прогресс (НТП) в буквальному розумінні означає безперервний вваємообумовлений процес розвитку науки і техніки; у
ширшому суттєво-змістовному значенні — це постійний процес створення
нових і удосконалення застосовуваних технологій, засобів виробництва і
кінцевої продукції з використанням досягнень науки.
Спираючись на суть, зміст та закономірності сучасного розвитку науки і техніки, можна виокремити характерні для більшості галузей народного господарства загальні напрямки НТП, а по кожному з них — пріоритети на найближчу доступну для огляду перспективу (див. схему).
В умовах сучасних революційних перетворень у технічному базисі виробництва ступінь його технічної досконалості та рівень економічного потенціалу в цілому визначаються прогресивністю використовуваних технологій — способів одержання і перетворювання матеріалів, енергії, інформації, виготовлення продукції. Технологія виступає завершальною ланкою і формою матеріалізації фундаментальних досліджень, засобом безпосереднього впливу науки на сферу виробництва.
В галузі предметів праці варто виділити такі тенденції НТП: 1) істотне підвищення якісних характеристик матеріалів мінерального походження, стабілізація і навіть зменшення питомих обсягів їх споживання;
2) інтенсивний перехід до застосування у все більшій кількості легких,
міцних та корозієстійких кольорових металів і сплавів, що став можливим
внаслідок появи принципово нових технологій, які у багато разів зменшили
вартість їх виробництва; 3) істотне розширення номенклатури та форсоване
нарощування обсягів продукування штучних матеріалів з наперед заданими і
унікальними властивостями.
До сучасних виробничих процесів ставляться такі вимоги, як досягнення максимально можливої безперервності, безпеки, гнучкості і
продуктивності, що можуть бути реалізовані лише за відповідного рівня їх
механізації і автоматизації — інтегрованого та завертаючого напрямку НТП.
Механізація і автоматизація виробництва, яка відображає різний ступінь
заміни ручної праці машиною, у своєму безперервному розвитку послідовно,
паралельно або паралельно-послідовно проходить від нижчої (часткової)
до вищої (комплексної) форми.
Вся сукупність сучасних напрямків НТП слугує фундаментальною базою технічного розвитку будь-якого підприємства. Технічний розвиток
відображає процес формування і удосконалення техніко-технологічної бази
підприємства, що має бути постійно зорієнтованим на кінцеві результати його
господарської діяльності.
Технічний розвиток як об'єкт організаційно-економічного управління
охоплює різноманітні форми, що мають відображати відповідні стадії процесу
розвитку виробничого потенціалу і забезпечувати відтворення основних
фондів підприємства (від капітального ремонту знарядь праці до розширення
та нового будівництва певних виробничих ланок). Із сукупності форм
технічного розвитку варто виокремлювати такі, які характеризують, з одного
боку, підтримування техніко-технологічної бази підприємства, а з
другого, — її безпосередній розвиток шляхом удосконалення і нарощування.
Організаційний прогрес виступає як узагальнена характеристика процесу використання організаційних факторів розвитку і підвищення ефективності
виробництва. Його суть полягає в удосконаленні існуючих і застосуванні
нових методів і форм організації виробництва і праці, елементів
господарського механізму в усіх ланках управління економікою.
. Основні сучасні тенденцй організаційного прогресу можна звести до
такого:
• прискорення темпів розвитку окремих та посилення взаємозв язків усіх суспільних форм організації виробництва, що забезпечує демонополізацію виробництва багатьох видів продукції, конкуренцію продуцентів на ринку, мультиплікаційну ефективність діяльності підприємств різних типів і систем господарювання;
• посилення безперервності та гнучкості виробництва на підприємствах багатьох галузей шляхом більш широкого застосування автоматичних роторних ліній робототехнічних комплексів і гнучких виробничих систем, що уможливлюють звести до мінімуму втрату часу і ресурсів, багатократно підвищити продуктивність праці, різко прискорити оновлення виготовлюваної продукції;
• розвиток колективної (бригадної) форми організації і оплати праці, що за умов прискорення НТП, якісного удосконалення і ускладнення техніко-технологічної бази виробництва стає об'єктивно необхідним і економічно доцільним; раціоналізація організації потоку і використання засобів виробництва і кінцевої продукції на всіх стадіях відтворювального процесу, переміщення певної частини організаційно-технологічних операцій з підготовки виробництва у сферу матеріально-технічного його забезпечення, що сприяє істотному скороченню виробничих запасів сировини, матеріалів і палива, зменшенню обсягів їх виконання, утилізації відходів виробництва;
• формування нових типів суспільної комбінації речових і особистих елементів процесу виробництва, науки і виробництва, виробництва і сфери споживання у вигляді спільних міжгалузевих і міждержавних підприємств, науково-технічних комплексів, інженерних і сервісних центрів, створюваних з метою концентрації і раціонального використання суспільних ресурсів, підвищення ефективності науково-технічного прогресу;
• удосконалення організації функціонування господарського механізму підприємств. Їх перехід на ринкові економічні відносини з державою і іншими контрагентами, що посилює відповідальність за кінцеві результати діяльності, конкурентоспроможність на світовому і національному ринках, фінансову стійкість і прибутковість;
• активізація людського чинника шляхом здійснення кадрової політики, що відповідає сучасним вимогам, правильного підбору керівників усіх рівнів, підвищення їх компетентності, діловитості і відповідальності; подальшого розвитку демократії в управлінні виробництвом; повсюдного забезпечення належної організованості і виконавської дисципліни.
Розвиток і поглиблення окреслених тенденцій в галузі організації виробничо-трудових процесів та функціонування господарського механізму необхідно вважати сучасними завданнями прискорення організаційного прогресу. При цьому пріоритетними мають бути заходи щодо раціоналізації організаційно-господарського управління і подальшого взаємоузгодженого розвитку суспільних форм організації виробництва. Лише комплекс заходів такої спрямованості може забезпечити реалізацію наявних резервів прискорення і підвищення ефективності організаційного прогресу.
До груп технічних новин і нововведень, стосовно яких визначаються і
оцінюються економічна та інші види ефективності, відносяться
створення, виробництво та використання нових або модернізація
(поліпшення експлуатаційних характеристик) існуючих засобів праці (машин,
устаткування, будівель, споруд, передавальних пристроїв), предметів
праці (сировини, матеріалів, палива, енергії) і споживання (продукції для безпосереднього задоволення потреб населення), технологічних
процесів, включаючи ті з них, що містять винаходи і раціоналізаторські
пропозиції.
Єдиним узагальнюючим показником економічної ефективності будь-якої
групи технічних нововведень слугує економічний ефект, що характеризує
абсолютну величину перевищення вартісної оцінки очікуваних
(фактичних) результатів над сумарними витратами ресурсів за певний
розрахунковий період. Залежно від кола вирішуваних завдань величина
економічного ефекту може і повинна обчислюватись в одній з двох форм:
народногосподарській (загальний ефект за умовами використання
нововведень) і внутрішньогосподарський (ефект, одержуваний окремо
розробником, виробником і споживачем технічних новин або нововведень).
Народногосподарський економічний ефект визначається шляхом зіставлення результатів за місцем застосування технічних нововведень і усіх витрат на розробку, виробництво і споживання; він віддзеркалює ефективність тієї або іншої групи технічних нововведень я позиції їх впливу на кінцеві показники розвитку економіки країни.
Внутрішньогосподарський (комерційний) економічний ефект, що
обчислюється на окремих стадіях відтворювального циклу "наука — виробництво
- експлуатація (споживання) , дозволяє оцінювати ефективність
певних технічних новин і нововведень з огляду на ринкові економічні
інтереси окремих науково-дослідних (проектно-конструкторських)
організацій, підприємств-продуцентів і підприємств-споживачів.
З огляду на особливості оцінки ефективності усю сукупність нових організаційних рішень можна умовно розподілити на дві групи: першу організаційні нововведення, здійснення яких вимагає певних (нерідко істотних) додаткових одночасних витрат (капітальних вкладень); другу — ті з них, що не потребують додаткових інвестицій.
Визначення і оцінка економічної ефективності організаційних нововведень, що відносяться до першої групи (наприклад, організація нових спеціалізованих або комбінованих виробництв; концентрація виробництва на діючому підприємстві, яка спричинює необхідність його розширення, реконструкції або технічного переозброєння) здійснюються так же, як і нових технічних рішень. Разом з цим слід враховувати одну важливу обставину — до складу поточних витрат повинні включатись додатково транспортні витрати, а також втрати сировини (матеріалів) і готової продукції при їх транспортуванні і зберіганні.
Ефективність безвитратних нових організаційних рішень (зокрема запровадження бригадної або іншої прогресивної форми організації і оплати праці; удосконалення окремих елементів господарського механізму — організаційних структур управління, систем планування і фінансування; створення нових ринкових структур) визначають на основі обчислення переважно економії поточних витрат, обумовленої здійсненням таких нововведень. При цьому у кожному конкретному випадку необхідно точно окреслювати коло показників для оцінки ефективності тієї або іншої групи безвитратних організаційних рішень.
ЛІТЕРАТУРА:
Грузинов В.П., Грибов В.Д. “Экономика предприятия».
2.Волков О.И. «Экономика предприятия».
3.Покропивний С.Ф.”Єкономіка підприємств.”
4.Задоя А.О.”Мікроєкономіка”.