смотреть на рефераты похожие на "Місце України в глобалізаційних процесах"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ БІЗНЕС-КОЛЕДЖ

Кафедра міжнародних відносин

і зовнішньоекономічної діяльності

Спеціальність 6.050 100 “Міжнародна економіка”

Робота перевірена і

допущена до захисту

зав. кафедрою к.ф.н.

Гайворонюк Н. В.

(підпис,дата)

БАКАЛАВРСЬКА РОБОТА

НА ТЕМУ: МІСЦЕ УКРАЇНИ В ГЛОБАЛІЗАЦІЙНИХ ПРОЦЕСАХ

Студентки IV курсу

бухгалтерсько-економічного факультету

Медведєвої Олени Антонівни

Науковий керівник

Гайворонюк Н. В.

Львів 2002

Зміст

ВСТУП.................................................................

.............................................2

Розділ 1. ГЛОБАЛІСТИКА В СУЧАСНІЙ

ГЕОПОЛІТИЦІ..........................4

1.1. Сучасні теорії глобалістики.......................................................

................4

1.2. Глобалізація як об’єктивна тенденція економічного і соціального рзвитку............................................................

.......................12

Розділ 2. СУЧАСНА ГЛОБАЛЬНА ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА................20

2.1. Глобалізація економічних процесів..........................................................2

0

2.2. Розвинуті країни та їх роль у глобалізації...............................................32

2.3.! Інтеграція України в сучасну економічну систему................................41

Розділ 3. ІНТЕГРАЦІЯ УКРАЇНИ В СИСТЕМУ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ

ЗВ’ЯЗКІВ ЯК ФАКТОР БЕЗПЕКИ

РОЗВИТКУ...........................................................

...................................37

3. СВІТ І УКРАЇНА: ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ГЛОБАЛЬНОГО

ТА НАЦІОНАЛЬНОГО

РОЗВИТКУ....................................................58

ВИСНОВКИ..............................................................

..............................

SUMMARY...............................................................

...............................

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ
ЛІТЕРАТУРИ........................................

5-45

ВСТУП.

Глобалізація як історичне явище і феномен, а також як об'єктивна закономірність розвитку людства привертає все більшу увагу дослідників як у країнах Заходу, так і в країнах Сходу. В наш час формується нова галузь науки — глобалістика, яка є молодою і міждисциплінарною. Вона, в її сучасному розумінні, бере свої витоки з 60—70-х років XX століття. До середини 90-х років ця наука трактувалась в основному обмежено, лише як вчення про глобальні проблеми сучасності — природні та суспільні.

Головними глобальними вважались проблеми: екологічна, енергетична, сировинна, продовольча, демографічна, міжнародна безпека. Особливого розвитку глобалістика як наука не отримувала, оскільки вона не мала єдиного об'єкта і предмета досліджень, а також єдиної методології. Кожна глобальна проблема вивчалась окремо: екологія — екологами, економіка — економістами, соціологія — соціологами. До середини 90-х років серйозного наукового взаємозв'язку глобальних проблем, їхньої єдності, “контактних зон” між ними не було. Тому не було і глобалістики як науки в повному розумінні цього слова. Формування сучасних основ глобалістики розпочалось у 80-х роках XX століття.

Головним завданням сучасної глобалістики як ми його розуміємо в результаті проведених досліджень, є не лише розкриття сутності, закономірностей і тенденцій глобалізації, а й пошук методологічних основ та розробка концепцій міжнародних антикризових стратегій, які в свою чергу були б базовими для розробки національних стратегій розвитку в умовах глобалізації.

На межі XX—XXI століть світове співтовариство переходить до нової ери — ери глобалізації розвитку. Ця ера відкриває для людства не лише нові, небачені досі можливості розвитку і якісного зростання, але й нові загрози, проблеми і глобальні конфлікти. Якщо світ хоче не лише виживати, а й домагатися нового рівня розвитку для всіх країн, він повинен шукати нових шляхів подолання криз і конфліктів. Тому сьогодні вже немає сумніву, що перед людством об'єктивно постали глобальні проблеми XXI століття, невідкладні проблеми глобальної організації світового устрою і, навіть, прийнятного для всіх держав глобального управління (Global Governance).

Світовий досвід другої половини XX століття показує, що ніякі специфічні умови, особливості національного розвитку, кризові стани і внутрішні трансформації не можуть ані відмінити, ані відкласти дію об'єктивних законів глобалізації розвитку. Країни, які виявляться неспроможними зайняти місце в системі світової глобалізації, неминуче опиняться під її “колесами”. Таким є закон сучасного розвитку — закон глобалізації. Глобалізація світового розвитку не є чимось таким, що впало на голову людства зненацька. Історично світ глобалізується і інтегрується в процесі всього періоду його розвитку.

На наших очах у світовій економіці відбуваються ґрунтовні зміни.
Людство послідовно відходить від моделі світу, в якій національна економіка окремих країн була досить ізольованою від решти світу бар'єрами, що стояли на перешкоді міжнародній торгівлі та зовнішнім інвестиціям, відстанню, часовими поясами, мовними бар'єрами, а також особливостями національного законодавства, культури й бізнесу. Людство рухається до такої моделі світу, де економіки окремих країн функціонують у рамках єдиної, взаємозалежної світової економічної системи. Цей процес прийнято називати глобалізацією.
Тенденція до створення інтеґрованої економічної системи спостерігається уже впродовж багатьох років, проте останнім часом темпи змін значно прискорились, і, схоже, вони зберігатимуться і в перші роки XXI століття.

Швидке формування глобальної економіки сприяє виникненню низки можливостей для бізнесу, як великого, так і малого. Воно дає змогу підприємствам збільшити обсяги своїх надходжень, скоротити витрати й підвищити прибутки.

Хоч формування глобальної економіки дає новим, та вже діючим підприємствам цілого світу досить широкі можливості, воно призводить також і до виникнення певних проблем, навіть небезпек, з якими підприємцям раніше навіть не доводилося стикатись.

Розділ 1. ГЛОБАЛІСТИКА В СУЧАСНІЙ ГЕОПОЛІТИЦІ

1.1. Сучасні теорії глобалістики

У теорії сучасної глобалістики, яка до кінця ще не сформована, намітились деякі стійкі зміни глобальності і глобалізації, які заслуговують на пильну увагу. Серед них концепції Римського клубу, що стосуються межі зростання, сталого розвитку, універсального еволюціонізму, мітозу біосфер, контролю глобального розвитку, світ-системного аналізу. Саме ці концепції є основою для подальшого розвитку теорії і методології глобалістики і глобалізації.

Про існування і дію об'єктивного закону глобалізації, як історичного явища і процесу, думали та інстинктивно здогадувались і писали ще деякі наші великі попередники, починаючи з XV, особливо XIX століття. Так,
М. Драгоманов ще наприкінці XIX століття писав: «Уся практична мудрість людська може бути в тому, щоб убачити напрямок руху світового, його міру, закон і послужитись тим рухом. Інакше той рух піде проти нас, розчавить нас». Ці слова є дуже актуальними для сучасної України, яка, ставши незалежною державою, ще не має ані національної стратегії, ані глобальної орієнтації, ні програми регіональної реінтеграції з Європою.

Наприкінці 90-х років з'явились спроби підбити певні підсумки розвитку сучасної глобалістики як науки. В центр дискусій у сучасній глобалістиці ініціатори дискурсу поставили Римський клуб і його концепції стабільного, сталого розвитку. Нам важко погодитись із такими твердженнями, бо вони фактично обмежують можливості розвитку концепцій глобалістики доповідями
Римського клубу. Але ж дослідження глобальних проблем і розробка стратегій глобалізації велась і ведеться і поза рамками Римського клубу.

Разом із тим великий інтерес викликають концепції сучасної глобалістики, в рамках яких працюють відповідні наукові школи і організовані наукові колективи. Основних шкіл — шість. Перша представляє концепцію «Межі зростання». Проблема меж економічного зростання лежить в основі тематики доповідей Римського клубу (1968). А. Печчеї та інші засновники Римського клубу як керівники різних транснаціональних корпорацій зіткнулись зі спільними труднощами в реалізації корпоративних проектів і програм. Вони усвідомили, що глибинною першопричиною цих труднощів є глобальні системні ефекти. Локальні зусилля щодо їхнього подолання є безсилими. Звідси виник відомий заклик: «Мислити глобально!».

Досягнення цієї школи полягає в результативних спробах моделювання світової економічної динаміки. При цьому брались п'ять взаємопов'язаних змінних величин: населення, капіталовкладення, використання невідновлюваних ресурсів, забруднення навколишнього середовища, виробництво продовольства.
Була висунута робоча гіпотеза про дисфункціональність глобальної системи. В ході її перевірки автори дійшли висновку, що при збереженні існуючих тенденцій зростання людство дуже швидко наблизиться до крайньої межі демографічної та економічної експансії. Значення цих результатів полягає ще й у тому, що межі зростання вбачаються не стільки в планетарно-ресурсних обмеженнях, скільки у внутрішніх обмеженнях світового людства — панування і жорстокий егоцентризм глобальних корпорацій, архаїчний суверенітет все більш чисельних держав та їхня конфліктна конкуренція, егоїстичний дух елітаризму і зверхності цивілізації Заходу, дезінтеграція людського співтовариства. Надаючи особливого значення людині, А. Печчеї запропонував глобальну програму Нового Гуманізму, суть якої саме в «людській революції», в інтеграції людей світу, в формуванні світової людської спільноти, здатної до колективних зусиль по плануванню і керуванню заради спільного майбутнього людства, оскільки альтернативою може бути відсутність будь- якого майбутнього. І сьогодні ця глобальна стратегія гуманізму не втратила свого значення. Ми вважаємо її альтернативою ідеології та стратегії
«нелюдської глобалізації», яку нав'язують світу деякі лідери силової глобалізації в інтересах елітарних країн.

Друга школа глобалістики представляє основну концепцію «Сталого розвитку». Вона розроблена під керівництвом Л. Брауна в Інституті всесвітніх спостережень (Вашингтон, США), який провів ряд проектів «Стан світу». Міжнародна комісія ООН з навколишнього середовища і розвитку використала цю глобальну концепцію для підготовки доповіді «Наше спільне майбутнє» (1987 р.). Генеральна Асамблея ООН прийняла спеціальну резолюцію
«Екологічна перспектива до 2000 року і надалі» (1987 р.), згідно з якою сталий розвиток повинен стати керівним принципом діяльності ООН, урядів і приватних підприємств, організацій та установ.

Визнаючи висновок про існування планетарних меж економічного зростання, представники цієї школи (Л. Браун) заявили про неефективність і недорозвиненість традиційного людського суспільства як причину і наслідок надмірного демографічного зростання. Критичний поріг сталого зростання світового суспільства вже пройдений, тому що людство споживає значно більше ресурсів, ніж дозволяють закони стабільного функціонування глобальних екосистем. Необхідно, як вважають прибічники цієї теорії, зупинити глобальний демографічний вибух в країнах, що розвиваються, і піддати критиці концепції економічного зростання західного типу.

Дещо однобічний екологічний ухил цього напряму призводить до його відомої обмеженості. Разом із тим приваблює запропонована поступовість, поетапність, еволюційність змін. Вищою метою програми сталого розвитку її ініціатори бачать у пошуках нових шляхів, які б забезпечили прогрес людства не тільки в елітарних регіонах і в короткі періоди (цикли), а на всьому глобальному просторі і на довгу перспективу. Ця школа глобалістики може вважатись передвісницею еколого-економічної школи, яка виникла вже в 90-ті роки і яка прагне довести можливість поєднання екологічних і економічних інтересів у процесах глобального розвитку. Цей напрям є актуальним і сьогодні. Ми підтримуємо його в наших дослідженнях.

Школа універсального еволюціонізму в глобалістиці розвивається під керівництвом академіка Н. Мойсеева на базі ноосферного вчення
В.Вернадського.

Піддаються критиці доповіді Римському клубу за їх розуміння пасивної ролі природи і її пасивної реакції на результати діяльності людства.
Глобальну природу слід розглядати як самоорганізовану систему, реакція якої хоч і непрогнозована через величезну кількість критичних порогових факторів, але неминуча в довгостроковому плані. Ініціатори концепції закликають враховувати зворотну реакцію біосфери на процеси глобального розвитку.

Ця школа є антагоністичною щодо концепції сталого розвитку, вважаючи останню «опаснейшим заблуждением современности», а розмови про сталий розвиток нагадують глобалістам-еволюціоністам поведінку страуса, що ховає голову в пісок.

Сумісний розвиток глобального людського суспільства і біосфери може бути цілеспрямованим, взаємоузгодженим і ефективним. У результаті конструктивної коеволюції може бути сформована ноосфера, ноосферна економіка і ноосферна цивілізація, яка відкриває шлях до якісно нового розвитку. Цю школу називають ще школою глобальної екології. Вона запропонувала теорію глобальних рішень і компромісів. Ця школа розробила і запропонувала моделі глобальних наслідків ядерної війни, «ядерної зброї» і
«ядерної зими», а також соціологію глобального компромісу. Доведена можливість світових угод кооперативного типу, що об'єднують зусилля і ресурси суверенних держав для вирішення планетарних завдань. Запропонована концепція «Глобальних інститутів згоди», які можуть добиватись стабільних і ефективних компромісів. Ми вважаємо, що положення школи універсального еволюціонізму органічно ввійдуть в парадигми глобалістики ноосфери.

Школа мітозу біосфер, з точки зору вчених, не має прямого відношення до глобалістики. Але її вважають важливою при переході до практичної діяльності по раціоналізації взаємодії світового людства з навколишнім середовищем. Неурядовий міжнародний Інститут екотехніки (М.Нельсон), що представляє цю школу, з 1976 р. проводить конференції у Франції. Генезис парадигми Інституту екотехніки обумовлений практичними потребами космонавтики в створенні штучних біосфер малого масштабу із заданими якостями. Ідея в тому, щоб досягнуті результати використовувати для покращання земної біосфери і для формування ноосфери. Суть ноосфери в гармонічному синтезі біосфери і техносфери. Під техносферою розуміють
«глобатех» — тип нової культури, що має ареалом розповсюдження весь планетарний ринок. Факт експансії «глобатеху» в Космос означає, що повна екологічна рівновага можлива лише при виході за межі земної біосфери в
Космос. На цій підставі ноосфера перетворюється на важливий фактор еволюції
Всесвіту.

Школа контрольованого глобального розвитку Д. Гвішиані почала реалізацію програми «Моделювання глобального розвитку» з метою створення системи моделей альтернативного глобального розвитку і рекомендацій по вибору оптимальних управляючих стратегій. При цьому значна увага надавалась соціальним проблемам. Пропонується розвивати глобалістику з позицій загальносоціологічної теорії і методології. Перехід до інформаційного суспільства розглядається як магістральний шлях вирішення глобальних проблем. З позицій сьогодення запропонований авторами класовий підхід до глобалістики здається наївним, як і його «радянська суб'єктність» глобалістики.

Школа світ-системного аналізу (І.Уоллерстайн, США) розробляє парадигму, в центрі якої розвиток економік, історія систем і цивілізацій. Кінець XX століття розглядається як криза переходу від капіталістичної світ-системи, домінуючої на планеті з 1500 року, до поки що невизначеної посткапіталістичної системи. Капіталістична світ-система розглядається як перша історична форма глобальної системи, яка безупинно розвивається у взаємодії ядра («золотий мільярд»), напівпериферії і периферії світу. Для неї характерні циклічні кризи з періодичністю 50—100 років. Це нагадує довгі економічні хвилі М. Кондратьєва. Парадигма світ-системного аналізу тяжіє до концепції «глобальної соціалізації» майбутнього розвитку, висунутою Міжнародною соціологічною асоціацією (1994). Закономірностям глобального соціального розвитку приділяється все більша увага.

Таким чином, сучасна глобалістика не має і очевидно не матиме в близькому майбутньому якогось єдиного напрямку. Ландшафт сучасної глобалістики створює великі методологічні проблеми. Як уже зазначалось, кожна з парадигм є орієнтованою на конкретну наукову дисципліну, а не на їх синтез. В останній період став помітним ефект інтерпарадиг-мальної рефлексії, що на основі якогось базового спільного концепту (ноосфера) зв'язує різні парадигми. Це вселяє надію на принципову можливість розробки інтегрованої парадигми глобалістики в майбутньому.

Зміст окремих напрямків ще залишається під тиском відповідних філософських доктрин: лібералізму, марксизму. Системний комплексний підхід ще не набув статусу обов'язковості для всіх концепцій і парадигм. Більш того, існує певна цивілізаційна самоізольованість сучасних парадигм глобалістики, оскільки діапазон рефлексивної комунікації в сучасній глоба- лістиці є обмежений християнським світом, який є також поділеним. Тому включення до комунікації конкуруючих цивілізацій відкриває можливості для створення більш життєздатних систем глобалістики.

За своєю природою глобалістика — міждисциплінарна наука.
Міждисциплінарний підхід повинен стати важливим методологічним принципом глобалістики. Сьогодні вже можемо говорити не тільки про формування загальних основ теорії глобалістики і про такі її основні напрями як економічна глобалістика, політична глобалістика, соціальна глобалістика, екологічна глобалістика, глобальна прогностика та інші. Намітилась тенденція посилення взаємозв'язку, єдності цих напрямів, що говорить про становлення інтегрованої науки.

До межі XX і XXI століть ця наука стала вже «великою» наукою, бо великого значення набули соціальні світові замовлення на вивчення процесів, наслідків і загроз глобалізації розвитку і на пошук шляхів і механізмів управління процесами глобалізації.

Глобалізація світу і його розвитку реально стала головною проблемою в порядку денному людства на XXI століття. Небачені раніше можливості, які відкриває глобалізація і смертельні загрози, які вона в собі несе, — це органічно пов'язаний об'єкт досліджень цієї світової науки.

Тим більш важливим є сучасне визначення глобалістики, її предмета, об'єкта і методів, її змісту, її прикладної та прогностичної функції. До середини 90-х років XX століття, визначаючи суть глобальних проблем, дослідники стверджували, що до їх складу відносяться «проблеми, що виникають у результаті об'єктивного розвитку суспільства, які створюють загрози всьому людству і вимагають для свого вирішення об'єднаних зусиль всього світового співтовариства». Тобто трактування глобальних проблем і глобалізації було обмеженим і, в головному негативним з боку загроз.

Про глобалізацію як нову небачену в історії людства можливість розвитку мало хто з дослідників говорив взагалі. За останні п'ять років ми бачимо гігантські масштаби розвитку глобалізації і глобальної інтеграції.
Замовчувати глобалістику як науку вже неможливо. Вона повинна стати одною з головних наук сучасності. Тут вона перегукується зі вченням про ноосферу В.
Вернадського. Немає сумніву, що XXI століття — це початок ери глобальної ноосфери. З'явились «нові контури глобалістики», безмірно зросла відповідальність глобалістів-дослідників за підготовку глобальних рішень і політиків за їх практичну реалізацію.

Сучасні процеси глобальізації демонструють нові внутрішні суперечності.
Серед них одне з головних питань - це протиріччя між інтересами економічного розвитку і зростанням та захистом навколишнього середовища.
Багато країн підійшли до такого рівня економічного розвитку, коли без вирішення проблем екологізації виробництва, екологічної безпеки будь-яке подальше нарощування масштабів виробництва стає контрпродуктивним і перетворюється на одну з найбільш сильних стратегічних загроз.
Чорнобильська катастрофа - найбільш серйозне попередження людству про можливі глобальні екологічні катастрофи. Узгодження економічних стратегій розвитку з екологічними на глобальному рівні - це велике завдання XXI століття.

Здатність країн розв'язувати одночасно складні питання розвитку економіки і екологічної безпеки значною мірою залежить від того, чи є це питання притаманним лише для окремих країн і регіонів, чи воно є феноменом глобального порядку. Незважаючи на всі особливості країн, їх економічних систем, структур господарства, ступенів навантаження навколишнього середовища, цей феномен є глобальним.

Сьогодні в світі переважає точка зору про несумісність швидкого економічного розвитку і зростання з успішним поліпшенням навколишнього середовища. Кожна країна повинна платити за задовільні умови навколишнього середовища, що неминуче уповільнює темпи економічного зростання. В останній період США виділяють приблизно 2,5% свого національного доходу на захист довкілля, а країни - республіки колишнього СРСР - лише від 0,5% до 1%. І в одному, і в другому випадку інвестиції в екологію є недостатніми, подальше їх нарощування є надзвичайно складним, особливо для країн колишнього СРСР, які проходять стадію зміни економічних систем з тоталітарних на ринкові.

Вчені вважають, що вихід може бути знайдено лише на шляху інтеграції економічних і екологічних концепцій, стратегій розвитку. Потрібно знайти механізми захисту навколишнього середовища і в екологічних стратегіях перейти від стримування розвитку виробництва, заборони, штрафів за заподіяну шкоду до екологізації технології виробництва, до упередження шкоди.

Виникає переконання, що заходи, спрямовані на поліпшення навколишнього середовища, можуть і повинні сприяти розробці нових, високих технологій. А через це підвищенню продуктивності праці та конкурентоспроможності виробництва, - зростанню економічного нагромадження ресурсів і коштів. З точки зору структурних стратегій екологізація виробництва стимулює розвиток нової галузі промисловості - виробництво обладнання для контролю за станом навколишнього середовища. Йдеться про виникнення індустрії екологічного захисту. Обидва напрями сприяють економічному зростанню. Вони можуть стати самостійними додатковими джерелами інвестиційних ресурсів і відносно зменшити екологічне інвестиційне навантаження, яке сьогодні досягло близько
25% від загальних інвестицій. І на глобальному рівні і на рівні національних стратегій уникнути або обійти екологізацію виробництва і екологізацію економічного розвитку вже неможливо. Міжнародна екологічна безпека не має національних або регіональних кордонів. Тому національні інтереси бідних і багатих країн щодо поліпшення екології в принципі збігаються. Це може стати ще одним фактором глобальної інтеграції заради виживання, розвитку і прогресу. Сьогодні надзвичайно важливо поглибити дослідження зв'язку міжнародної екологічної безпеки і світової економіки.

1.2. Глобалізація як об’єктивна тенденція економічного і соціального розвитку

Сьогодні перед суспільством стоять якісно нові завдання. Слід насамперед визначити основні постулати, так би мовити кредо сучасної глобалістики. З точки зору вчених основними з них є такі:

— світ і світове людство є єдиним глобальним організмом;

— глобалізація світу — це об'єктивне історичне явище і процес, на який можна впливати і керувати об'єднаними, солідарними зусиллями людства;

— глобалізація несе в собі нові небачені можливості для розвитку людства і нові небачені загрози його існуванню;

—людство повинно солідаризуватись і об'єднатись перед явищем глобальних загроз і для вирішення глобальних проблем;

— глобальну кризу людства можна перебороти;

— глобальну катастрофу людства ще можна відвернути;

— глобальні проблеми — це не лише невирішені завдання, а й великі загрози всьому людству;

— глобальні інтереси треба ставити вище національних;

— глобальна інтеграція — це закономірність розвитку людства;

— сучасна людина, як найвища соціальна цінність, набула глобального характеру і стала в центрі процесів глобалізації;

— в майбутньому людство навчиться попереджувати виникнення глобальних проблем;

— в основу інтегрованих системних розвитку глобалістики може бути покладена концепція ноосфери В. Вернадського.

Говорячи про історичний характер глобальних проблем, глобалізацію сучасних загроз, конфліктів і криз багато дослідників пов'язують їх з поступовим розвитком суспільства. Вони підкреслюють зміну характеру криз і конфліктів у процесі розвитку.

Після виникнення на початку 70-х років глобалістики як науки пройшло порівняно мало часу. До числа її перших досягнень варто віднести систематизацію глобальних проблем, хоч проведена вона в основному на емпіричній, а не на теоретичній основі. Теоретичні основи глобалістики розроблені ще вкрай слабо, що можна пояснити затягненим «внутріутробним» розвитком глобалістики, хиткістю її теоретичного фундаменту, недосконалістю методологічного і термінологічного апарату. Пройшло майже 7 років з моменту публікації цього твердження. Становище змінилося мало. Тому, починаючи з
1999 року, досить важливим завданням глобалістики вчені вважали розробку наукового апарату, в тому числі наукового глосарію глобалістики і глобалізації та бібліографії. В 2000 році в Міжнародному інституті глобалістики вперше був створений і опублікований науковий глосарій глобалістики і наукова бібліографія глобалістики, що, безумовно, дало поштовх розробці теорії і методології глобалістики. Це видання вийшло українською, російською і англійською мовами, в тому числі бібліографія мовами оригіналів.

Необхідність подальшої еволюційної зміни глобалістики в XXI столітті стала очевидною. Концептуальна база глобалістики, яка склалась до початку
XXI століття, показує, що прогрес є дуже значним і це дає можливість нарощувати зусилля. Є ціла низка знакових наукових робіт, які дозволяють говорити про позитивну еволюцію глобалістики. До 1995 року мова йшла лише про становлення глобалістики як науки, про визначення її сутності, сьогодні ж перед глобалістикою стоять нові завдання і надзавдання.

В останній третині XX століття глобалістика носила, в основному, екологічний характер. І трактувалась обмежено, як вчення про глобальні проблеми сучасності. При систематизації глобальних проблем брали до уваги, перш за все, природні глобальні проблеми. Глобальні проблеми розглядались розрізнено, кожна зокрема, поза їх взаємозв'язком і взаємовпливом у динаміці світового розвитку. Тому одне із головних завдань, яке вчені поставили перед собою в 1995 році, відкриваючи цикл досліджень з глобалістики в системі НАН України (Інститут світової економіки і міжнародних відносин) — це реалізація системного комплексного підходу в глобалістиці і дослідження глобальних проблем в динаміці світового розвитку, тобто в процесі глобальних трансформацій і глобалізації розвитку.
Надзавдання, яке вчені поставили перед собою при розробці проблем глобалістики, полягало в тому, щоб доводити результат досліджень до пошуку глобальних, регіональних, міжнародних і національних стратегічних рішень і стратегій вирішення глобальних проблем. Ще одна методологічна особливість цього підходу полягала в тому, що на перше місце було поставлено не
«природні» глобальні проблеми, а антропогенні, тобто такі, що виникли в результаті розвитку світового суспільства, такі проблеми, які від сьогодні і, очевидно, назавжди відіграватимуть провідну роль. Йдеться також про прямий і зворотний зв'язок з ноосферою.

Прогрес у теорії глобалістики, досягнутий за період 80—90-х років, дозволяє по-новому підійти до розкриття сутності глобальних проблем і, найперше, до визначення питання про те, які проблеми об'єктивно є глобальними і в чому полягає їх специфічний зміст. Дослідники дійшли висновку, що «глобальність» будь-якої системи слід розуміти не в кількісному, а в якісному вимірах. Система є глобальною тоді, коли відсутня реальна система більш високого таксономічного рівня. «Глобальність будь- якої проблеми визначається не стільки її роллю в житті тієї частини населення, яка реально від неї постраждала, скільки значенням цієї проблеми для долі всіх народів планети».

В теорії і методології сучасної глобалістики важливим і ще не вирішеним питанням залишається питання про систематизацію і класифікацію глобальних проблем. Наукова класифікація глобальних проблем вимагає пошуку критеріїв класифікації. В літературі зафіксовано такий більш-менш загальноприйнятний варіант класифікації: 1) універсальні проблеми політичного і соціально- економічного характеру; 2) проблеми переважно природно-економічного характеру; 3) проблеми переважно соціального характеру; 4) проблеми екологічного характеру; 5) проблеми інформаційного характеру; 6) проблеми технологічного характеру; 7) проблеми науково-інтелектуального характеру;
8) проблеми змішаного характеру.

Важливим моментом є наукова диференціація проблем, їх ранжування, а також встановлення взаємозв'язку і взаємовпливу в динаміці. Враховуючи, що всі глобальні проблеми є важливими, а також їхній об'єктивний взаємний вплив, разом із тим, необхідно виділяти серед них особливі, ключові проблеми, або «надпроблеми» чи «метапроблеми». Бо саме вони є критеріально визначальними для долі людства. Як і двадцять років тому назад, чи не найбільш глобальними проблемами першої групи є проблеми попередження ядерної війни і збереження миру, проблема зміцнення міжнародної безпеки.
Незважаючи на «розрядку» і відсутність прямої загрози ядерної війни між наддержавами в умовах однополюсного світу, ця проблема зберігає і зберігатиме свою пріоритетність. Людство ніколи не зможе вирішити її до кінця, але повинно навчитись контролювати цю смертельну загрозу, максимально пом'якшуючи її гостроту.

До розряду найбільш пріоритетних глобальних проблем людства, які мають особливо великий перспективний або, навіть, вічний характер, дослідники відносять глобальну проблему сталого розвитку світу, який визначається сьогодні і в майбутньому не стільки економічним зростанням держав і країн та забезпеченням розширеного відтворення в його традиційних вартісній і натурально-фізичній формах, скільки з соціально-економічним прогресом людства, забезпеченням розширеного відтворення інтелектуальних ресурсів та інтелектуального потенціалу, а також зростання якості і конкурентоспроможності розвитку, якості людського життя, розвитку людини як найвищої соціальної цінності. При цьому розуміється і покращення глобального навколишнього середовища.

Ще одна особливо пріоритетна універсальна глобальна проблема, які вчені приділяють найбільшу увагу, є проблема підвищення рівня суспільної організованості і керованості світовим співтовариством і його розвитком. У сучасній глобалістиці цю проблему називають глобальним управлінням. Людство повинно знайти ефективну форму глобального управління, що має забезпечити синхронізований, справедливий розвиток для всіх націй і країн, а не лише для країн «золотого мільярда».

До другої групи глобальних проблем сучасна глобалістика відносить такі проблеми природно-економічного характеру як енергетична, продовольча, екологічна, сировинна, Світового океану, ресурсна, інформаційна, технологічна. Багато дослідників-глобалістів схильні ставити на перше місце в цій групі проблем саме глобальну екологічну проблему, виходячи з безперспективності продовження «технократичного» розвитку суспільства і його загроз.

Глобальна соціалізація розвитку висуває на передній план і третю групу глобальних проблем соціального характеру, яку справедливо називають
«глобальною соціальною бомбою», підкладеною під майбутнє людства. Сюди входять глобальна демографічна проблема, проблеми боротьби цивілізацій, релігій, міжнаціональних відносин, демократії, духовності, культури, захисту здоров'я, організованої злочинності, корупції, безробіття і зубожіння людей світу. Традиційно глобалістика найбільшу увагу приділяє демографічній проблемі в аспекті перенаселення планети. Але сьогодні, коли
Китай (1.3 млрд. чоловік населення) і Індія (1,1 млрд. чоловік населення) поступово виходять у лідери світового розвитку і демонструють здатність вирішувати продовольчі проблеми і проблеми розвитку, на перший план виходять глобальні проблеми соціальної якості життя — освіта, здоров'я, безпека людини, боротьба з організованою злочинністю, з тіньовою економікою, можливості розвитку народного підприємництва.

Сучасна глобалістика цілком обгрунтовано концентрує свої зусилля на проблемах глобального розвитку, його якості і безпеки. Ця проблема світу в дослідженнях глобалістів була започаткована глобалістами — алярмістами
Римського клубу (1968 р.), які досліджували песимістичні моделі, в яких можливості соціально-економічного розвитку визначаються лише економічним зростанням і демографічними факторами. Ці моделі вже застаріли. За останні
30 років були розроблені десятки нових моделей. Їх значення скоріше методологічного, ніж практичного характеру. Наполягання на «нульовому» глобальному зростанні заради екології нікого не втішає. Менш розвинені країни ніколи не погодяться відмовитись від розвитку в ім'я ілюзорної
«стійкості світу», про це переконливо сказав Дж. Холліман ще в 1972 році. [
“Економіка” За ред. З.Г. Ватаманюка.]

Друга різновидність концепцій сучасної глобалістики — «максималістські підходи» до вирішення глобальних проблем людства. Це концепції «глобальної рівності» і вирівнювання рівнів розвитку «центру» та периферії для збереження навколишнього середовища. Недолік цього підходу — відхід від реальності і однобічний максималізм країн, що розвиваються.

Третя група концепцій глобалістики базується на ідеях тісного взаємозв'язку соціально-економічних і екологічних процесів розвитку. Це відповідає сучасному рівню осмислення глобальних проблем, але все ще є недостатнім, бо не досягає комплексного системного рівня бачення і все ще трактує глобальні проблеми кожну зокрема, визначаючи лише зв'язок між ними, а не єдину їх систему.

І лише з початком 90-х років з'являється четверта група концепцій глобалістики, базована на системному комплексному підході до досліджень і прогнозування процесів глобалізації. Досить багато дослідників-глобалістів є прибічниками універсального — міждисциплінарного підходу. Але, на жаль, як вищий прояв універсалізму в 90-ті роки прибічники цього підходу бачили лише екологізацію глобалістики, висунувши глобальну концепцію екологічного розвитку, як противагу одностороннім теоріям глобальної економіки і глобальної економізації розвитку. Деякі вчені вважають помилкою ставити знак рівності між обмеженою концепцією глобального розвитку і системністю та комплексністю глобальних процесів і їх досліджень з позицій глобалістики. Вже в 1993 році дослідниками України була висунута концепція еколого-економічного розвитку, яка була опублікована в журналі «Вісник
Національної Академії наук України». Сьогодні уявлення про глобальний розвиток пішли ще далі і охоплюють вже не тільки соціальну, а й духовно- інтелектуальну сферу.

За останнє десятиріччя в світовій глобалістиці особливо посилилась тенденція до пошуку шляхів підвищення організованості світового співтовариства. На перший план вийшла окрема синтетична проблема — глобальної керованості світом і світовим розвитком. У подальшому розпад
СРСР. Глобальний трансформаційний хаос ще більше посилив потреби в таких дослідженнях та в пошуках «світового уряду». Виникла дуже гостра проблема співвідношення глобалізації і національного суверенітету держав.

На перших етапах проблеми глобального управління мали наївний характер, тому що ідея «світового уряду» виставлялась як альтернатива національним урядам. Дослідники цього напряму шукали «центральну направляючу систему» зверху — через глобальні та міжнар