смотреть на рефераты похожие на "Машинобудівний комплекс України"

План.

1.Машинобудівний комплекс-основа важкої індустрії.

А)особливості розміщення виробництва.

Б)спеціалізація в машинобудуванні.

2.Важке машинобудування.

3.Стан інноваційної діяльності в машинобудуванні Одеської області.

4.Перспективи розвитку.

Машинобудівний комплекс охоплює два десятки спеціалізованих галузей. До нього належать практично всі галузі машинобудування (крім годинникової).
Він є основою важкої індустрії й відіграє вирішальну роль у створенні матеріально-технічної бази. В сучасних умовах машинобудуванню належить винятково важлива роль у прискоренні науково-технічного прогресу.
Випускаючи знаряддя праці для різних галузей народного господарства, машинобудування реалізує досягнення науково-технічного прогресу і забезпечує комплексну механізацію та автоматизацію виробництва .

Виробництво найважливіших видів промислової продукції машинобудівним комплексом у 1985—1995 рр. в натуральному вираженні

|ПРОДУКЦІЯ |роки |
| |1985 |1988 |1989 |1990 |1992 |1994 |1995 |
|Генератори до |2,0 |2,1 |2,4 |1,9 |0,4 |0,4 |0,4 |
|турбін,млн кВт | | | | | | | |
|Електродвигуни |10,4 |11,3 |11,6 |11,4 |5,4 |2,7 |2,8 |
|змінного струму, | | | | | | | |
|млн кВт | | | | | | | |
|Силові |76,9 |83,4 |81,5 |68,9 |41,3 |23,1 |21,1 |
|трансформатори.мл| | | | | | | |
|н кВт | | | | | | | |
|Металорізальні |31,1 |29,1 |32,2 |37,0 |33,9 |9,2 |6,0 |
|верстати,тис. шт | | | | | | | |
|Ковальско-пресові|9,9 |10,2 |10,7 |10,9 |7,9 |2,5 |1,4 |
|машини,тис.шт | | | | | | | |
|Трактори,тис.шт |135, |130,7|115,9 |106,2 |71,2 |16,0 |10,4 |
|Екскаватори,тис.ш|10,0 |11,5 |10,6 |11,2 |7,1 |2,9 |2,3 |
|т | | | | | | | |

На машинобудівний комплекс України припадає понад 40 % усього промислово- виробничого потенціалу індустріального виробництва; частка продукції комплексу в загальному обсязі продукції промисловості становить 29 %.
Машинобудівний комплекс належить до трудомістких галузей промисловості, про що свідчать співвідношення зайнятих у ньому та обсяг вироблюваної продукції. Водночас машинобудування належить до металомістких галузей. На 1 т готової продукції воно витрачає 1,3—1,5 т металу, а в цілому машинобудівний комплекс споживає третину прокату, 40 % чавунного і понад 65
% стального литва, що їх випускає металургійна промисловість України.

Галузева структура й асортимент продукції машинобудування зумовлюють особливості розміщення його виробництва. Особливо великий вплив на розміщення окремих галузей і підгалузей машинобудування мають технологічні процеси, форми організації виробництва. Проте машинобудування насамперед належить до галузей "вільного розміщення", оскільки на нього манше, ніж на інші галузі, впливають природні умови й ресурси. У зв'язку з цим на розміщення підприємств машинобудування визначальний вплив мають економічні фактори. Серед останніх найголовнішими є трудові ресурси і споживач. Так, ряд галузей машинобудування відзначається високим рівнем трудомісткості виробів, що потребує високого рівня кваліфікації зайнятих. До таких галузей передусім належать електротехнічна, електронна й підшипникова, виробництво енергетичного устаткування .

Окремі галузі машинобудування належать до металомістких. Так, для виготовлення металургійного обладнання вартістю 1 млн крб. (у цінах до квітня 1991 р.) потрібно 2000 т металу, а цементного — 3000 т. У зв'язку з цим металомістке машинобудування тяжіє, як правило, до джерел сировини.
Оскільки більшість машин і технологічного обладнання має великі габаритні розміри, їх виробництво розміщується в районах споживання, що сприяє зменшенню витрат на транспортування.

Найефективнішим є розміщення машинобудівних підприємств поблизу джерел сировини і споживача. За таких умов вартість машин та обладнання істотно зменшується за рахунок скорочення транспортних витрат на перевезення сировини й готових виробів. Серед економічних факторів дуже важливими є спеціалізація й кооперація.

Спеціалізація в машинобудуванні визначається профілем машинобудівних підприємств і характером продукції — масовим, дрібно і великосерійним, індивідуальним. У галузі найпоширенішою є предметна спеціалізація (випуск кінцевих продуктів), технологічна (спеціалізація на випуск напівфабрикатів
— литва, заготовок) і подетальна (випуск деталей, вузлів, агрегатів для комплектування машин та устаткування). Поглиблення спеціалізації дає можливість знизити собівартість, що, в свою чергу, робить економічно вигідним нарощування масового і великосерійного виробництва. Собівартість виготовленої продукції на глибоко спеціалізованих підприємствах і радіус її перевезення до районів споживання перебувають в обернено пропорційній залежності. Тому заводи подетальної спеціалізації значно територіальне віддалені від заводів предметної спеціалізації. Останні обслуговують потреби не одного, а здебільшого кількох економічних районів або всієї
України.

Спеціалізація зумовлює розширення кооперації виробництва. Машинобудівні підприємства кооперуються з іншими галузями промисловості — хімічною, текстильною, лісовою, які постачають напівфабрикати і вироби, необхідні в процесі виробництва машин та устаткування. Кооперація виробництва сприяє розширенню територіальної спеціалізації районів країни на випуску кінцевих видів продукції. При цьому райони спеціалізуються не тільки на виробництві масової продукції, а й дрібносерійної і навіть індивідуальної.

Великі масштаби концентрації виробництва на основі спеціалізації і кооперації зумовлюють значущість транспортного фактора, оскільки кінцеві види продукції машинобудування використовуються не тільки всередині галузі, а й в усьому народному господарстві. В зв'язку з цим фактор споживача втрачає свій визначальний вплив. Яскравим прикладом є завод важкого машинобудування в Краматорську, який випускає блюмінги, тонколистові стани неперервного прокату, устаткування для доменних і мартенівських печей, крокуючі екскаватори, підйомно-шахтове устаткування, ковальсько-пресові машини. Проте тільки незначна частина продукції цього заводу залишається в
Донецькому економічному районі.

Незважаючи на те, що природні умови не мають визначального впливу на розміщення підприємств машинобудування, не враховувати цього фактора не можна, коли йдеться про розміщення морського і річкового суднобудування, сільськогосподарського машинобудування, а також випуск машин і устаткування.

Заслуговують на увагу обмеження на створення у великих містах нових промислових підприємств, крім об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням населення. Варто повніше використовувати можливості господарського розвитку малих і середніх міст, робітничих селищ, розміщувати тут невеликі спеціалізовані підприємства, філії й окремі цехи заводів і фабрик. Такий підхід до розміщення виробництва в майбутньому стосується передусім машинобудівної промисловості. Його реалізація свідчить про те, що в розміщенні машинобудування дедалі більшу роль починають відігравати соціальні фактори.

В умовах прискорення науково-технічного прогресу виняткова роль належить таким галузям машинобудування, як електроніка, атомна енергетика, виробництво технологічного устаткування та засобів автоматизації, роботизації і комплексної автоматизації виробничих процесів. Ці галузі повинні розвиватися швидше порівняно з темпами зростання всього машинобудівного комплексу. Основними напрямами розвитку машинобудування на найближчу перспективу мають стати гнучкі автоматизовані виробництва, роторні й роторно-конвеєрні лінії, розробка, випуск і застосування обчислювальної техніки в народному господарстві, систем автоматизованого проектування. Створення нових технологічних процесів дасть можливість розгорнути будівництво заводів-автоматів, різко зменшити потребу в трудових ресурсах. Під впливом науково-технічного прогресу переоцінюється значення традиційних факторів, що визначають розміщення промислового комплексу. В сучасних умовах науково-технічний прогрес є не тільки основною підоймою інтенсифікації виробництва, а й фактором, що визначає його просторове розміщення.

Сучасне розміщення машинобудівного комплексу України склалося в основному за роки радянської влади. За царської Росії в Україні відносно розвиненими були тільки сільськогосподарське й транспортне машинобудування, на заводах якого виробляли не тільки нескладні машини та знаряддя для обробітку землі і збирання урожаю, а й паровози, залізничні вагони і судна.

Галузева структура й територіальне розміщення машинобудування України формувалися планомірно, відповідно до принципів розміщення соціалістичного виробництва. Однак на певних етапах пріоритетними були не завжди ті самі принципи. Наприклад, курс на індустріалізацію України реалізувався завдяки створенню важкої індустрії. У зв'язку з цим і машинобудування тяжіло насамперед до джерел сировини. Фактор трудових ресурсів враховувався тільки тоді, коли йшлося про розміщення складного машинобудування, яке потребувало високого рівня кваліфікації робітників.

Відомчі інтереси галузевих міністерств, намагання знизити вартість окремих об'єктів за рахунок економії на об'єктах промислової і соціальної інфраструктур призвели до надмірної концентрації машинобудівних підприємств у великих містах країни. Аналіз виробництва промислової продукції на душу населення у розрізі економічних районів і областей показує, що закономірність планового й пропорційного розміщення господарства економічних районів та областей реалізована лише частково. Про це свідчить і розміщення основних виробничих фондів в Україні.

У структурі господарства економічних районів України машинобудування ще не посіло того місця, яке йому належить в умовах прискорення науково- технічного прогресу.

На основі особливостей розміщення виробництва і технологічних процесів галузі машинобудування класифікують так: важке, загальне, середнє машинобудування; виробництво точних механізмів; приладів та інструментів; виробництво металевих виробів і заготовок; ремонт машин і устаткування.

Важке машинобудування об'єднує виробництво металургійного, гірничо- шахтового, підйомно-транспортного та енергетичного устаткування. Для нього характерні низька трудомісткість, висока металомісткість, низька транспортабельність продукції. Як правило, у важкому машинобудуванні більше підприємств повного циклу (заготовка, обробка, складання), які випускають продукцію невеликими серіями і навіть індивідуального призначення.

Виробництво металургійного устаткування майже повністю (95,5 %) зосереджене в Донецькому і Придніпровському економічних районах.

Найбільшим підприємством такого типу в Україні є Ново-Краматорський машинобудівний завод, який випускає ковальсько-пресове, металургійне устаткування, слябінги, прокатні листові стани неперервної дії, спеціальні великі важкі металорізальні верстати для металургійної промисловості.
Реконструйований Старо-Краматорський завод виробляє в основному устаткування для металургійної промисловості.

Великими виробниками металургійного устаткування є Дебаль-цівський машинобудівний завод, який виготовляє устаткування для доменних і сталеплавильних печей, запасні частини для коксохімічного устаткування, завод прокатних валків у м. Лутугіно Луганської області та Кадіївський ливарно-механічний завод, що виробляє доменне і сталеплавильне устаткування, в тому числі для механізації й автоматизації металургійних цехів.

Устаткування для металургійної промисловості випускає також
Маріупольський завод важкого машинобудування. Виробниками металургійного устаткування, металоконструкцій, установок для неперервного розливу сталі, прокатних станів для прокату труб, апаратів та устаткування для доменних печей, електромагнітних листоукладальників, чавуновозів і шлаковозів, потужних роторних вагоноперекидачів стали міста Придніпров'я —
Дніпропетровськ, Кривий Ріг і Марганець.

Заводи гірничо-шахтового і бурового устаткування розміщені поблизу споживачів — вугільної промисловості Донбасу, рудної бази Придніпров'я, районів видобутку нафти і газу. Враховується фактор металомісткості, оскільки споживачі машин і металу розташовані в тих самих районах.
Основними центрами цієї галузі є Дружківка, Горлівка, Ясинувата, Донецьк,
Харків, Луганськ, Красний Луч, Конотоп, Кривий Ріг, Чернівці, Дрогобич.

Торезький завод виробляє рудникові електровози, породонаван-тажувачі, машини й вагонетки; Горлівський — вугільні комбайни та інші шахтові машини й устаткування, врубові машини найновіших конструкцій, бурові установки для роторного буріння свердловин; Донецький завод — потужні підйомні машини і бурові установки; Яси-нуватський машинобудівний завод — і гірничопрохідне устаткування — комбайни і лебідки; ряд заводів Харкова і Луганська спеціалізується на випуску металомісткого збагачувального устаткування, а завод у Слов'янську — на виробництві коксохімічного устаткування.

У Кривому Розі працюють заводи з випуску гірничо-шахтового устаткування для залізорудної промисловості, бурових верстатів. Виробництво бурового устаткування для нафтової і газової промисловості зосереджено в Чернівцях,
Дрогобичі, Харкові і Конотопі.

Найбільші підприємства підйомно-транспортного машинобудування розташовані в Одесі, Львові, Харкові, Нікополі, Прилуках і Дніпро петровську, середні — у Слов'янську, Золотоноші (Черкаська обл.) та Ківерцях (Волинська обл.).
Найбільш спеціалізованим підприємством підйомно-транспортного машинобудування України для випуску різних типів автонавантажувачів є львівський завод "Автонавантажувач".

. Виробництво окремих видів устаткування для важкої промисловості, шт.

|Устаткування |1990 |1991 |1992 |1993 |1994 |1995 |
|Вугільні очисні |847 |757 |647 |535 |311 |213 |
|комбайни. | | | | | | |
|Шахтові машини: |242 |189 |168 |88 |4 |2 |
|підйомні. | | | | | | |
|Навантажувальні |79 |65 |42 |10 |17 |32 |
|Рудникові |703 |384 |336 |285 |183 |146 |
|електровози. | | | | | | |

Однією з найголовніших галузей важкого машинобудування є енергетична, яка спеціалізується на виробництві парових гідравлічних турбін, генераторів, котлів і потужних дизельних моторів, устаткування для атомних електростанцій, електроапаратури й кабелю.

Центром енергетичного машинобудування є Харків. Його підприємства — турбінний завод ім. С. М. Кірова, завод "Електроваж-маш", електромеханічний
(ХЕМЗ) і "Електромашина" — випускають понад 40 % продукції енергетичного машинобудування України. Турбінний завод випускає потужні турбіни для теплових, атомних і гідроелектричних станцій. На заводах Харкова виробляють також устаткування для автоматичного управління виробничими процесами в металургійній, вугільній та інших галузях народного господарства.

У Запоріжжі зосереджено виробництво силових трансформаторів. Чимало підприємств енергетичного машинобудування та електротехнічної промисловості є у Києві, Дніпропетровську, Мелітополі, Львові, Тернополі, Полтаві, Новій
Каховці. Центрами енергетичного дизелебудування є Токмак (Запорізька обл.),
Первомайськ (Миколаївська обл.), Берислав (Херсонська обл.). Кабельне виробництво організоване у Києві, Харкові, Одесі, Донецьку.
Електроізоляційні матеріали виробляють у Луганську, Слов'янську, Львові,
Первомайську (Житомирська обл.).

Найважливішими центрами виробництва важких верстатів і ковальсько- пресового обладнання є Краматорськ, Харків, Дніпропетровськ, Кривий Ріг,
Марганець.

Існуюча нестабільна ситуація з інноваційними процесами у виробничо- господарській системі всієї країни відбиває кризовий стан її регіонів. Не становить винятку й Одеський регіон.
Обсяг продукції машинобудівних підприємств Одеської області, як і України в цілому, зменшується. Наприклад, виробництво металорізальних верстатів в області зменшилося з 3613 од. у 1990 р. до 250 од. у 1996 р., ковальсько- пресових машин,— відповідно, з 2437 до 158 од. Причина такого спаду — неконкурентоспроможність продукції через низьку якість і високу ціну, зумовлена, у свою чергу, низьким технічним рівнем виробництва. Підприємства витрачають великі кошти на ремонт застарілих машин та устаткування, а на технічне оновлення основних фондів їх не вистачає.
Аналіз стану інноваційної сфери, проведений на базі статистичної звітності машинобудівних підприємств Одещини, показав чітку тенденцію до зниження інноваційної діяльності. Кількість зразків нових типів машин, устаткування, апаратів та засобів автоматизації зменшилася за 1991—1996 рр. з 42 до 8 од., а вперше освоєної в Україні промислової продукції — з 70 до 18 од., кількість знятих з виробництва застарілих виробів—з 44 до 2 од. У 1996 р. з
56 машинобудівних підприємств області лише 5 почали випуск продукції, що вперше освоюється в Україні, 91,1 % підприємств не виробляють і не освоюють нові види продукції.
У загальному обсягу виконаних науково-технічних робіт на одеських машинобудівних підприємствах у 1996 р. порівняно з 1993 р. частка НДР зросла на 12,5 %, науково-технічних послуг (НТП)—на 2,7 %, проектно- конструкторських та технологічних робіт, а також виготовлення дослідних зразків—знизилася на 15,1 і 0,4 %, відповідно. Частка фактичних витрат на впровадження заходів НТП у національному доході області становить менше 1
%. Приріст прибутку від впровадження науково-технічних заходів у 1996 р. становив 54,5 % від суми 1993 р.
Погіршилися і показники винахідництва та раціоналізації. У 1996 р. подали пропозиції 1032 автори (що на 70 % менше, ніж у 1993 р.), а їх частка в загальній чисельності зайнятих у сфері НДДКР становила 14,4 %. Кількість використаних винаходів та раціоналізаторських пропозицій зменшилася за 3 роки на 82,7 %. Простежується також чітка тенденція скорочення чисельності спеціалістів, зайнятих у науці та науковому обслуговуванні. У загальній сумі коштів, призначених для фінансування науково-технічних робіт, зменшилася частка коштів державного бюджету (1996 р., порівняно з 1993 р.) на 8,5 %. Обсяг фінансування за рахунок коштів госпдоговорів з підприємствами та інших джерел збільшився, відповідно, на 2,5 і 6,6 %.
Щоб якнайглибше проаналізувати рівень інноваційного розвитку одеських машинобудівних підприємств, автори здійснили спробу оцінити ставлення їхніх керівників до інноваційної діяльності та виявити реальні можливості проведення певної науково-технічної політики. Серед експертів виступили технічні директори, головні інженери та їхні заступники, їм було запропоновано анкету, яка містила 20 запитань щодо стану організації та перспектив розвитку інноваційної сфери у машинобудівному комплексі. Аналіз результатів експертної оцінки дав можливість дійти таких висновків:

— на машинобудівних підприємствах практично відсутній механізм оцінки те формування інноваційної стратегії;

— форми статистичної звітності з інноваційної діяльності не повністю задовольняють потреби у цій інформації, бракує також інформації про стан ринків нових продуктів і технологій;

— незважаючи на високий науковий потенціал, підприємства виконують власними силами лише 17 % потрібних їм НДДКР;

— інноваційні зусилля зосереджені головним чином на впровадженні часткових новинок (60 %), а на обсяг принципово нових продуктів і технологій припадає близько 40 %, частка прикладних розробок становить 65 %, тим часом як необхідно її підвищити до 70—80 %;

— часова орієнтація НДДКР розподілена таким чином: розробки, призначені до впровадження протягом 'найближчих 3 років,—77 °/о, 3—8 років—23—25 %, через
8 років—13—15 %;

— кожне з розглянутих підприємств є монополістом (обсяг їхньої основної продукції на українському ринку становив 70-75 %);

— частка прибутку, додатково одержаного в результаті інноваційної діяльності, становить 35 %.
З метою удосконалення інформаційної бази у сфері інновацій автори розробили форми статистичної звітності, які дозволяють кожному керівникові бачити повну картину власної інноваційної діяльності і місце підприємства на ринках нових продуктів та технологій. Запропоновано методичні рекомендації з аналізу та формування інноваційних стратегій.

Вихід України з економічної кризи пов'язаний з багатьма факторами, в тому числі з активізацією інноваційної діяльності. А це залежить від впровадження нових методів управління НТП, формування підприємствами інноваційних стратегій, придатних для ринкових умов, удосконалення відповідної статсістичної інформації.

У перспективі необхідно розширити асортимент продукції машинобудування, інтенсифікувати процеси оновлення машинобудівної продукції й технічного переоснащення галузей промисловості. Чільне місце має належати створенню високоефективних машин і їх систем для всіх галузей і сфер господарства.
Розвиток приладобудування повинен буги зумовлений тим, що потреби України в основних видах продукції галузі задовольняються неповністю.

Необхідно розвивати ряд нових машинобудівних галузей і виробництв, нових видів машин, устаткування, приладів і апаратів, роботів і магнітогідродинамічного генераторобудування, виробництва швидкісної електронно-обчислювальної техніки нових поколінь, електрофізичних і електротехнічних засобів обробки металу та матеріалів, виробництва систем зв'язку, нових засобів управління, автоматизації.

Література:
1.”Розміщення продуктивних сил.”Є.П.Качан.
2.”Розміщення продуктивних сил.”В.В.Ковалевський, О.Л.Михайлюк.
3.”Економіка України.” Журнал №1 1999р.