Теневая экономика » Рефераты: скачать бесплатно рефераты на любую тему.

Теневая экономика

смотреть на рефераты похожие на "Теневая экономика"

Зміст

Вступ 2
Розділ 1. Тіньова економіка в сучасному світі 3
1.1 Сутність тіньової економіки 3
1.2 Специфіка сучасного етапу розвитку тіньової економіки 6
1.3 Тіньова економіка в Україні 9
Розділ 2. Аналіз розвитку тіньового сектору економіки України 12
2.1 Тіньові операції у сфері приватизації та акціонерного капіталу 12
2.2 Експорт капіталу та інші фінансові операції 17
2.3. Податкові правопорушення 19
Розділ 3.Проблеми і перспективи боротьби з тіньовим сектором в Україні
24
Висновок 34
Список літератури 36

Вступ

Тема ціеї курсової роботи: «Тіньовий сектор в економіці України: шляхи розвитку та її особливості». Предметом цей роботи є розгляд економіки та розгляд тіньового сектора в економіці України. Також в роботі описані шляхи розвитку тіньового сектора в економіці України а також підкреслені особливості розвитку цього сектору в економиці України.

На думку більшості експертів з проблеми тіньового сектора в економіці
України, найвищими темпами тіньова економіка в Україні розвивалася у 1994-
1998 роках. На той час тіньовий сектор охопив більшу частину промислового виробництва, особливо паливно-енергетичного комплексу, сільського господарства, приватизації. Характерною ознакою цього періоду був підвищений попит на готівку поза банками, темпи зростання якої майже удвічі перевищували темпи зростання депозитних внесків у банківській системі.
Великого поширення набули “неофіційні” готівкові розрахунки за різноманітні
“послуги” (за встановлення телефонних ліній, реєстрацію підприємств, перевірку санітарної, пожежної, податкової інспекції тощо).

На початок 2001 р., за даними Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, уряду вдалось знизити процес тінізації економіки на 5 %. Проте, на думку експертів, питома вага тіньового сектора економіки в Україні й далі залишається досить високою – 65 % ВВП.

Водночас треба підкреслити, що висока питома вага тіньового сектора в господарському комплексі України пов’язана не лише із методами його кількісної оцінки, але й визначенням власне об’єкта аналізу та дискусії.
Наведене вище визначення тіньової економіки хоча й визнається більшістю фахівців, але через свій узагальнений характер допускає включення до цієї категорії досить широкого переліку сфер та видів конкретної діяльності. В результаті у конкретних ситуаціях різні фахівці можуть по-різному тлумачити змістовне наповнення поняття “тіньова економіка”.

Розділ 1. Тіньова економіка в сучасному світі

1.1 Сутність тіньової економіки

Під «тіньовою економікою» у даний час розуміють усю сукупність економічної діяльності, що не враховує офіційна статистика, і не включають у валовий національний продукт країни.

У просторі тіньової економіки виділяють наступні основні зони:
. неофіційна економіка – легальні види економічної діяльності, у рамках яких має місце не фиксоване офіційною статистикою виробництво товарів і послуг, приховання цієї діяльності від податків;
. фіктивна економіка – хабарництво, приписки, спекулятивні угоди й інші види шахрайства, зв'язані з одержанням і передачею грошей;
. підпільна економіка – усі заборонені законом види економічної діяльності.

У багатьох країнах, і особливо в тих, котрі переживають складні періоди трансформації. Тіньова економіка не тільки складає помітну частину економічної діяльності, але і продовжує розширюватися. Однак навіть там, де масштаби явища і загальне соціально-економічне тло і приблизно однакові, тіньові економіки істотно розрізняються, наприклад, по наступним характеристиках:
. за структурою (частці кримінальної діяльності в сукупному обсязі виробництва, розвиненості фіктивної економіки, активності дрібного підпільного бізнесу, що вислизає з-під фінансового контролю держави, але граючого, проте, значну роль у насиченні ринку);
. по впливі на розподільні відносини ( сприяє зменшенню або нівелюванню диференціації доходів);
. по основних проблемах, породжуваним його (недобір засобів у бюджет, розвиток криміногенних господарських зв'язків і так далі).

Можна сказати, що для всіх країн, що вступили в період системних перетворень, масштаби поширення і структура тіньової економіки повинні розглядатися як важливі чи успіхи неуспіхів проведених реформ.

Тіньова економіка в Україні, докорінно відрізняється не тільки від
«західної», але і від «східноєвропейської». Деякі пояснюють нинішній розмах тіньового бізнесу в нашій країні винятково генетичними передумовами, сформованими ще при соціалізмі. Інші – що специфіка і масштаби тіньової діяльності в сучасній Україні, насамперед – продукти сьогоднішнього дня, наслідок обраної моделі перебудови економіки і суспільства.

Експансія тіньових економічних відносин є в першу чергу результатом руйнування колишньої державності, що привело до розриву традиційних зв'язків між окремими підприємствами і цілими територіями. Не останню роль у криміналізації господарського життя України грає і значне ослаблення боротьби з економічними злочинами, що виправдуються тезою про необхідність використання капіталів «тіньової економіки» як ресурсної бази економічних реформ.

Поряд з цим, досить очевидними причинами існує цілий ряд глибинних факторів. У першу чергу вплив на активізацію тіньової економіки, що формуються на сучасному етапі розвитку реформи в механізму аллокації ресурсів і влади; про особливості з'єднання працівника з засобами виробництва; про специфіку розподільних відносин, що формуються.

Реально виниклі в економіці країни на етапі трансформації труднощі представниками крайніх політичних плинів порозуміваються по-різному: одні посилаються на збереження значних елементів колишньої системи, інші кликушинствуют про лиха, що несе ринок. Імовірно, корені нинішніх проблем варто шукати, насамперед, у специфіці формованих механізмів аллокации ресурсів і влади. У сьогоднішній соціально-економічній і політичній реальності навряд чи вирішальну роль грають механізми локального корпоративного регулювання.

Суть нового механізму аллокації ресурсів зводиться до того, що окремі інститути економічної системи, використовуючи визначені переваги свого положення (високий рівень концентрації виробництва і (чи) капіталу, корпоративна влада і так далі), одержують можливість свідомо (хоча й у локальних, обмежених масштабах) впливати на параметри виробництва постачальників і споживачів, ринку, соціального життя і так далі.

Прояву цього механізму в перехідній економіці добре відомі. Панування псевдо-державних і псевдо-приватних корпорацій приводить до наростання, диспропорцій, у першу чергу, у господарській структурі, динаміку цін, фінансах і так далі.

У результаті національна економіка перетворюється в поле неекономічного суперництва корпоративно-бюрократичних структур, у сферу зіткнення їх владних і регулюючих впливів.

Серед найбільш серйозних наслідків функціонування корпоративних механізмів аллокації ресурсів можна відзначити дивергенцію, що відбулася за останні роки, країни на сильно і слабко корпоратизовані «сектори». У першому з них сконцентровані:
. підприємства, що є монополістами в технологічному, ринковому й інституціональному відношеннях;
. володіють вирішальними масами ліквідних ресурсів;
. корпоративно-бюрократична влада.

До цього сектора відносять ПЕК, фінансово-торговий комплекс і частина промисловості (головним чином, орієнтованої на експорт).

Тут витягають понад прибуток, що перевершують по своїх масштабах відомі дотепер у світовій практиці.

Другий (немонополізований) «сектор», навпроти відчуває дефіцит ресурсів, керування, технологій. До нього відносять сферу відтворення робочої сили, виробництва споживчих товарів, велика частина сільського господарства.

На практиці спостерігається стійкий перекіс у цінах, фінансуванні, кредитуванні тощо на користь першого «сектора», причому причиною такого перекосу є не тільки монополізм, що забезпечує першому сектору значні переваги на ринку, але і дисбаланс у розподілі корпоративної і державної влади, що створює інституціональне «перевагу першого «сектора» над другим».

Саме «різниця потенціалів», що утворилися в результаті дивергенції економіка двох «секторів», стає в нинішніх умовах основним джерелом, подпітуючим тіньові структури і відносини. До безпосередніх наслідків поляризації економічного простору, що грає важливу роль у створенні живильного для середовища розвитку тіньової економіки, варто віднести:
. виділення зони виникнення надприбутків;
. утворення на цій основі бази формування корпоративно-бюрократичних структур, неекономічне суперництво, між якими підмінює собою, сьогодні, механізм державного керування;
. розкол суспільства на дві нерівні частини – зайнятих у привілейованому, сильно корпоратизованому «секторі», і працюючих у регресуючим не монополізованому «секторі» економіки;
. поява реальних передумов для загострення в суспільстві боротьби за перерозподіл украй доходів, що розподіляються нерівномірно на всіх рівнях.

Соціальну нестабільність провокують і процеси, що розгорнулися в останній час, перерозподілу власності.

Почата під прапором необхідності пошуку «дійсного хазяїна», приватизація в Україні привела до повного затуманиванию щирої картинии існуючих прав власності. Після всього років «реформи» неможливо провести чітке розмежування між державними і приватними секторами економіки: відбулася практично повна дифузія форм власності, причому проникнення приватної власності виявилося значно більшим, ніж це реєструється офіційною статистикою.

Невизначеність границь приватного сектора є наслідком як мінімум двох причин: по-перше, аж до недавнього часу «організовані» форми приватизації грали порівняно незначну роль. Вони або легалізували вже раніше здійснений перерозподіл власності, або шляхом масової приватизації готували базу для наступного вторинного перерозподілу; по-друге, широке поширення одержали так називані «специфічні способи» формування приватного сектора. Їхній діапазон дуже великий – від прямого грабежу державної власності до легальних трансакцій у формі перекладу частини створеної державним підприємством доданої вартості в приватний сектор. Створення фінансових холдингів, конгломератів, напівдержавних банків і фінансових структур, що сприяють виникненню рівнобіжних ринків грошей, кредитів і капіталу.
Використання задолжностьи і кредитної залежності між підприємствами в якості «капіталу», з метою їх наступної легальної чи тіньової приватизації і т.д.

Наступна схема представляє основні напрямки, об'єкти, суб'єкти і методи приватизації, а також про нових власників, що з'явився в ході її.

Основна причина того, що «гроші партії» дотепер «не знайдені», криється, очевидно, у тім, що на фінансах партії створені найбільш дієздатні комерційні структури, у тому числі найбільш респектабельні банки і спільні підприємства. Представники нової економічної еліти і політичного керівництва, як видно, змогли домовитися між собою, що, схоже, виявилося не занадто складною справою, якщо врахувати, що значна частина, як тих, так і інших ніколи належала до одного клану – партійній номенклатурі.

Найбільш простий і розповсюджений метод приватизації на другому напрямку – так називана «доїння корови». Тут використовують наступну схему.

НБУ надає, наприклад, підприємству спеціальний кредит для виплати задолжностьи по заробітній чи платі для інших господарських нестатків, під низькі відсотки – 5% річних. Гроші на ринкових умовах відразу поміщають у комерційний банк, що знаходиться з підприємством у «особливих» відносинах.
Різницю, що виникає на цій операції, поділяють між керівниками підприємства і банківських працівників, що беруть участь у долі.

1.2 Специфіка сучасного етапу розвитку тіньової економіки

Від самого початку перехідного періоду Україна у числі інших країн світу зіткнулася з проблемою тіньової економіки – не контрольованого суспільством виробництва, розподілу, обміну й споживання товарно- матеріальних цінностей і послуг, тобто приховуваних від органів державного управління й громадськості соціально-економічних відносин між окремими громадянами та соціальними групами. Оцінки масштабів тіньової економіки в
Україні коливаються у межах від 40 до 80 % валового внутрішнього продукту
(ВВП) залежно від методу оцінки (наприклад, на основі попиту на гроші чи споживання електроенергії).

На думку більшості експертів з цієї проблеми, найвищими темпами тіньова економіка в Україні розвивалася у 1994-1998 роках. На той час тіньовий сектор охопив більшу частину промислового виробництва, особливо паливно- енергетичного комплексу, сільського господарства, приватизації. Характерною ознакою цього періоду був підвищений попит на готівку поза банками, темпи зростання якої майже удвічі перевищували темпи зростання депозитних внесків у банківській системі. Великого поширення набули “неофіційні” готівкові розрахунки за різноманітні “послуги” (за встановлення телефонних ліній, реєстрацію підприємств, перевірку санітарної, пожежної, податкової інспекції тощо).

Багато дослідників виділяє наступні структурні компоненти тіньової економіки. Вагомою складовою тіньового сектора вважають так званий “чорний ринок” (або “кримінальну економіку”), що тісно пов’язаний із сферою грошового обігу і виникає внаслідок шахрайства, розкрадання, рекету, проституції, наркобізнесу, незаконних валютних операцій тощо. Іншою складовою тіньового сектора господарства країни є так звана “паралельна економіка”, що більшою мірою, ніж “чорний ринок”, пов’язана із сферою виробництва.
Сектор домашніх господарств – у ньому товари (послуги) виробляються
(надаються) лише для потреб споживання виробників та їхніх сімей. В Україні до цього сектора фахівці відносять, наприклад, роботу дрібних виробників на приватних, присадибних та орендованих ділянках. Водночас у документі органів державної та місцевої влади та управління, у ЗМІ і навіть у масовій свідомості цей сектор, як правило, не асоціюється із поняттям “тіньова економіка”.
“Неформальний сектор” представлений дрібними виробниками, що займаються індивідуальною трудовою діяльністю, власниками малих приватних підприємств, селянами-фермерами та іншими суб’єктами малого бізнесу. У сфері якого – легального чи тіньового – бізнесу функціонуватиме представник цього сектора залежить від цілого ряду умов (податкової політики держави; наявності пільг щодо фінансової підтримки малого бізнесу; стабільності національного законодавства; загального рівня розвитку товарно-грошових відносин в країні; криміналізації суспільства тощо). За несприятливих умов господарювання дрібний бізнес швидко переходить у “тінь” і може залишатись там тривалий час. По суті, нерідко один і той самий суб’єкт підприємництва одночасно функціонує у легальному та нелегальному режимі, пропонуючи споживачам товари, режим обігу яких не обмежено законом і не заборонено
(як, наприклад, зброї та наркотиків). Найпоширенішими формами правопорушень у цій сфері є різноманітні механізми ухилення від офіційного обліку підприємницької діяльності та від сплати податків.
До “прихованого сектора” національного виробництва (як складової
“паралельної тіньової економіки”) дослідники відносять середні та великі промислові підприємства, а також монопольні об’єднання. Як вважають деякі фахівці, особливість тіньової діяльності юридичних осіб у цьому секторі полягає не стільки у прямих порушеннях чинного законодавства (таких, як несплата податків з результатів легальної економічної діяльності або декларування на митниці неправильної ціни при експортно-імпортних операціях), скільки у проведенні операцій, не заборонених українським законодавством (таких, як бартерні угоди, діяльність у межах офшорних зон і податкових гаваней).

Правильність цього твердження неможливо ані заперечити, ані підтвердити, оскільки репрезентативна загальнодержавна статистика тіньових операцій в принципі не існує. Однак узагальнення думок експертів і повідомлень у ЗМІ з цього приводу дає змогу висловити деякі зауваження.

Перш за все зазначені вище прямі порушення законів у підприємницькій практиці можуть поєднуватись, переплітатись із здійсненням операцій, не заборонених законом. Через недосконалість вітчизняного законодавства далеко не завжди можна чітко встановити межу між правопорушеннями і дотриманням закону. Яскравою ілюстрацією в цьому плані може слугувати спір щодо законності купівлі акцій ЗАТ “Оболонь” ІК “Кармет Інвест” в інтересах ЗАТ
“Сармат”, який хоч і тягнеться з минулого року, але не розв’язаний у судовому порядку ще й до сьогодні. Цей випадок є яскравим прикладом відсутності в українському законодавстві спеціального закону, який би регулював діяльність акціонерних товариств, на необхідності прийняття якого наголошують фахівці. До речі, у Росії такий закон було прийнято ще наприкінці 1995 р.

По-друге, недосконалість вітчизняного законодавства нерідко підтримується штучно через “тіньову” лобістську діяльність груп впливу.
Найбільше в цьому зацікавлений супервеликий бізнес (за визначенням завідувача відділу соціологічної експертизи Інституту соціології Ю.
Саєнка), що тісно пов’язаний з владними структурами й впливає на механізм прийняття рішень не лише на регіональному, а й на державному рівні. Тому цілком закономірно, як стверджує Ю. Саєнко, що національний тіньовий бізнес працює на принципах соціального зговору, тобто домовленості укладаються в обхід букви закону. Природним наслідком такої ситуації є поширення корупції в органах державної та місцевої влади та управління.

На думку ряду аналітиків, одне з призначень тіньової економіки якраз й полягає у забезпеченні безпеки нагромаджуваного капіталу. Тому цілком закономірно, що, за даними соціологічних досліджень, кожна п’ята бізнес- структура в Україні надавала на останніх виборах фінансову підтримку тим чи іншим кандидатам у депутати.

У контексті всього наведеного вище, до тіньової економіки в Україні, як об’єкту цього аналізу, ми не будемо включати сектор домашніх господарств, а особливу увагу звернемо на неформальний та прихований сектори господарства. Адже діяльність саме цих секторів набуває особливого значення для фінансування участі різних політичних сил у майбутніх президентських виборах в Україні.

У цілому ж, якщо зробити спробу комплексно розглянути проблему тінізації економіки в Україні, то можна виділити низку об’єктивних факторів, які пояснюють такі значні обсяги тіньової економіки:
– високі податки і нерівномірність податкового навантаження;
– недостатня прозорість податкового законодавства і постійне внесення змін до нього;
– повільні й непрозорі приватизаційні процеси;
– втручання владних структур усіх рівнів у діяльність суб’єктів господарювання;
– корупція в органах державної влади та місцевого самоврядування.

Саме ці чинники багато в чому визначають конкретні механізми функціонування тіньового сектора української економіки на сучасному етапі.

Водночас наближення президентських виборів привносить свою специфіку в процес функціонування вітчизняної тіньової економіки, що виявляється у наступному. Перш за все, зацікавлені фінансово-політичні групи прагнуть легітимізувати свій фактичний контроль над підприємствами через їх офіційну приватизацію. Водночас стрімко зростає інтерес супервеликих підприємницьких структур до найпривабливіших об’єктів приватизації, що обіцяє загострення конкурентної боротьби за право приватизації цих об’єктів, у тому числі і з використанням “сірих”, тіньових механізмів.

По-друге, зростає значення різноманітних схем бізнесу, що дають змогу накопичувати тіньовий капітал у наймобільнішій, найліквіднішій формі
– у формі грошових активів. Це автоматично веде д підвищення ролі банків та інших фінансових установ у процесі функціонування тіньового сектора вітчизняного господарського комплексу

1.3 Тіньова економіка в Україні

Характерним явище української економічної політики стало надання незаконних пільг наближеним до влади комерційним структурам.

Приватизація державних підприємств, як така, фактично почалася в
Україні не в липні 1992 року, як вказують в офіційних матеріалах, а з моменту створення в 1987 році, так званих малих кооперативів, більшість з який організовувалися при державних промислових підприємствах. Створення малих кооперативів виявилося дуже зручною формою перекачування державних засобів у приватні руки.

До початку липня 1994 року в Україні було приватизовано близько 70% усіх підприємств промисловості і сфери послуг. Багатьма реформаторами настільки високі темпи перетворення розцінюються як колосальний успіх реформ. Однак поряд з кількісними показниками необхідно враховувати і якісні зміни.

Із самого початку аж до свого завершення, масова приватизація в Україні являла собою колосальну спекулятивну операцію, приведшую до криміналізації економіки, небаченому соціальному розшаруванню й утворенню ворогуючих соціальних груп. Криміналізації є з одного боку, відображенням соціально- економічної і політичної ситуації в країні, з іншого боку – тісно зв'язана з моделлю приватизації.

Деякі особливості дійсності мають раціональне пояснення, якщо визнати існування рівнобіжних джерел доходів населення.

Відомо, що, починаючи з 1993 року, ціни в країні ростуть значно швидше, ніж офіційна заробітна плата: мінімальна і навіть середня по країні заробітна плата сьогодні не забезпечує необхідного прожиткового мінімуму.
Однак дотепер соціальна ситуація в країні не вибухнула; банківські нагромадження населення ростуть; число знову утворених на підприємницькій основі господарських організацій збільшується – незважаючи на те, що кожна третя зі знову створених дрібних і середніх фірм виявилася збитковою. Є всі підстави припускати, що і проблема виживання, і проблема первісного нагромадження капіталу зважується сьогодні в Україні на шляхах активного включення населення в різні процеси, що розвертаються в рамках тіньової економіки. Мотиви, механізми і результати такої участі в різних груп населення різні.

Сучасне українське суспільство можна розділити на три основні страти, кожна з який, у свою чергу підрозділена на групи:
1. Нові власники, вищі керуючі, працівники вищої і середньої ланки, почасти наймані робітники нижчої ланки корпоратизованого сектора, де утворяться величезні надприбутки. Для цієї категорії облич характерне прагнення одержати і максимально вивести з-під оподатковування свої прибутки й інші доходи, що можливо тільки на шляху прямих порушень законодавства і встановлення особливих «довірчих» відносин із двома соціальними групами з іншої сторони: бюрократією, що визначає умови комерційної діяльності, і що змушують платити «данина» кримінальними елементами.
2. Групи, що мають реальні можливості брати участь у перерозподілі надприбутків; серед них, у першу чергу бюрократія і кримінальні елементи, а так само нечисленні групи, що обслуговують нестатки сверхмонополистов.
3. Гнітюча частина населення, виведена за рамки корпоративного сектора і не допущена до його доходів.

Середня заробітна плата кваліфікованого українського робітника в 125 разів менше, ніж в американського, хоча вартість споживчого кошика вже складає понад 40% від американського рівня.

Щоб вижити, населення змушене адаптуватися до нових умов, беручи участь у різних формах «тіньової економіки». За даними соціологічних опитувань, додатковий доход працівників промислових підприємств від різних видів побічної діяльності досягає 80% сукупного сімейного доходу.

Таким чином, у гнітючої частини населення існує об'єктивна необхідність активізації своєї участі в тіньовій економіці, що зміцнює основу хабарництва «тіньової діяльності» і кримінальної активності.

Сьогодні вже очевидно, що значне розширення сфери тіньовий, насамперед фіктивної і кримінальний, економіки веде нас не до цивілізованого ринку і демократії, а до встановлення корпоративно-бюрократичного кланового правління, що, як свідчить історія, може бути тривалим і навіть здатним забезпечити визначену соціальну стабільність.

Розділ 2. Аналіз розвитку тіньового сектору економіки України

2.1 Тіньові операції у сфері приватизації та акціонерного капіталу

У структурі вітчизняної тіньової економіки особливе місце посідають процеси, пов’язані з приватизацією державного і комунального майна. Це пояснюється необхідністю легітимізації відносин власності, яким належить стратегічна роль в усій системі економіко-політичних відносин в Україні.
Адже право власності на різноманітні економічні об’єкти на практиці розглядається багатьма суб’єктами як одна з ключових гарантій не тільки сучасного, а й майбутнього становища їх власників у економічній та соціально-політичній ієрархії українського суспільства.

Тому цілком закономірно, що значна частина грошей, які вкладаються у приватизацію, – це кошти, отримані злочинним шляхом. Як повідомив газеті
“День” начальник відділу державної служби боротьби з економічною злочинністю М. Мортук, у 2002 р. кількість розкритих злочинів при приватизації державного та комунального майна зросла на 25 % і досягла 2
350. Всього ж у цій сфері за минулий рік зафіксовано майже 4,5 тис. злочинів. Причому тенденції, що склались у минулому, зберігаються і нині.
Серед тих, хто постав перед судом у зв’язку із правопорушеннями у сфері приватизації, більш як 10 % становили директори підприємств і стільки ж – експерти, які давали фінансову оцінку майна, що приватизувалось. Щоправда, більшість з цих осіб (майже 74 %) проходили за статтею перевищення службових повноважень.

Особливу роль серед тіньових процесів у сфері приватизації відіграють події, що розгортаються навколо найбільш інвестиційно привабливих великих об’єктів, володіння якими може забезпечити найвищі економічні та політичні вигоди їх власникам. Сучасний етап “великої” приватизації матиме нові характерні риси, які можуть сприяти поширенню тіньових процесів більшою мірою, ніж це було раніше. Екс-депутат, колишній голова комісії Верховної
Ради з питань приватизації, а нині – директор Міжнародного інституту приватизації О. Рябченко пояснює це наступним чином. На його думку, на сьогодні більшість перспективних підприємств перебуває під контролем тих чи інших бізнес-структур. Причому мова йде не лише про юридично оформлені відносини, як, наприклад, управління державними корпоративними правами, але й про реальне управління фінансовими потоками підприємств. На його думку, об’єкти такого роду для конкурсного продажу вже втрачені. Їх можна продати лише тим суб’єктам, які ці підприємства реально контролюють. В іншому випадку ці підприємства будуть розорені, а приватизація буде призупинена завдяки дії судових механізмів. Чудовою ілюстрацією думок, висловлених О.
Рябченком, може бути ситуація із ВАТ “Північним гірничо-збагачувальним комбінатом” (Кривий Ріг) приватизація якого розпочата ще влітку минулого року, не завершена до сьогодні через судові позови. Контрольний пакет акцій цього підприємства, що належить державі, перебуває в управлінні
Харківського “УкрСиббанку”. Цей же банк володіє більш як 50 % заборгованості комбінату. Умови реалізації на конкурсі 35,74 % акцій цього підприємства, встановлені Фондом держмайна, враховували як сучасні обставини, так, цілком імовірно, і перспективи роботи “Північного ГЗК”.
Правда, за таких обставин продажна ціна пакету акцій лише на 2,5 % перевищувала її стартову ціну. Окремі ж оглядачі вважають, що якби у конкурсному продажу об’єкта брали участь конкуренти “УкрСиббанку”, то продажна ціна перевищила б стартову приблизно на 25 %. В результаті зросли б надходження до державного бюджету. Перевірити це твердження важко, оскільки приватизація 35,74 % пакету акцій ВАТ “Північний ГЗК” де–факто призупинена через судовий позов конкурентів “УкрСиббанку”.

Водночас уже на стадії підготовки до продажу 25 % акцій,
Нікопольського заводу феросплавів (НЗФ), що належать державі, при одночасній передачі в управління блокуючого пакету (25 % +1 акція), розгорівся скандал із широким залученням ЗМІ. Практично всі провідні вітчизняні ділові видання і ряд громадсько-політичних газет так чи інакше висвітлюють ситуацію, що склалась. Головними конкурентами за право приватизації НЗФ називають корпорацію “Інтерпайп” (її інтереси представляє консорціум “Придніпров’я”) та КБ ПриватБанк. Крім того, заявки на приватизацію НЗФ подали ще чотири компанії: ВАТ “Стаханівський завод феросплавів”, ТОВ “Промін мед”, ВАТ “Запорізький завод феросплавів” і ВАТ
“Орджонікідзевський ГЗК”. Але ці структури афільовані (пов’язані) із
ПриватБанком, зазначають оглядачі. Водночас жорсткість додаткових вимог до учасників приватизаційного конкурсу робить, по суті, єдиним реальним претендентом на придбання акцій НЗФ корпорацію “Інтерпайп”.

Стартова ціна продажу 25 % пакету акцій (а фактично – розпорядження контрольним пакетом) становить трохи більше, ніж 53 млн грн. На думку фахівців фінансової компанії “Сократ”, вона може бути вищою у кілька разів.
Залежно від методики розрахунку, що застосовується, вартість підприємства може оцінюватись у 288-582 грн. Причому найвищий показник отримано на підставі оцінки чистих активів підприємства, тобто різниці між сумою його активів та зобов’язань.

Скандал вже на стадії підготовки до приватизації пакету акцій НЗФ стимулював гучні публічні заяви конкуруючих сторін. Так, за словами голови правління ПриватБанку О. Дублета, цей банк готовий заплатити за виставлений на конкурс пакет акцій (з урахуванням передачі в управління й державного пакету акцій) 540 млн грн. Цю суму окремі експерти вважають безпрецедентною і сумніваються в її обґрунтованості. Водночас президент корпорації
“Інтерпайп” Є. Берштам підкреслив: “За пакет НЗФ ми запропонували ціну, за яку не буде соромно ані державі, ані нам”. Правда, конкретну суму, про яку йде мова, він не назвав, оскільки на той момент не було відкрито конвертів з пропозиціями.

Взагалі, не зупиняючись на суті методів оцінки вартості підприємств, зазначимо, що розбіжності в самих оцінках цілком закономірні через мінливість їх інформаційної основи – ситуації на конкретних ринках, де діють підприємства, вартість яких оцінюється. Однак застосування тіньових механізмів організації процедури приватизації державного та комунального майна дає змогу підібрати таке обґрунтування ціни та умов приватизації, які є найвигіднішими для певних претендентів. По суті, саме додаткові умови приватизації НЗФ, що, на думку деяких експертів, перетворили корпорацію
“Інтерпайп” на єдиного реального претендента на пакет акцій НЗФ у поєднанні із заниженою стартовою ціною, склали інформаційну основу для формування іміджу “тіньової” щодо приватизації НЗФ. Саме тому, наприклад, фракція
Соціалістичної партії у Верховній Раді вимагає від Генеральної прокуратури спеціального розслідування ситуації, що склалася на НФЗ.

Показово, що деякими аналітиками Нікопольський феросплавний завод не розглядався як підприємство, що може стати причиною конфлікту між фінансово- промисловими групами (ФПГ). Щоправда, й дніпропетровські ФПГ розглядались ними як єдине ціле. Цілком імовірно, що це пов’язано із “мирним співіснуванням” на цьому феросплавному заводі корпорації “Інтерпайп” та
ПриватБанку. Нинішній же розкол можна пояснити загостренням політичної боротьби із наближенням президентських виборів та приватизацією найпривабливіших об’єктів вітчизняної економіки. Натомість як потенційно конфліктні розглядались нафтові (“Укрнафта”, Дрогобичський, Надвірнянський та Кременчуцький нафтопереробні заводи) і сировинні підприємства
(Північний, Південний та Центральний гірничо-збагачувальні комбінати, рудоуправління “Суха балка” та Комсомольське рудоуправління).

Приватизаційні справи 2002-2003рр. висвітлили також суб’єктивність підходу до додаткових умов приватизаційного конкурсу, які встановлює Фонд державного майна. Справа не тільки в тому, що додаткові умови носять індивідуальний характер. З позиції захисту економічних та соціальних інтересів українського суспільства в цілому це може бути цілком виправдано, оскільки мова йде про стратегічно важливі об’єкти. Парадоксально те, що, декларуючи перед громадськістю доцільність існування таких додаткових умов в одних випадках, одні ж і ті самі комерційні структури виступають проти таких умов в інших ситуаціях. Так, корпорація “Інтерпайп” виступила на захист додаткових умов приватизації НЗФ, що, на думку багатьох експертів, забезпечує їм перемогу у приватизаційному конкурсі по цьому підприємству, тоді як раніше той же “Інтерпайп” оскаржив у суді договір купівлі-продажу
Північного ГЗК структурами “УкрСиббанку”, що базувалась саме на таких додаткових умовах. Причому оглядачі звертають увагу на те, що Кабінет
Міністрів, який через Генеральну прокуратуру оскаржує тепер умови конкурсу, раніше їх сам і затвердив. Як зазначав раніше на одній із своїх прес- конференцій М.Чечетов, ініціатива висування додаткових умов виходила від керівництва Північного ГЗК та місцевої адміністрації. Ця ініціатива була підтримана Мінпромполітики та Мінекономіки.

Тому закономірно, що у контексті останніх подій у сфері приватизації все більше фахівців схиляється до думки, що невдовзі стосовно приватизації кожного великого, стратегічно важливого підприємства

Вернуться