Посилене пограбування Індії Англією під час першої світової війни тяжко відобразилося на стоновищі робітників міста і села.Єкономічне становище ще більш ускладнилосяпісля після двох не врожайних років(1919 і 1921). Підйом національно-визвольного руху почалвся в 1918 р. з забастовок робочого класу в Бомбеї, Мадрасі, Канпурі. Під час забастовок почались виникати пофспілки. Перша профспілка виникла у Мадрасі у 1918 р.В Ахмадабаді під керівництвом М.К. Ганді біла утворена Асоціація робітників-текстильщиків. Лютнева революція в Росії вразила індійських націоналістів та надихнула їх на посилення визвольної боротби. В аллахабадській газеті від 24 березня 1917р підкреслювалось, що Російська революція підтвердила, що немає в світі сили, яку б не переміг націоналізм. Сільське населення дізналося про революцію в Росії від демобілізованіх солдат, повернувшихся з Європи. Ще в березні 1919 р. в більшості міст Пенджаба почалися антианглійські мітінги і демонстрації. Після цього в деяких крупних центрах провінції- в Лахорі , Гуджранвалі хартали та мітінги переросли у зброєнне протестування, в яких приймали участь робітники зокрема залізничники. Колоніальні власті в Пенджабіна чолі з губернатором О`Двайером і командуючим військами Дайером прийняли рішення про жорстоке придушення повстання. Для цього ще 9 квітня в Пенджаб були викликані військові загони. 13 квітня на головному майдані в Амрітсарі було вбито 1 тис. і поранено 2 тис. беззахисних демонстрантів.
В 1920-1921рр. відбувалося подальше зрстання страйків, в ці роки вже бастувало близько 500тис.чол. В боротбу почали втягуватись найбільш відсталі загони робітничого класу – плантаціоні робітники. В травні 1921р. На чайних плантаціях Ассама відбувся грандіозний страйк 12 тис. робітників, які покинули плантації.
В Бомбеї 1920 р. Було прийнято рішення про заснування Всеіндійського конгреса пофспілок(ВІКП), а також у 1920 р. був прийнятий статут про перетворення Конгреса в масову політичну організацію.УтворенняВІКП призвело до ще більшого розповсюдження страйкової боротьби: якщо в 1919 р. було 19 забастовок то у 1920 р. – 200,а у 1921р. – 400.
На зміну першому революційному натиску 1918 – 1922рр. прийшов період тимчасового затишшя, який тривав до 1927р.
Період з 1917 -1921рр. являвся свого роду підготовчим етапом комуністичного руху в Індії. Марксистські групи виникали в крупних промислових центрах. Після повернення Шаукат усмани з Москви у 1922 р. ,він утворив групу комуністів у Бенаресе.Одночасноз ним почала працювати комуністична група в Лахорі на чолі з Гулямом Хусейном. На протязі 1923 – 1925 рр. виникло ще більше марксистських груп в тому числі і у великих промислових центрах таких як Канпур і Карачі. Вумовах жорстокого колоніального режему діяльність індійських комуністів була в крайньому занепаді, але не зважаючи на репресії з боку англійського уряду, в 1924 – 1925 рр. комуністичні групи ще більше посилили свою активність і у 1924р. канпурський журналіст оголосив про утворення легальної”Індійської компартії “ 30 грудня 1925р. була проведена перша конференція індійських комуністів на чолі з Четтиаром і було прийнято рішення про утворення компартії Індії з центром у Бомбеї.
Підйом антиімпериалістичного руху і боротьба за єдинний фронт (1928-1939рр.)
Революційний підйом в країні почався з робітничого класу. Вже у 1928 р. страйкувало понад 500 тис. чол. Наприкінці 20-х – напочатку 30-х перші молодіжні організації утворені комуністами, які були ще мало відомі в широких колах суспільства, бажали термінових дії. В 1928р. на базі окремих організацій терористів була утворена Індійська республиканська соціалістич- на асоціація на чолі з Бхагат Сингхом, яка діяла майже у всій Північній Індії. Найбільш активною виявилась пенджабська організація, яка налагодила в Лахорі підпільне виробництво бомб. 8 квітня 1929р. керівники асоціації потрапили в будинок центрального законодавчого збору і підірвавши там бомби дали себе заарештувати. Англійській поліції вдалося викрити підпільну майстерню по виробництву бомб. По країні проїхалась хвиля переживань та мітингів в захист в`язнів, які оголосили у в`язниці голодовку.
Оскільки віце-король Ірвін дав негативну відповідь на запропоновані Ганді 11 пунктів про зміну економічної політики, де він вимагав зниження валютного курсу рупії, відміни соляної монополії та ін. Тоді той оголосив в квітні 1930 р. оголосив нову кампанию громадянського неспівробітництва. В неї було включено пункт про соляну монополію. Сама по собі ця міра хочь і не вносила ніяких радикальних змін, але одразу ж принесла популярність кампании та її організаторам в найвищих верствах населення. В березні цього ж року Ганді, разом зі своїм прибічниками, вирушив у пропагандичний похід до містечка Данді, де бажав демонстративно порушити соляну монополію. В травні цього року демонстрантів було заарештовано. Найбільші зброєні повстання відбувалися у трьох містах – Пешаварі, Чітагонті, Шолапурі.
Арешт в квітні в Пешаварі керівників кампаниї призвів до ще більшого повстання, яке згодом перетворилось на барикадні бої, на допомогу повстанцям прийходили селяни з найближчих сіл. Стоновище англічан ще більш ускладнилось, коли солдати відмовились стріляти по повстанцям, а навпаки почали зними брататися. 4 травня англійські війська вступили в Пешвар і придушили повстання.
18 квітня почалося повстання у Чітагонті, під керівництвом Чакраварті і Сена, яке було чітко сплановано. Почалося воно з захвату арсенала і казарм, місто 10 діб контролювали повстанці, але на 11 день вони відступили оскільки сили були досить нерівні.
8 травня в Шолапурі почалися барикадні бої, повстанці спалили будинок колоніальної адміністрації та захопили залізничний вокзал. Тільки після арешту керівників повстання 16 травня повстання було придушено.
Найбільший національно-визвольний рух вплинув на князівство Кашмір, де в літку 1931 р. селяни захопили столиця кназівства Срінагар . Англічани ввели в Кашмір війська і зуміли спровокувати індійсько-мусульманські сутички. Ці суперечки негативно сказалися між відносинами індуістів і мусульман.
В середині 1932р. почалося повстання в Альварі між поміщиками,південими селянами з одного боку, які були індуістами та селянами північного Альвару з іншого боку, які були мусульманами. Селяни Півночі вимагала припинити релігіозний розподіл. Але в грудні цього ж року селяни-повстанці утворили свою 30-ти тисячну армію і підступили до Альвару. І лише через рік англійським військам вдалося їх вгамувати.
5 березня 1931р. за “круглым столом” була заключена угода між керівництвом Національного конгреса та адміністрацієювіце-короля(Пакт Ганді – Ірвін), по якому англійська сторона забов`язувалася відпустити заарештованих, але тільки тих хто не приймав участі у насильницьких діях. У вересні цього ж року Ганді вирушив у Лондон на другий з`їзд конференції “круглого стола”. Англійці намагалися звинуватити Ганді у провалі переговорів очікуючи, що по поверненню його на батьківщину престиж підірветься, але все вийшло навпаки.
У 1934р. знову почалися страйки, на початку року проїшли страйки текстильщиків, які тривали 3 місяці. В 1935р. відбулися крупні по маштабам того часу старйки докерів та залізничників. У 1936-1939рр. робітничий клас поступово перейшов від оборонних боїв до наступальних під лозунгом підвищення заробітної плати.
Заключний етап боротьби за незалежність(1945-1947рр.)
Одразу ж після другої світової війни Повстання почали виникати ще з більшою силою. І звичайні страйки все частіше почали переростати у зброєні повстання з поліцією. Перша така крупна за маштабом сутичка виникла у Бенаресі. 22 листопада 1945р. в Калькутті майже по всьомумісту почали будуватись барикади і в результаті страйків оголошених робітниками місто залишилось без води і світла. Сутички продовжувались 3 доби. В лютому наступному році в Калькутті з новою силою поновились події листопада 45-го. Вулиці покривались барикадами, мітинги супроводжувались кривавими бійками з поліцією.
На тренувальному флотському екипажі “Тальвар” (Меч). Відбулося повстання матросів, які скаржились на погане годування, рис був змішан з піском. На наступний день 18 лютого до Тальвару приєднались інші 20 військових кораблів, що стояли в порту. Повстанці провели страйк у Бомбеї і вимагали визволити усіх політичних в`язнів та виведення віськ з Індонезії. Демонстрація відбувалась під трьома флагами – Національного конгреса, Мусульмнської ліги и Компартії. 20 лютого в Бомбей були введені воєні короблі для придушення повстання. Під час воєнних дій жодна з сторін не отримала чуттєву перевагу і о 16:00 був заключений мирний договір.
На протязі 1946 і 1947 рр. економічне становище країни ще більш ускладнилось. У1946р. відбулось 2 тис. страйків, в яких приймали участь 2,5 млн робітників. 20 лютого 1947р. Еттлі оголосив, що англійці не підуть з Індії раніше 1948р. Але незважайчи на це в серпні 1947р. англійський парламент оголосив Індію незалежною країною. В цей день Джавахарлал Неру вперше підняв національний флаг Індії над історичним Красним фортом в Делі. Героїчна боротьба деяких поколінь індійських борців за незалежність вдало завершилась.