1.     Вступ………………………………………………………………………………….2

2.     Загальна характеристика катакомбної культури………………………………......2

3.     Соціальна стратифікація…………………………………………………………….3

4.     Особливості етнічних розвідок в археології……………………………………….4

5.     Етнічні дослідження на базі поховального обряду………………………………..6

5.1.  Методологічна основа дослідження. Створення вибірки та списку ознак для  аналізу…………………………………………………………………………….6

5.2.  Сумарна характеристика та групування масивів поховань…………………..7

5.3.  Проміжний висновок……………………………………………………………8

6.     Кераміка як джерело для етнічних та соціальних реконструкцій………………...9

7.     Висновок……………………………………………………………………………..13

8.     Список використаної літератури…………………………………………………...14

9.     Додатки………………………………………………………………………………15

9.1.  Територіальні масиви, окреслені С.Ж. Пустоваловим в ході дослідження етносоціальних рис катакомбного населення Північного Причорномор’я….15

9.2.  Сукупності ознак, виділених С.Ж. Пустоваловим, для дослідження етносоціальних рис катакомбного населення на базі поховального обряду...16

9.3.  Ілюстративні матеріали…………………………………………………………17

 

Даний реферат присвячений проблемам соціального та етнічного членування катакомбної культури – проблемам, які широко висвітлювались в працях таких видатних дослідників-археологів, як передусім С.Ж. Пустовалов. В своїх дослідженнях він широко розкриває питання диференціації катакомбного населення за багатьма ознаками: віковою, статевою, соціальною, етнічною[1]. Також в цій роботі використані праці таких спеціалістів як Шапошнікова О.Г,  Отрощенко В.В., Ковалева І.Ф., Бережанська С.С., Попова Т.Б., Круц С.И. Братченко С.Н., Смирнов А.М. та багатьох інших. Метою нашої роботи було дослідити особливості соціального та етнічного складу катакомбної культури, для цього ми спочатку висвітлили питання загальної характеристики цієї культури, її економічний стан, а також деякі особливості етнологічних розвідок в археологічній науці, потім ми дослідили два типи джерел – поховальний обряд та кераміку, за якими власне і були з’ясовані основні положення та висновки даної роботи.

 

Катакомбна культура – це археологічна культура епохи ранньої бронзи, яка була розповсюджена в 1й половині і 3й чверті II тисячоліття до н.е. в Північному Причорномор’ї та Нижньому Поволжі. Вона була виділена на початку ХХ столітті В.А. Городцовим. Городцов також вибудував свою систему періодизації катакомбних культур, застосовуючи стратиграфічний метод, типологію форм поховального обряду й інвентарю. Носієм катакомбної культури була група споріднених культур, генетично пов’язаних з племенами ямної культури, які жили на цій же території в ІІІ тис. до н.е. Для катакомбної культури характерні родові поселення і курганні могильники (поховання в під курганних катакомбах, в скорченому положенні на боці, посипані червоною вохрою, яка символізувала вогонь). Серед інвентарю катакомбної культури слід зазначити глиняний посуд з орнаментом, нанесеним шнуровими штампами (характер орнаменту дозволяє включити катакомбну культуру в більш широке коло культур шнурової кераміки), камінне та бронзове знаряддя та зброю, кісткові та бронзові прикраси[2].

Існують декілька точок зору на проблему походження катакомбної культури, однак більшість вчених на даний момент вважають, що в її складенні взяв участь якийсь давньо-східний етнічний компонент, під егідою якого проходила етнічна і ідеологічна консолідація місцевого населення. Таким чином мова йде не про повну зміну місцевого населення на межі ямної і катакомбної культури, оскільки його щільність була досить високою, а лише про приток нового.[3] Якщо припустити, що поява нового населення супроводжувалась завоюванням, а для періоду розкладу первісного суспільства особливо характерна міграція, що супроводжується завоюванням, то ця теорія стає ще більш вірогідною.

Щодо економічного розвитку племен катакомбної культури слід зазначити, що економіка була комплексною: землеробсько-скотарською або скотарсько-землеробською, носії цієї культури були землеробами та осілими скотарями. О.Г. Шапошнікова зазначає для Нижнього Подніпров’я придомне пастушеське скотарство, яке доповнювалось землеробством, а для басейну Сіверського Дінця – полукочове скотарство, тобто диференціацію господарчої діяльності.[4] Наявність в похованнях великої кількості костей великої та дрібної рогатої худоби, коней,  а також розвинутих типів колісних транспортних засобів (вози), дозволяє говорити, що велику роль в економіці грало скотарство, найвірогідніше – пастушеське. Це визначення знаходить своє підтвердження в складі стада, яке, правда, фіксується за кістяними рештками жертовної їжі  в могилах. Так, 12,7% поховань катакомбної культури містили кістки тварин. З них 38% складає велика рогата худоба, 38,7% - коні, 18,3% - дрібна рогата худоба. Необхідно підкреслити, що в будь-якому випадку, якими б ідеологічними уявленнями був викликаний до життя обряд супроводження покійника м’ясною їжею, він, безсумнівно, пов’язувався з практичною діяльністю та відображав розвиток скотарського господарського укладу[5]. Навіть сам курганний обряд поховання вказує на скотарський характер економіки.

Для катакомбної культури є також дані про розвинуте землеробство. В багатьох похованнях були знайдені рештки злаків.  В деяких похованнях Причорноморських степів були також знайдені рештки давніх землеробських знарядь праці типу рала. Подібні знаряддя могли бути використовувані для обробки легких заплавних грунтів, широко представлених р районі річок Молочної, Дніпра, Інгульця, Південного Бугу. Зображення колосся також відомі на камінних сокирах, які походять з катакомбних поховань.

Катакомбна культура, на думку багатьох дослідників,  в своєму формуванні та розвитку відчула значний вплив такого могутнього культурного центру як Давній Схід. Він відобразився на найбільш важливих сферах людської діяльності: ідеології (погребальні споруди типу катакомб, культові сосуди типу курильниць, модельовані черепи і бальзамування, культові споруди типу зиккуратів), виробництва (кавказькі типи металевого інвентарю),  побуті (прикраси в формі скарабеїв, лотосоподібні підвіски).

До кінця 3ї чверті ІІ тис. до н.е. племена катакомбної культури були витіснені племенами зрубної культури, що просунулись з регіону Середньої Волги[6].

 

Достатньо високий рівень економіки (див. попередній розділ) дозволяє говорити про  значну соціальну стратифікацію в досліджуваному суспільстві. Погребальний обряд катакомбної культури, який в даний момент можна розглядати як основне джерело для дослідження  соціальної структури, демонструє значне різноманіття в розмірах та оформленні могил, кількості і якості інвентарю тощо, яке було викликано не тільки статтю та віком похованого, але й його соціальним станом. Не дивлячись на те, що спроби реконструкції соціальної структури катакомбного населення були зроблені ще в 30ті роки[7], це питання досі залишається відкритим, хоча вже отриманий ряд цікавих даних. Так, ще Т.Б. Попова, базуючись на даних про відтворювальне господарство у носіїв катакомбної культури і залучаючи для соціальної реконструкції загальнотеоретичні праці, вже припускала наявність в катакомбній культурі початків соціальної диференціації. Вона припускала також наявність патріархального рабства, яке виникало внаслідок військових сутичок. Однак, процес соціального розкладення, на її думку, тільки починався.[8]

На складний характер соціальної структури також вказують і спільні парні поховання з насильницьким умертвінням одного з похованих.  Н.І. Шарафутдінова, дослідивши поховання з орнаментованими сокирами-молотками, також вважає, що вони були приналежністю осіб особливого соціального статусу, а саме шаманів-жерців. На думку багатьох дослідників знахідки возів та колісниць або їх окремих частин в похованнях доби бронзи також свідчить про значне розшарування суспільства та приналежність похованих в цих могилах до найвищого страту давніх скотарських спільнот Євразії.[9], [10]. Також дослідники прийшли до висновку, що знахідки в похованнях так званих модельованих черепів, які є своєрідним виявленням культу предків, також є однією з ознак високого соціального статусу похованого.  Це підтверджує те, що модельовані черепи найчастіше знаходяться в похованнях, які і за іншими ознаками (розміри поховальних споруд в 1,5-2 рази перевершують середні, наявність соціально значущих категорій інвентарю, парадної зброї, возів та коліс, численного металевого інвентарю)  виходять за рамки ординарних. На більш ніж 1000 поховань катакомбної культури Нижнього Подніпров’я відомо всього лише 10 возів, в тісному зв’язку з  возами також стоїть і висока зустрічаємість зброї в похованнях з модельованими черепами (вище 50%), тоді як у середньому вона становить близько 12%. Як правило в похованнях з модельованими черепами зброя носить парадний характер і навряд чи могла бути використана за своїм прямим призначенням. Отже, ми можемо точно стверджувати, що ці 2 ознаки напряму пов’язані із соціальним статусом небіжчика.

Визначення ступеню соціальної диференціації за матеріалами поховань інгульського типу дало можливість виділити шість соціальних груп поховань, які, на думку дослідників, становили не жорсткі групи типу каст, а скоріше деяку тенденцію з численними переходами в межах даного кола пам’яток, що вказує більш на становий тип  суспільного устрою того населення, яке залишило пам’ятки інгульського типу.

Для першої найбільш соціально значущої групи населення характерні найбільші розміри поховальних камер (довжина більше ніж 240 см, а ширина – більше 200), складне погребальне ложе (не лише підстилка, а й подушка, шкіряні простирадла, циновки, як під так і над похованим), моделювання обличчя по черепу, колесо або віз, зброя, наявність металевого інвентарю, розпис (зображення на дні камери, які зазвичай виконані червоною фарбою – стопи, різноманітні візерунки, зображення тварин тощо), насип та інший численний інвентар.

Друга  група похованих характеризується всіма перерахованими вище ознаками, але в меншій мірі,  а також: прикраси, знаряддя праці; замість насипу – лише досипання і значно менші розміри камер. Для третьої групи – лише моделювання лиця по черепу, зброя і насип. Ці три групи можна умовно об’єднати в одну велику – знать.

Для четвертої групи виявились властивими знаряддя праці, інший інвентар, одна або декілька посудин – їжа, яка супроводжує померлого, кістки тварин, просте погребальне ложе. Для п’ятої – лише просте ложе, для шостої – останньої -  характерні найменші розміри камер (до 160 см в довжину, 80-100 в ширину) і повна відсутність будь-якого інвентарю та деталей погребального обряду. П’ята та четверта група інтерпретуються як рядове повноправне населення, а шоста, можливо, неповноправне.

Отже, С.Ж. Пустовалов приходить до висновку, що катакомбна спільнота мала кастовий устрій, в якому були наявні декілька рівнів умовно знаті, повноправне та неповноправне населення[11]. Тобто катакомбна культура являла собою ранньокласове утворення зі складною станово-кастовою системою.

 

Етнічне дослідження може проводитись на різних рівнях: 1) макроетнічному – з метою виявлення розбіжностей між крупними етнічними спільнотами 2) на рівні розбіжностей між окремими етносами в межах якоїсь макроетнічної спільноти 3) внутріетнічному  - з метою виявлення компонентів етносу, які відрізняються за своїм походженням, часовим та просторовим параметрам; встановленню їх взаємовідносин і врешті-решт – виявлення динаміки їх розвитку.

Взагалі, існують найрізноманітніші думки з приводу етнічних реконструкцій археологічного матеріалу. Одні спеціалісти з теорії етносу  взагалі відкидають можливість етнічних реконструкцій або вважають їх дуже обмеженими. Інші вважають, що археологія здатна вирішувати етнічні проблеми. Оскільки перша думка є досить широко розповсюдженою, слід зазначити дещо про доцільність етнологічних досліджень на базі археологічного матеріалу. Важливою методологічною передумовою, яка дозволяє археології успішно вирішувати проблеми етнічної реконструкції є положення про три способи проявлення етнічної специфіки: це самоусвідомлення яка ідейно-теоретичного так і суспільно-психологічного рівнів, проявлення його в поведінці і діях і нарешті в оречовинлених  результатах діяльності як матеріальної так і духовної.[12] Співвідношення між всіма трьома складниками є незмінним. По мірі заглиблення в давнину значення матеріального та поведінкового способів зростає, а це як раз ті сфери, якими займається археологія. Також, якщо використовувати положення про єдність функцій культури для всього людства і, в тому числі, етнічної культури, можна прийти до висновку, що етнічні відмінності між окремими суспільствами глибоко не зачіпають зміст культурних елементів, а проявляються передусім в області форми[13]. Отже, формальні відмінності в синхронних культурних комплексах з високим ступенем вірогідності можуть розглядатись як розбіжності етнічного порядку. Ще слід зазначити, що неопосередковане етнічне навантаження в культурі несуть дві групи елементів: 1) розпізнавальні знаки – тобто свідомо виділені етнічні особливості, які відрізняють дану етнічну спільноту від інших; 2) етнографічний шар, який включає ті риси культури, відмінності яких у різних народів буденною свідомістю не фіксуються, але чітко виділяються в процесі наукового дослідження. Перша група елементів пов’язана з самоусвідомленням, а інша з підсвідомістю і характеризується масовістю і повторюваністю. Взагалі-то, якщо говорити про археологічні джерела, то таке розділення є досить умовним, бо складно розрізнити, що являється продуктом самоусвідомлення, а що – підсвідомості.  Тому сукупність розрізнювальних ознак етносу можна об’єднати в один археолого-етнічний комплекс (АЕК), під яким ми розуміємо сукупність властивостей археологічних матеріалів, яка характеризує етнічну сферу життєдіяльності, специфіку форм світу окремої етнічної спільноти[14]. Якщо АЕК відображає особливості окремого етносу, то для дослідження  внутрішньої структури етносу послуговує особлива модель археолого-етнічного типу (АЕТ). АЕТ виокремлюється в межах АЕК і характеризується стійкою тенденцією до  взаємозустрічаємості певних ознак, які несуть у собі найбільше етнічне навантаження. АЕТ можуть відображати не тільки структуру та склад певного етносу, а й дозволяють розглянути його в динаміці розвитку, робити припущення щодо його походження. Взагалі, найбільш повноцінним АЕТ, як і АЕК, був би в тому випадку, якщо включав би в себе всі  доступні археологу джерела, в  тому числі й найбільш масові поховальні, кераміку, жіночі прикраси, типи жител тощо. Але слід особливо підкреслити, що не всі елементи археологічних джерел несуть на собі рівну кількість етнічної інформації. Звичайно, майже всі категорії археологічних джерел можна використовувати для етнічних реконструкцій, але одні з них несуть більше інформації, інші – менше. Серед різноманітних сфер діяльності, інформацію про які містять матеріальні джерела, для етнічних реконструкцій найважливіша духовна. Вона є породженням особливої колективної свідомості окремого суспільства, тому матеріалізовані рештки, пов’язані з духовною діяльністю, виходять на перше місце в процесі дослідження етнічної специфіки. Однак, вони є поліінформативними, тому що крім етнічних можуть відображати  стадіальні риси, соціальну диференціацію, причини смерті (якщо говорити про поховальний комплекс) тощо[15], [16].

Найбільш доцільним у випадку дослідження етнічної приналежності катакомбної культури є розвідка на базі поховального обряду, в якому спостерігається найбільша повнота етнічної інформації. Ступінь повноти етнічної інформації можна оцінити, розглядаючи проблему крізь призму релігійних систем, які пов’язані з культом предків. В релігіях давніх народів ставлення до смерті займає дуже вагоме місце. Хоча пошанування померлих предків існувало завжди нарівні з іншими формами релігії, воно не грало домінуючої ролі до епохи розкладення первинно-общинної формації. Л.Я. Штернберг писал що «справжній культ предків в тому сенсі, що предки є особами, які впливають на все життя людини и тому їх пошановують в тому чи іншому вигляді, ми зустрічаємо тільки у народів порівняно високої культури»[17]. В період розпаду первинного суспільства пошанування конкретних предків заміняється їх узагальненим образом, вони стають легендарними і міфічними.  Для давніх народів смерть уявлялась  не кінцем життя певної людини, а свого роду трансформацією, переходом з реального світу в світ потойбічний, де люди продовжують жити за аналогією з реальним світом. У деяких народів вважалось, що померлий продовжує своє існування в потойбічному світі доти, доки зберігається його тіло, що приводило до виникнення обряду бальзамування і виготовлення посмертних масок і модельованих голів і черепів, тобто тих обрядів, що дуже властиві катакомбному населенню.[18] Уявлення о тотожності загробного світу зі світом реальним відображалось у тому, що разом із покійником в могилу відправлялись всі необхідні йому в житті речі. Можна припустити, що підкреслювався не тільки соціальний статус небіжчика, а й його етнічна приналежність. В епоху розквіту культ предків набуває рис етнічно забарвлених релігій. Навіть в ранньокласових суспільствах релігії, що розвились на базі культу предків, мають яскраво виражене етнічне забарвлення. Тому ми можемо зробити висновок, що  релігійні системи, що розвились на базі культу предків, яскраве відображення якого ми находимо в погребальному обряді катакомбної культури, були за своєю суттю покликані інституалізувати, закріпити відокремлення даного етносу в ідеології. Звідси – погребальний обряд, що найтіснішим чином пов'язаний з культом предків і що є одним із найголовніших елементів первинних релігій, також повинен відображати й етнічні параметри і статус похованого. Отже, ми можемо сказати, що погребальний обряд є комплексним і повноцінним джерелом для етнічних реконструкцій. На відміну від інших археологічних джерел, які характеризуються ущербністю та  фрагментарністю, погребальні пам’ятки майже позбавлені цього недоліку, тому що кожне поховання є певною цілісністю, створеною первісним колективом, в якому знайшло відображення положення похованого. При цьому повинні були виявлятись як свідомі відношення даного колективу, так і традиційні, несвідомі. Тому поховання в найбільшій мірі відповідають меті аналізу етносоціальних характеристик культури. Питання складається тільки в тому, щоб виділити з усіх рис, які відрізняють катакомбний поховальний обряд, саме етнічні.

Етнічні відмінності і одноманітність – це відмінності по формі, варіації форми тих матеріальних решток, які пов’язані з духовною сферою життєдіяльності давніх суспільств, а конкретніше – з релігією. Оскільки умовою існування етносу є спільність території, то ті ознаки поховального обряду, які виражають відмінності у формі та які складають суцільні території, можна назвати етноінформативними. Ознаки, типічні для всього суспільства, народу, відображають цілісність, єдність, усвідомлення власної індивідуальності, а ознаки, які характеризують відмінності в межах однієї цілісності  - позначають різні етнічні групи  всередині даного народу, що відображає особливості його походження і розвитку.[19]  

 

5.1. Методологічна основа дослідження. Створення вибірки та списку ознак для аналізу.

На думку провідного дослідника даної теми, С.Ж. Пустовалова[20], оскільки етнічні процеси катакомбного населення характеризуються превалюванням інтеграційних тенденцій, а етнічна спільнота являє собою інтегровані, але й зберігші  свою певну специфіку групи населення, остільки пізнавальною гіпотезою при виявленні АЕК катакомбної культури буде виступати припущення, що ентноінформативними сукупностям ознак будуть ті, чиї ознаки, по-перше, різко і якісно розділяють масив джерела, а по-друге є наймасовішими, по-третє, виявляють високу тенденцію до більш чіткої локалізації на певній монолітній території. Означивши методологічні засади свого дослідження, С.Ж. Пустовалов говорить також про формування вибірки, за матеріалами якої саме і будуть проводитись етносоціальні розвідки, оскільки саме за допомогою вибірки можливо скласти уявлення про ціле за його частиною. Критерієм відбору поховань для аналізу служив мінімум ознак, які обумовлювали приналежність їх до катакомбної культури, обов’язковими з яких були два: наявність катакомби або можливість її реконструкції, а також положення похованого. Там, де поховальна споруда не була відстежень в ході розкопок, основний упор робився на положенні похованого та формі кераміки.  Також були від членовані так звані ямно-катакомбні поховання. Оскільки пам’ятки катакомбної культури є поширеними на досить широкій території – від Поволжя до Подунав’я, то в дослідженні доцільно було використати лише невелику, але досить показову їх частину (більшість цієї території як раз лежить в межах державних кордонів України) – Північне Причорномор’я, під яким розуміється територія Побужжя, Північного Криму, Нижнього Подніпров’я, Приазов’я та Орель-Самарського міжріччя. Характерною особливістю Північного Причорномор’я є наявність тут в більшій або меншій кількості «пізніх» або «інгульських» поховань. Окрім них різними спеціалістами виділяються переддонецькі, донецькі, харьківсько-воронезькі, маничські поховання. Щоб зрозуміти етнічну структуру на цій території, треба мати також матеріал для порівняння. В якості такого матеріалу, С.Ж. Пустовалов обирає окрім територіально близьких масивів, ще матеріали Сіверського Дінця і Нижнього Дону – територій, які також можуть бути підведені під поняття Північного Причорномор’я. Однією з причин, за якими був обраний цей регіон також є досить велика вивченість його – протягом багатьох років тут працювали експедиції Інституту АН України і ряду вищих навчальних закладів і музеїв, тому існує обширний, а головне – документований матеріал. Основною одиницею поділу матеріалу Пустовалов обрав масив – досить компактний повно досліджений регіон. Критерієм виділення масивів слугували географічна відособленість та число поховань. Всього їх було виділено 12[21]. Всього в масивах нараховується 1061 поховання, які можна віднести до катакомбних. Це число складає приблизно 20-25% від всіх катакомбних поховань, які були розкопані на вказаній географічній території.

Також, дуже важливим для аналізу етнічного складу катакомбних племен є виділення ознак, які несуть на собі етнологічний зміст. Поняття ознаки трактується дуже широко і може відображати як окремі деталі об’єктів так і їх частин. Найбільш інформативними ознаками для дослідження соціального положення похованого Пустовалов вважає набір ознак, які характеризують розмір поховальної камери. Сукупність ознак, що характеризує розміри поховальних споруд, найбільш чітко відображає статево вікові відмінності похованих. Такий тісний зв'язок пояснюється загальновизнаним критерієм визначення статусу індивідууму як кількість витраченої на спорудження могили праці. В силу цієї закономірності, ознаки розміру погребальної споруди відображають перш за все трудові витрати на здійснення  поховання наряду з кількістю та якістю інвентарю.  Також бралась в увагу довжина та орієнтировка шахт, положення похованого та багато інших ознак, описаних нижче[22]. Отже, катакомбні поховальні пам’ятки описувались за допомогою 130 ознак.

Отже, всього в аналізі було використано 1061 поховання, в силу цього доцільно використати сумарну характеристику, вона є базою для власне етнічного аналізу. Охарактеризуймо поховальні пам’ятки. Переважна більшість поховань впускні – 96,7%. Впущені вони, як правило, без  возведення досипки або насипу. Останні простежені лише в 5,4%. Могили розташовуються як по колу, так і в центру кургану. Найбільше число поховань зосереджено в піаніно-східному, східному та південно-східному секторах кургану (18,7%, 17,7%, 16,2%).

Могильні споруди являють собою катакомби. Найбільш розповсюдженою формою шахт є округла – 36,6%, на другому по показовості стоять прямокутні – 32,9%, трохи нижчий процент овальних – 24,6%, найменш представлені трапецієвидні – 6%.  Як правило, вхідні ями в похованнях прості за своїм устроєм. Тільки 8,1% поховань має пандус, 12,5% - сходинки. Обов’язкова за В.А. Городцовим, ознака катакомбних поховань – наявність дерев’яного заслону – зустрічається лише в 11,3% могил. Найбільш часті заслони з каменю – 16,9%, дуже рідко для цієї мети використовувалась глина – 1,1%. В 71,1 % поховань заслон не простежується, є припущенне що він був зроблений з нетривалих матеріалів. Дромос у більшості поховань короткий (54,7%), також значна кількість поховань дромоса не мають (36,2%).  Довгий дромос був знайдений лише в 9,1 % випадків.

Провідна форма камери – овальна (58,2%), інші не виходять за межі 10-12% рівня. Камери найчастіше виведені у центр кургану (58,6%), але часто зустрічаються й інші напрями – від центру (11,3%), по колу по годинниковій (14,8%), и проти (14,5%). Як видно з характеристики погребальної споруди, при перевазі певних рис спостерігається і деяке різноманіття форм вхідних ям та камер, в орієнтировках тощо. При чому, в деяких випадках нема провідних ознак.

В могилах знаходиться найчастіше один похований (76,6%). Парні поховання складаються всього 12,4%, колективні – 4,5%, кенотафи – 5,8%. З усіх зафіксованих в могилах похованих, 69,5% складають поховання дорослих,  старих людей – 2,7%, підлітків – 5,9%, дітей – 22%. Стандартним положенням похованого є головою ліворуч від входу до камери – 81,0%. Значний процент складають і поховані, які лежать головою праворуч від входу – 14,9%. Інші положення представлені в дуже незначній кількості – 4,1%.

Провідною ознакою розташування похованого в камері є центр (76,4%), але також зустрічаються кістяки у стінки (15,2%) і розташовані у входу до камери (8,5%).

Основних поз похованих дві – скорчена на правому боці (39,8%) та витягнута на спині (40,7%). Достатньо часті і поховання на лівому боці (11,5%), значно менше усіх інших (1,7%). Ця ознака є найбільш визначною в ямній культурно-історичній спільноті. В даній вибірці він, як ми бачимо, представлений дуже мало. Положення рук також є стандартним – або витягнута, або зігнута в лікті з кистю на тазі. В середньому обидва положення складають близька 80% кістяків. В положенні ніг спостерігаються варіації, хоча і тут намічаються 2 основних: ноги середньо зібгані або витягнуті (25,3% та 37,8%).

Таким чином, також як і при характеристиці поховальної споруди, за великою подібністю в деталях виділяються 2 основні пози похованих: скорчено на боці та витягнуто на спині.

Із деталей поховального культу найчастіше зустрічається в похованнях вохра (48,0%). Підстилка відмічена тільки в 17, 6% могил, крейда – 10,3%, вугілля – 10,6%, жаровня або курильниця – 6,0%. Їжа в вигляді кісток тварин – в 15, 6% поховань (кінь – 1,6%, корова – 5,4%, вівця-коза – 4,8%).

Інвентар розподіляється таким чином: кераміка є масовою категорією знахідок (50,8%). 10,4% могил мають по 2 чи більше посудин. Знаряддя праці знайдені  в 14,2% поховань, зброя – 12,0%, прикраси – 8,9%.

Підводячи підсумок сумарної характеристики погребального обряду пам’яток катакомбної культури, взятого для аналізу масиву поховань, можна зробити висновок, що при великій схожості всіх поховань, особливо в сукупностях, що описують інвентар, в ряді ознак, які характеризують такі сторони поховальних пам`яток як форма поховальної споруди, особливо – шахти, положення похованих тощо, різні показники орієнтировок дають щонайменш дві провідні ознаки. Таке розподілення є, на погляд С.Ж. Пустовалова[23], індикаторами деякої неоднорідності проаналізованого матеріалу. Враховуючи це, дослідник приходить до висновку, що ця неоднорідність свідчить про етнічні відмінності та особливості груп населення, що залишили дані поховання. Проаналізувавши також ступінь схожості територіальних масивів між собою та вивівши коефіцієнт схожості, Пустовалов доводить однокультурність даних решток та приналежність всіх цих пам’яток до одного етносу, в якому виділяється два внутрішніх підрозділи – субетноси[24]. Ці два субетноси однозначно є пов’язаними спільним походженням, але вони дещо відрізняються за своїми етнічними традиціями. Взаємодіючи один з одним, ці два субетноси також увібрали в себе також якусь частину і попереднього ямного населення. Яскраву відмінність між виділеними субетнічними угрупуваннями можна прослідкувати також в ідеології – саме так, де вони проявляються найбільш сильно. Так, для східного (донецького) угрупування більш характерна деформація черепів, для західного (інгульського) – моделювання обличчя по черепу. Для східного – курильниці та жаровні, для західного – чаші, найчастіше з остеокерамічної маси. Ці факти свідчать про різноманіття культів в обох групах населення.

Цей висновок про наявність двох тісно взаємодіючих та інтегрованих етнічних масивів знаходить своє підтвердження і в антропології. Так, С.І. Круц виділяє на території України два антропологічних типи населення в середовищі катакомбної спільноти. Для ранніх поховань характерні доліхокранні вузьколиці, високолиці, мезогнатні черепи, а для пізніх або витягнутих – мезокранні, дуже широколиці, більш низько лиці, ортогнатні черепи. Не відрізняються від останнії і матеріали інгульської культури[25].

Таким чином, катакомбна культура в Північному Причорномор’ї виявляється складною етнічною системою, в основі якої знаходились два субетнічних залишкових за своїм характером утворення, які взаємодіяли між собою та з передуючим його ямним населенням, значна частина якого сприймає новий погребальний обряд. Ця взаємодія протікала на різних територіях різний за тривалістю проміжок часу. Тому під локальними варіантами розуміється не статична етнічна одиниця зі своєю специфікою, а територія, де в залежності від чисельності населення, рівня розвитку, політичної ситуації, етнічний процес проходить своїм, властивим тільки цьому регіону способом.

 

 

Кераміка є одним з найбільш масових археологічних джерел. Результати її дослідження, як правило, мають етнічне спрямування. Значно рідше результати класифікацій використовують в господарчих чи інших реконструкціях.

Довгий час основною системою класифікації катакомбної кераміки була система, запропонована С.Н. Братченко в його монографії[26]. Після виходу в світ системи опису кераміки В.Ф. Генінга багато археологів, в тому числі і С.Н. Братченко сприйняли запропоновану Генінгом формалізацію[27]. Зовнішня форма посудин описується їм за допомогою 8-9 розмірів, які складають ланку пропорцій. Розбивці на типи у С.Н. Братченко передує розбивка на відділи. Фактично відділи відповідають видам посуду. Так їх називає ще В.А. Городцов. Типологія в межах видів була зроблена досить ретельно і довгий час задовольняла дослідників.

В праці С.Ж. Пустовалова «Класифікація катакомбної кераміки»[28] пропонується інша, ієрархічна, система класифікації кераміки. Тут використовуються дані про 681 посудину, які походять з катакомбних поховань на  території Північного Причорномор’я. Треба сказати дещо з приводу алгоритму класифікації кераміки. На першому етапі весь масив кераміки розбивається на 2 групи за наявністю горла. Безгорлі посудини за наявністю плеча розбиваються на корчаги (ті що мають плече) і чаші (ті що не мають). З корчаг за відсутністю ребра виділяються біконічні сосуди. З інших корчах – по відношенню висоти до найбільшого діаметру, виділяються чугунки (висота посудини приблизно рівна або ж більша найбільшого діаметру) та ріпоподібні посудини (висота значно більша за діаметр).

Посудини, які не мають плеча або в яких плече слабо виражено, склали чаші. Подальша їх розбивка проходить за наявністю або відсутністю ніжок або підставок. За наявності згаданого виділяються кур