ЗМІСТ

ст.

Вступ……………………………………………………………………....

1. Фінансовий ринок та його особливості……………………..

1.1 Поняття, сутність, класифікація інвестицій……………….

1.2 Склад фінансового ринку та його об’єкти інвестування…..
2. Фінансовий ринок України та його особливості……………

2.1. Державне регулювання інвестиційної діяльності в Україні……………………………………………………………..

2.2. Інвестиційний ринок України та його учасники……………...

2.3. Фондовий ринок України: фондові біржі, інструменти фондового ринку, інфраструктура………………………………..
3. Флотація компаній…………………………………………………….

3.1. Поняття, сутність, ціль флотації……………………………..

3.2. Регулятори фондового ринку……………………………………

3.3. Методи флотації та фактори впливаючи на ціну акцій……

3.4.Основні світові ринки акцій…………………………………….
4. Оцінка можливості флотації КВТВП " Київ "…………………..

Висновок
...........................................................…………………....

Література...........................................................…………………
...

ВСТУП

Однією з характеристик стану економічної системи в цілому є рівень розвитку фондового ринку. Оскільки це сприяє акумулюванню капіталу для інвестицій в виробничу і соціальну сфери, структурній перебудові економіки, позитивної динаміці соціальної структури суспільства, підвищенню достатку кожної людини шляхом володіння і вільного розпорядження цінними паперами, психологічної готовності населення до ринкових відносин.

В Україні ринок цінних паперів перебуває на стадії свого становлення.
З січня 1992 року працює Українська фондова біржа (УФБ) з Центральним депозитарієм цінних паперів, мережею філій та брокерських контор по всій території України . З грудня 1993 року на біржі введена і дію система електронного обігу цінних паперів, яка не виключає можливості котирування матеріалізованих цінних паперів. Зростає кількість позабіржових фінансових посередників, торговців цінними паперами, інвестиційних фондів і компаній.
З кожним роком збільшується число емітентів, які зареєстрували випуск своїх цінних паперів у Міністерстві фінансів України , зростає загальний обсяг їх емісій.

В квітні 1994 року Кабінет Міністрів України затвердив
"Концепцію функціонування і розвитку фондового ринку в Україні". Указом
Президента України від 25 травня 1994 року "Про електронний обіг цінних паперів і національний депозитарій" законодавчо закріплене переміщення фінансових активів у де матеріалізований формі та створення всеукраїнського
Національного депозитарію на базі Центрального депозитарію цінних паперів
УФБ. В той же час подальший розвиток національного фондового ринку стримується рядом об’єктивних та суб’єктивних факторів.

Найголовнішими серед них є :
- кризовий стан української економіки, високий рівень інфляції, відсутність твердої національної грошової одиниці;
- слабкість і недостатність державного регулювання національного ринку цінних паперів;
- відсутність гарантій по операціях з цінними паперами, недовіра населення та його психологічна непідготовленість до операцій на фондовому ринку.

З іншого боку вихід України із кризи, стабілізація економічного становища, підвищення добробуту людей неможливі без розвиненого ринку цінних паперів. А для цього необхідне здійснення ряду невідкладних заходів.
До першочергових тут можна віднести :
- здійснити випуск і обіг всеукраїнських та муніципальних цінних паперів, відновивши до них довіру з боку населення;
- вирішати на державному рівні комплекс питань, що довільного обігу в

Україні цінних паперів іноземних компаній, купівлі українських цінних паперів іноземними інвеститорами;
- більш ефективно використовувати можливості структур, що працюють на національному ринку цінних паперів, насамперед Української фондової біржі з її інфраструктурою.
- Створити державні органи управління і контролю за функціонуванням ринку цінних паперів.

Здійснення цих та інших заходів дозволить прискорити формування в
Україні фондового ринку. Та щоб цей ринок мав цивілізований характер, був адаптований до сучасних світових умов, необхідно врахувати набутий зарубіжний досвід, поширенні в світі тенденції, кращі зразки його розвитку.
В данній роботі показані передумови та особливості формування і розвитку структури інвестиційного ринку, розглянуто механізм функціонування його найважливіших сегментів. Спеціальна увага приділена біржовим технологіям інвестування. Показано місце бірж різних типів у сучасній ринковій інфраструктурі, детально розглянуто питання організації і функціонування фондових бірж, інструментарій проведення міжнародних операцій з цінними паперами. Можливість використання закордонного досвіду в сучасних вітчизняних умовах визначило актуальність теми магістерської роботи.

1. Фінансовий ринок та його структура.

1.1. Поняття, сутність, класифікація інвестицій.

Економічна діяльність окремих господарюючих суб’єктів та країни в цілому значною мірою характеризується обсягом здійснюваних інвестицій. Термін "інвестиції", "інвестування", "інвестиційний процес", інвестиційна діяльність", "інвестиційна політика" стали вживатися у нашій країні порівняно нещодавно. Тому поняття та сутність цих термінів у нашій економіці все ще трактуються по різному. Термін "інвестиція" походять від латинського слова "invest", що означає вкладення коштів.
У більш широкій трактовці інвестицій являють собою вкладення капіталу з метою подальшого його збільшення.

За фінансовим визначенням, інвестиція - це всі види активів
(коштів), що вкладаються в господарчу діяльність з метою отримання доходу.
Економічне визначення інвестицій можна сформулювати таким чином: інвестиція - це видатки на створення, розширення, реконструкцію та технічне переозброєння основного капіталу, а також на пов’язані з цим зміни оборотного капіталу оскільки зміни у товарно-матеріальних запасах здебільшого залежать від руху видатків на основний капітал.

Інвестиції в об’єкти підприємницької діяльності здійснюються в різних формах. З метою обліку, аналізу та планування інвестиції класифікують за різними ознаками. Класифікацію представлено в вигляді схеми.

Схема 1 . Класифікація інвестицій за різними ознаками.

Під інвестиціями звичайно розуміються довгострокові вкладення капіталу в підприємства різних галузей народного господарства, в інфраструктуру, в соціальні програми, в охорону навколишнього середовища. Інвестиції відображають усі види майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об’єкти підприємницького та інші види діяльності, в результаті яких формується прибуток або досягається соціальний ефект.
Державні інвестиції можуть здійснюватись і з метою регулювання розвитку економіки.
Основними цінностями інвестицій є :
- рухоме та нерухоме майно ( будівлі, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності);
- кошти, цільові банківські внески, кредити, акції та інші цінні папери;
- майнові права, похідні від авторського права - "ноу-хау", досвід та інші інтелектуальні цінності;
- право користування землею та іншими природними ресурсами, а також інші майнові права.

Виходячи з написаного вище ми вже знаємо, що за об’єктами інвестиційної діяльності інвестиції поділяються на два класи: реальні та фінансові: (Останнім часом виділяють також інвестиції у людський капітал).
Реальні інвестиції забезпечують приріст дійсного (фізичного) капіталу.
Реальне інвестування означає організацію виробничого процесу, тобто створення (придбання, будівництво та ін.) виробничих потужностей та найму робочої сили.

Фінансове інвестування, на відміну від реального, не передбачає обов’язкового створення повних виробничих потужностей та контролю за їх експлуатацією. Як правило, фінансовий інвеститор у сучасних умовах не бере участі в управлінні, дійсно реальними активами, покладаючись у цьому на фахівців - менеджерів. Існує також поняття "споживчі інвестиції". У деяких зарубіжних економічних джерелах цей термін застосовується для позначення вкладень споживачів у товари тривалого користування або в нерухомість. По суті, даний об’єкт вкладень споживачів не відповідає поняттю інвестиції, по скільки не передбачає одержання прибутку та зростання капіталу. Це вкладення доцільно розцінювати як форму заощаджень. Разом з тим, вкладення в нерухомість можуть набувати й інвестиційних рис. Наприклад, при високих темпах інфляції зростають і заощадження, тобто зростає грошова оцінка нерухомості та товарів тривалого користування. Деякі такі вкладення можуть приносити прибуток за умови використання рухомого та нерухомого майна з комерційною метою (здача квартири в оренду та ін.).

Відмінності між двома основними видами інвестицій - реальними та фінансовими - розкриваються тільки в процесі їх руху, в процесі інвестиційної діяльності.

У загальному випадку інвестиційна діяльність містить у собі такі етапи: формування нагромаджень – вкладення ресурсів (інвестування) - одержання прибутку. Отримання достатнього прибутку та приросту капіталу є цільовою установкою інвесторів. Згідно з метою інвестиційної діяльності, фірма у ринкових умовах вирішує три типи інвестиційних завдань: по-перше, вибір інвестиційних проектів та розміщення капіталів згідно з обраними проектами; по-друге, оптимізацію або безперервне коригування капітальної структури фірми шляхом залучення джерел зовнішнього фінансування (емісія цінних паперів, кредити банків) та, по-третє формування нагромаджень та розподіл дивідендів, оптимізацію пропорцій між інвестиціями та дивідендами. Методи вирішення вказаних завдань і визначають усі показники процесу інвестування (основного етапу інвестиційної діяльності) кожної конкретної фірми.

В основі інвестиційної діяльності лежать перетворення інвестицій, що постійно повторюються: приріст нагромаджень - витрати - приріст капітального майна - прибуток – інвестиції (нагромадження). Постійне відтворення данного ланцюга таких перетворень являє собою кругообіг інвестицій. Проте, в кругообігу виробничих (реальних) та фінансових інвестицій існують особливості.

Кругообіг виробничих інвестицій, поділяючись на окремі стадії, породжує кругообіг фінансових інвестицій. Кругообіг фінансових інвестицій виявляє зворотній вплив на кругообіг реальних інвестицій. У кінцевому підсумку це приводить до злиття, неподільності потоків виробничих та фінансових інвестицій за межами даного підприємства, на локальних та національних ринках капіталів. Для більшої ясності кругообіг інвестицій покажемо у схематичному вигляді на малюнку 1.

Отже, інвестиційна діяльність у сучасних умовах проходить переважно у сфері обміну та виражається у формі купівлі-продажу товарів та послуг на ринках інвестиційних товарів. Навіть за умови рівномірного розширення кругообігу інвестицій, продукту та прибутку на даному підприємстві, тривалість кругообігу на різних підприємствах залишається різною. А різна тривалість кругообігу інвестицій на різних підприємствах, а також нерівномірність кругообігів інвестицій, продукту та прибуток в межах одного, окремо взятого підприємства зумовлює необхідність поширення інвестиційного процесу за межі підприємства, формування на базі одиничних, окремих кругообігів інвестицій єдиної інвестиційної системи. Створення єдиної інвестиційної системи стає можливим у міру розвитку кредитної системи та інститутів ринку цінних паперів (фондового ринку). Кредитна система акумулює всі грошові нагромадження країни. Тим самим усувається суперечність між нагромадженням та інвестиціями, що виникає при організації виробничого процесу підприємцями. Це означає, що за браком власних нагромаджень індивідуальний або інституційний інвестор може одержати у банку кредит на інвестиційні цілі. І в протилежній ситуації, тобто за наявності тимчасових нагромаджень, що використовують інвестори можуть надати їх в позику банкові на певний строк за визначену плат (депозитний відсоток). Таким чином, підвищується мобільність капіталів, зростає швидкість їх переміщення у сфери економіки з найвищою нормою прибутку.
Одночасно прискорюється процес вирівнювання норми прибутку в національному масштабі. Останнє дозволяє уніфікувати ціну позикового капіталу, як на грошових ринках, так і ринках капіталів.

Отже, формується суспільна оцінка граничної ефективності використання інвестиційних капіталів, ця оцінка - позиковий відсоток - служить індикатором інвестування у будь - якій сфері економіки, визначає нижню межу, "поріг" прибутковості інвестиційних проектів. Така оцінка з’являється з розвитком акціонерних товариств, появою корпоративних цінних паперів. На відміну від "ціни" позикового капіталу, що відбиває суспільно необхідну норму винагороди за користування позиковими ресурсами, тобто граничну норму ефективності використання даного капіталу, ринків інвестиційних товарів формується під впливом інших системоутворюючих факторів. До таких факторів належить, перш за все, вплив НТП, ступінь монополізації економіки, порядок регламентації операцій резидентів і т.ін.
Особливо вагомим фактором є вплив НТП: головним чином під впливом цього фактора формується висока норма прибутковості на ринках "ноу-хау", ліцензій, патентів, обладнання, сировини.

Усі фінансові інвестиції оцінюються за прибутком, що приноситься ними. З цієї точки зору, всі цінні папери однорідні, усі вони зрештою являють собою право на прибуток, незалежно від того в яку галузь або сферу економіки посвідчують вони вкладення позикового капіталу. Капіталізована оцінка прибутку, що приноситься цінними паперами і є, власне, ціна або курс даних паперів. Динаміка курсу цінних паперів відбиває, з одного боку, стан та найближчі перспективи розвитку економіки в цілому (фаза циклу, рівень інфляції, стан платіжного балансу, дефіцитність держбюджету і т. Ін., а з іншого боку - фінансовий стан конкретного підприємства - емітента даних цінних паперів. Таким чином, реалізується суспільний взаємозв’язок ринків капіталів, ринків інвестиційних товарів та рух реальних активів в процесі відтворення.

Звідси випливає, що замкнений кругообіг фінансових інвестицій у межах одного підприємства неможливий. Рух фінансових інвестицій - це відкрита система стосовно конкретного товаровиробника. Розглядаючи рух фінансових інвестицій у межах окремо взятого підприємства, тільки як частину їх суспільного кругообігу можна відобразити цю частину кругообігу на малюнку
2. З малюнка видно, що приєднання конкретної компанії до фінансового ринку відбувається у двох основних випадках: по-перше, при потребі створення або корегування капітальної структури в бік підвищення її ефективності шляхом емісії цінних паперів, головним чином акцій та облігацій; по-друге, при формуванні портфеля цінних паперів шляхом купівлі-продажу цінних паперів інших корпорацій. Зазначені дві форми зв’язків кожного підприємства з фінансовим ринком мають постійний характер. Це зумовлюється, перш за все, тим що емісія та розміщення власних цінних паперів серед визначеного кола інвесторів є основним джерелом зовнішнього фінансування, особливо у фазах спадання та кризи. Цінні папери за рядом своїх характеристик виявляються більш гнучким інструментом фінансування, ніж традиційний банківський кредит.

1.2. Склад фінансового ринку та його об’єкти інвестування.

Інвестиційна діяльність нерозривно пов’язана з ринком інвестицій та ринком інвестиційних товарів. У найбільш вузькому розумінні під інвестиційним ринком розуміють ринок інвестиційних товарів (усіх видів будівельних матеріалів та обладнання) та інвестиційних послуг (будівельно- монтажних робіт). У зарубіжній практиці інвестиційний ринок часто ототожнюється з фондовим ринком, оскільки основними формами інвестицій є інвестиції в цінні папери.

Ми будемо розглядати поняття інвестиційного ринку більш поширено - як ринок об’єктів інвестування у всіх його формах. Виходячи з цього поняття інвестиційного ринку можна розглядати як сукупність окремих ринків (об’єктів реального та фінансового інвестування), у складі яких можна виділити:
- ринок прямих капітальних вкладень;
- ринок об’єктів, що приватизуються;
- ринок нерухомості;
- ринок інших об’єктів реального інвестування;
- ринок цінних паперів (фондовий ринок);
- грошовий ринок.

Для більш яснішого розуміння представимо структуру інвестиційного ринку на малюнку 3.

Малюнок 3 . Структура інвестиційного ринку.

Щодо фінансового ринку, то на сучасному етапі розвитку економіки він займає особливе місце у фінансовому забезпеченні інвестиційного процесу.

Фінансовий ринок - це механізм перерозподілу капіталу між кредиторами та заставодавцями за допомогою посередників на основі попиту та пропозиції на капітал. Фінансовий ринок є сукупністю кредитно-фінансових інститутів, що спрямовують потік грошових коштів від власників до заставодавців і назад. Головна функція фінансового ринку полягає у трансформації недіючих коштів у позиковий капітал. Структуру цього ринку представимо на малюнку 4.

Малюнок 4 . Структура фінансового ринку.

Під грошовим розуміється ринок короткострокових кредитних операції
(до одного року). У свою чергу грошовий ринок поділяється звичайно на обліковий, міжбанківський та валютний ринки.

До облікового ринку відносять той, на якому основними інструментами є казначейські та комерційні векселі, інші види короткострокових зобов’язань.
Таким чином на обліковому ринку обертається величезна маса короткострокових цінних паперів, головна характеристика яких - висока ліквідність та мобільність.

Міжбанківський ринок - це частина ринку позикових капіталів, де тимчасово вільні грошові ресурси кредитних установ залучаються та розміщуються банками між собою, переважно у формі міжбанківських депозитів на короткі строки. Найбільш поширені строки депозитів - 1, 3 та 6 місяців, граничні строки - від 01 дня до 2 років (іноді 5 років). Кошти міжбанківського ринку використовуються банками не тільки для короткострокових але й для середньо та довгострокових активних операцій, регулювання балансів, виконання вимог державних регулюючих органів.

Валютні ринки обслуговують міжнародний платіжний оборот, пов’язаний зі сплатою грошових зобов’язань юридичних та фізичних осіб різних країн.
Специфіка міжнародних розрахунків полягає у відсутності загальноприйнятого для всіх країн платіжного засобу. Тому необхідною умовою розрахунків у сфері зовнішньої торгівлі, послуг, інвестицій, міждержавних платежів є облік однієї валюти на іншу у формі купівлі або продажу іноземної валюти платником або покупцем. Валютні ринки - офіційні центри, де відбувається купівля продаж валют на основі попиту та пропозиції.

Ринок цінних паперів (фондовий ринок) сьогодні швидко розширюється в організованій та неорганізованій формах. Розширення приватизацій великих державних підприємств і їх корпоратизація та акціонування будуть сприяти його подальшому розширенню.

Отже фінансовий ринок - це складна структура з багатьма учасниками - фінансовими посередниками, що оперують різноманітними фінансовими інструментами та виконують широкий набір функцій з обслуговування та управління не тільки інвестиційними, але й усіма економічними процесами.
Проте це ринок, на якому присутні продавці та покупці, є товар, що продається та купується. Але товар цей особливий - гроші, надані у користування, на час, у формі позик під зобов’язання, або назавжди, під акції.

Що стосується взаємовідносин держави та фінансового ринку то вони багатопланові. Держава може виступати кредитором та заставодавцем, встановлювати загальні правила функціонування ринку та здійснювати повсякденний контроль за ним, проводити через ринок офіційну грошово- кредитну політику і навіть більш широкі економічні заходи. Фінансовий ринок, в свою чергу, як сукупність операцій з купівлі-продажу цінних паперів урівноважує фінансовий попит та пропозицію.

Згідно з Законом України "Про цінні папери і фондову біржу" можуть випускатися і обертатися такі види цінних паперів:
- акції;
- облігації внутрішніх республіканських та місцевих позик;
- облігації підприємств;
- казначейські зобов’язання республіки;
- ощадні сертифікати;
- сертифікати;
- векселі;
- приватизаційні папери.
Крім того, фінансовий ринок містить такі об’єкти, як опціони та ф’ючерси .

Акція - цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управленні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку вигляді дивіденду, а також участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства .

Акції можуть бути іменними та на пред’явника, привілейованими та простими. Обіг іменної акції фіксується у книзі реєстрації акцій, що ведеться товариством. Привілейовані акції дають власникові переважне право на одержання дивідендів, а також на приоритетну участь у розподілі майна акціонерного товариства у разі його ліквідації. Власники привілейованих акцій не мають право брати участь в управлінні акціонерним товариством, якщо інше не передбачено його статутом. Привілейовані акції можуть випускатися із фіксованим у процентах до їх номінальної вартості щорічно виплачуваним дивідендом. Виплата дивідендів проводиться у розмірі, зазначеному в акції, незалежно від розміру одержаного товариством прибутку у відповідному році. Рішення про випуск акцій приймається засновниками акціонерного товариства або загальними зборами акціонерів акціонерного товариства, і оформляється протоколом.

Класифікацію акції за різними ознаками представимо на схемі 2.

Схема 2 . Класифікація акцій за ознаками.

Тривалість обігу акцій на фондовому ринку обумовлює різність цін на акції.

Ціна існує:
- номінальна;
- емісійна;
- ринкова.

Номінальна ціна визначається слідуючою формулою:

РН = Ук : К

Ук - уставний капітал акціонерного товариства;

К - кількість випущених акцій.

Номінальна ціна являється базою для визначення емісійної і ринкової ціни, а також розміру дивіденду. Ціна, за якою інвестори можуть придбати акції називається ціною придбання. Якщо акція купується у емітента, тоді ціна придбання являється емісійною ціною. Якщо купується акція на біржовому та небіржовому ринку, то ціна придбання являється ринковою ціною. Ринкова ціна складається з урахуванням співвідношення попиту і пропозиції на акції відповідного класу. Ціну пропозиції установлює продавець, ціну попиту покупець. Різниця між цими цінами утворює маржу (спред).

С = Рmin проп - Р max попиту

Рmin проп - ціна пропозиції мінімальна;

Рmax попиту - ціна попиту максимальна.
Ліквідність акції визначається такою формулою :

Рmin проп - Р max попиту

Р max попиту

Найбільш ліквідними являються акції, в яких дане відношення доходить до 3 %
. Ринкова ціна акції, в розрахунку на 100 грошових одиниць номіналу, називається курсом акції.

Кр = Рр : Рн х 100 %
Дохідність акції визначається двома факторами:
- Отриманням частини розподіленого прибутку акціонерного товариства, тобто дивідендом.
- Можливості продажу акцій на фондовій біржі за ціною більше ніж ціна придбання.

Дивіденд - це доля розподіленого прибутку акціонерного товариства, яка припадає на одну акцію. Він може задаватися в відсотках чи в грошових одиницях. Дивіденд в абсолютному виразі називається дивідендним доходом, і визначається:

Уд = Ід - Р н

Ід - ставка дивіденда .
Відношення дивідендного доходу до ціни придбання акції визначають її поточну дохідність .

R = Ід : Р прид.
Дохідність характеризує скільки гривень доходу отримано акціонером на кожну інвестовану гривню. Основним джерелом виплати дивідендів являється чистий прибуток акціонерного товариства, який зістається в його розпорядженні після сплати податків, процентів за банківський кредит, виплат по облігаціям, привілейованим акціям, відрахувань на розвиток виробництва, соціальний розвиток, заохочення, формування резервного фонду. Ринкова ціна на акцію складається в результаті попиту і пропозиції певний клас акцій, але при цьому великий вплив на ринкову ціну робить стан економіки країни.
Економічний спад спонукає інвесторів вкладати гроші не в банк, а в реальний товар, в тому числі і в цінні папери. В такий період курси акцій акціонерних товариств, випускаючих продукцію, підіймається і суттєво відрізняються від номінальної ціни.

Облігація - цінний папір, який засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого процента, якщо інше не передбачено умовами випуску.
Класифікацію облігацій за різними признаками відобразимо на схемі 3.

Схема 3. Класифікація облігацій за ознаками.

Орієнтиром для визначення доходу облігацій, так як і для акцій являється номінальна ціна паперу, фіксуюча на бланку :

Р нІ = З І : К І , де

ЗІ - сума позики, яка приходиться на всі боргові зобов’язання певного достоїнства;

КІ - кількість емітованих паперів певного достоїнства.

Як правило облігація випускається з високою номінальною ціною, і цим відрізняється від акцій. Ціна первинного розміщення первинних зобов’язань (емісійна ціна) може бути менше, більше або рівна ціні номінальній . Якщо Ре > Рп, то ціна з премією. Якщо,
Ре < Рп, то ціна називається з дисконтом (чи зі скидкою). Ціна, за якою облігація продається на вторинному ринку цінних паперів, називається ринковою або курсовою .

Курс облігації :

К Р = РР : Р н х 100 %
Інвестор купує боргове зобов’язання по ціні придбання: Р ем. та РРин., а покриває, як правило, по Рном. Дохідність облігації визначається двома факторами:
- винагорода за представлений емітенту займу (купонні виплати);
- різницею між ціною покриття і придбання цінних паперів.
Купонні виплати проводять щорічно (іноді раз в квартал чи в півріччя) і визначають слідуючим чином:

І к = ік х Рн, де і к - купонна щорічна % ставка;
Р н - номінальна ціна;
І к - поточний (купонний ) доход по облігаціям в абсолютному виразі.
Ставка дохідності (ік) залежить від строку позики. Чим далі строк покриття позики, тим вище ставка дохідності із-за можливого обезцінювання грошей. На основі купонного річного доходу визначається поточна дохідність облігації: і к.д. = І к : Р прид = І к х Р н : Р прид.
Різниця між ціною покриття і придбання облігації визначає величину приросту чи збитку капіталу за весь строк позики. Якщо покриття проводиться по номіналу, а облігація куплена з дисконтом, то інвестор має приріст капіталу .

? P = P н - Р д., де ? Р > 0
Якщо облігація куплена по ціні з премією, а покриття йде по номіналу, то власник отримає збиток:

? P = P н - Р прем ., де ? Р < 0
Якщо облігація придбана по номіналу, то інвестор не має ні приросту ні збитку капіталу.

?P = P н - Р п, де ? P = 0
Річний приріст (збиток) капіталу (? P річ) рівний:

? P річ = ? P: п, де п- кількість років позики.
Для визначення ринкової ціни облігації необхідно керуватися основним правилом інвестування: вкладання грошей в облігацію повинно забезпечити той же доход, що й розміщення капіталу в банк. і б х Р р = і к х Рн + ? P річ тоді виходячи з попереднього:

Р р = (і к х Рн + ? P рч ) : і б.

Ощадний сертифікат - письмове свідотство банка про депонування
(збереження + проценти, обговорені в умовах договору) грошових коштів, яке свідчить право вкладника на отримання по закінченню встановленого строку депозиту і проценту по ньому.
Ощадні сертифікати видаються строкові або до запитання , іменні та на пред’явника. Ощадні сертифікати відрізняються від облігацій тим, що вони являються короткостроковими борговими зобов’язаннями. Випускаються на строк від 30 днів до року, як правило на 3, 6, 9, 12 місяців. При передачі іменного сертифікату оформлюється на зворотній стороні документа двохстороній договір осіб - уступаючої свої права особи і особи, яка набуває ці права. Договір передачі права по іменному сертифікату називається цессією.
Вкладаючи гроші в ощадний сертифікат власник набуває такі права:
- на повернення боргу по закінченню позики;
- на доход, при покритті сертифікату, за наданий банку капітал;
- на дострокове вилучення вкладу, якщо це обговорено при емісії ощадного сертифікату;
- на передачу сертифікату іншій особі.
Ощадний сертифікат не може служити розрахунковим чи платіжним документом за продані товари та послуги.

Абсолютний розмір доходу по сертифікату може визначатися двома способами:

1. Якщо в умовах позики визначена річна % - на ставка:

І с = ( іс х Рн х t ) : 12, де іс - річна процентна ставка по ощадному сертифікату;
Рп - величина позики; t - строк позики в місяцях ;
12 - місяців;
Іс - ставка за місяць.

2. Якщо сертифікат розміщений по дисконтній ціні, а покривається по номінальній, доход власника визначається різницею ціни покриття і придбання.

І = Рпок - Рприд.
Дохідність сертифікату визначається: ід. = Іс : Рприд.
І - доход сертифікату ;
Рприд. - ціна придбання.

При продажі сертифікату на вторинному ринку цінних паперів, ринкова ціна визначається за принципом рівності доходів: інвестор, купуючи ощадний сертифікат повинен отримати той доход, що й по іншим сертифікатам того ж самого терміну, який лишився до покриття придбаного сертифікату. При покритті купленого сертифікату його власник отримає збільшену вартість цінного паперу.

S = Pн + Іс, де
Іс - процентні гроші;
Рн - номінальна ціна.

Витрати покупця визначаються ринковою ціною покупки сертифікату, а отже кінцевий дохід покупця сертифікату рівний різниці між збільшеною вартістю і ринковою ціною.

Іпо = S - Рр = Рн + Іс -Рр

Витрати продавця - ціна придбання сертифіката (номінальна ціна).
Доходи продавця - ринкова ціна мінус номінальна ціна .

Іпрод = Рр - Р ном.
Доход продавця росте з збільшенням курсової ціни, але при цьому зменшується прибуток покупця.
Сума доходів учасників угоди рівна загальним процентним виплатам по сертифікатам:

І сер пок + І сер пред. = (S - Рр ) + ( Рр - Рпом ) = S - Рном = Іс

Вексель - цінний папір, який свідчить, безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселетримачу).
Векселя розрізняють по слідуючим признакам:

1. по емітенту:
- держава (казначейський вексель);
- юридичні і дієздатні фізичні особи (приватні векселі);

2. по обслуговуючим угодам:
- Фінансові угоди (звичайні векселі);
- товарні угоди ( товарні векселі ).
Якщо переміщення товару за кордон, тоді виписується податковий вексель.

3. по суб"єкту , який здійснює оплату.
Якщо оплачує векселедавач - виписується простий вексель, а якщо оплачує третя особа, то виписується переказний вексель (тратта).
За строком платежу по векселю розрізняють оплату:
1. при пред’явлені векселя;
2. в певний час з дня пред’яви;
3. в певний час з дня складання ;
4. на визначений день.
Векселі використовуються в слідуючих напрямках:
1. Оплата за відвантаження продукції, виконані роботи і послуги;
2. Проведення заліку взаємної заборгованості з послідуючим оформленням її векселями;
3. Видача векселів при ввозі в Україну майна в якості зарубіжного інвестора і уставний фонд підприємства;
4. В зовнішньо - економічних операціях при оформленні операцій з давальницькою сировиною.
5. При пересіканні кордону України на суму податкового зобов’язання.

Розрахунок дохідності по векселю. Спосіб розрахунку по векселю залежить від того , по який ціні розміщений вексель .

Перший спосіб розміщення.

Якщо фінансовий вексель розміщується з дисконтом, а покривається по номіналу, то абсолютний розмір доходу визначається різницею лише номінальної і дисконтної ціни.

І = Рн - Р прид.
Тоді дохідність векселя за строк займу буде рівна . і = І: Рприд х 100% = (( Рн -Рприд): Рприд ))х100%
Дохідність за рік буде: іріч = ((І: Р прид. х (360 : t)) х 100 %, де t - число днів обороту векселя.
При продажі фінансового векселя на ринку цінних паперів до закінчення строку торгового зобов’язання доход ділиться між продавцем і покупцем за формулою звичайних процентів .

І пок = ( ір х t1 х Рп):360 {365} ір - ринкова ставка на момент угоди по торговим зобов’язанням тої строковості, яка зісталася до покриття векселя. t1 - число днів від дати угоди до дати покриття.

Другий спосіб .
Якщо фінансовий вексель розміщений по номіналу, то абсолютний розмір доходу по векселю визначається процентною ставкою.

І = (і х t х Р1) : 360 {365} t - строк обороту векселя в днях.
При продажі векселя, який розміщений по номіналу-дисконтування, тобто визначення сучасної ціни векселя, проводиться по збільшеній вартості.

S = Рн + І

Рр = S : (1+ (ір х t1 ) : 360) { 365 } ір - ринкова ставка по борговим зобов’язанням тої строковості, яка зісталась до покриття векселя . t1 - строк до дати купівлі-продажу до дати погашення векселя.
Тримач векселя може зберігати торгове зобов’язання до дати покриття векселя, а потім пред’явити до оплати, однак якщо не достатньо грошових коштів, власник товарного векселя може продати документ банку й отримати вексельну ціну за виліченням дисконту на користь банку і банківського збору. Ця операція називається обміном векселів. Сума, яка вилучається банком із вексельної суми в вигляді премії за дострокове покриття векселя називається дисконтом.

Величина дисконту визначається, як різниця між вексельною сумою і її приведеною вартістю на момент обліку векселя.

Д. = S - Р

Д. = (S х f x t) : 360 { 365 }

P = S x (1 - (f x t) 360) f - облікова ставка, яка задається самим банком; t - число днів до дати покриття векселя.
До обліку приймаються тільки векселя ,які основані на товарних і комерційних угодах.

Казначейське зобов’язання - вид цінних паперів на пред’явника, що розміщуються включно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу.

Випускають такі види казначейських зобов’язань:
- довгострокові - від 5 до 10 років;
- середньострокові - від 1 до 5 років;
- короткострокові - до одного року.

Ф’ючерси і опціони відносяться до похідних цінних паперів, які характеризують право їх власника на купівлю чи продаж якого не будь активу.

Ф’ючерс - зобов’язання на купівлю-продаж певного активу в майбутньому по фіксованій ціні.

Опціон - цінний папір, який характеризує право власника на купівлю- продаж активу по фіксованій ціні по проходженню певного відрізку часу.

Ф’ючерсний контракт можна визначити, як угоду між двома сторонами обмінятися стандартною кількістю встановленого продукту в встановлену дату по ціні, узгодженій сьогодні. Це визначення здається і є дуже подібним до визначення форварду, але існує декілька важливих відмінностей. Так, при роботі з форвардами покупець і продавець обговорюють дату, коли будуть здійснені поставка і оплата; а приф’ючерсних контрактах біржа визначає дату кожного контракту. Єдиним елементом в ф’ючерсному контракті, який встановлюється шляхом переговорів є обговорення ціни. Щодо опціонів і ф’ючерсів, то між ними лише існує дві суттєвих відмінності. А саме:
- за опціон платять гроші, тоді як за ф’ючерс не платять нічого;
- опціон не обов’язково виконувати. Виконання - це процедура, при якій покупець опціону придбає право.

II . Фінансовий ринок України та його особливості.

2.1.Державне регулювання інвестиційної діяльності в Україні .

Інвестиційна діяльність являє собою сукупність практичних дій юридичних осіб , держави та громадян щодо реалізації інвестицій. Нинішня правова система України складається з більше ніж 100 законів та інших нормативних актів., що регулюють інвестиційну діяльність. Серед них слід насамперед визначити Закон України "Про інвестиційну діяльність", Закон України "Про іноземні інвестиції", Закон України "Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні", Закон
України "Про цінні папери та фондову біржу", Закон України "Про господарські товариства", Закон України