Макроекономічні аспекти системної перебудови банківської системи

Системна перебудова і економічна стабільність

Системна банківська проблема виникає в економіці, коли значній частині банківської системи загрожує банкрутство через нестачу ліквідності або неплатоспроможність. Банківські проблеми можуть мати безліч причин: як правило, це поєднання загальної макроекономічної нестабільності і низької рентабельності виробничого сектора. Відкрита криза навпаки є результатом фактичної або гіпотетичної нестачі ліквідності в банківській системі і призводить до ще більш серйозної макроекономічної нестабільності.
Проблеми в банківській системі викликають наслідки, що тягнуть за собою великі макроекономічні витрати, до числа яких входить неефективне розміщення вкладів, висока вартість фінансового перерозподілу, високий рівень процентних ставок і позичкової маржі, втручання у розвиток і роботу міжбанківських та інших фінансових ринків, нечітке або нестабільне здійснення грошово-кредитної політики, посилення практики використання іноземних валют. Врешті решт ці проблеми обумовлюють втрату економічної ефективності, зниження реального економічного росту та добробуту.
Наслідки банківської кризи більш драматичні. В ході кризи можуть скоротитися прибутки, зменшитися вартість активів, в результаті цього поступово збільшаться ризики невиплат по всіх позиках, а також виникнуть проблеми платоспроможності більш здорових банків. По мірі того, як деякі слабкі банки будуть ліквідуватися, їхні клієнти зіткнуться з труднощами в отриманні нових кредитів окрім проблеми сплати за старі. Падає як пропозиція, так попит на товари і послуги, що викликає зниження реальних прибутків. Клієнти, які менш постраждали від кризи, зменшать свою залежність від банківського ризику шляхом придбання нерухомості або іноземних активів, піднімаючи тим самим витрати банків на залучення фондів.
Враховуючи такі серйозні потенціальні наслідки, проблеми потрібно вирішувати невідкладно шляхом проведення перебудови банківського сектора. В принципі це мікроекономічна задача. Системна перебудова має ряд великих макроекономічних обмежень і зв”зків, включаючи контроль і регулювання довіри кредиторів, визначення потреби у державній допомозі і її обмеження , управління як грошово-кредитною політикою, так і кредитором останньої інстанції, забезпечення загальної послідовності мір по перебудові банківського і виробничого секторів. Однак деякі питання можна вирішити тільки макроекономічними інструментами.
Важливо відрізняти макроекономічні наслідки, обумовлені власне основними проблемами банківського сектора, від результатів виконання прийнятої політики перебудови. Зокрема, жодний курс не зможе зберегти минулий рівень національного добробуту і прибутків доти, доки виробничий сектор не стане знову прибутковим. Однак необхідно прийняти рішення про те, активи і доходи, які зменшилися, між різними секторами економіки, а також серед існуючих і майбутніх платників податків. Рішення про те, в якій мірі я на яких умовах державний і приватний сектори матимуть певні збитки у зв”язку з перебудовою банківської системи, можуть вплинути на збереження і характер інвестицій , і відповідно, на економічну активність і стабільність.
В ідеалі банківську систему , як і будь-який окремо взятий банк потрібно виручати лише один раз, щоб уникнути морального ризику. Якщо допомога потребується неодноразово, то керівництво і власники проявили повну неспроможність забезпечити роботу банків. Однак системні проблеми часто виникають через великі макроекономічні зриви, які лише у рідкісних випадках можна спрогнозувати у будь-якій економіці. Це особливо стосується країн з перехідною економікою, котрі поки що чутливі до суттєвих ринкових негараздів та неефективності, так що з плином часу потрібна буде принципова перебудова підприємств. Тому реально спрогнозувати, що перебудова банківської системи буде відбуватися хвилеподібно, коли підприємства і банки раптово стають нежиттєздатними в результаті змін ринкової кон”юнктури.

Проблеми банківської системи і її стабільність

У країнах з ринковою економікою в банківській системі час від часу виникають проблеми і кризові ситуації. Було розроблено цілий ряд частково суперечливих , частково доповнюючих одна одну теорій, які намагаються пояснити їх основні причини на макроекономічному рівні. Деякі теорій виділяють роль екзогенних порушень економічної рівноваги ( абсолютні і відносні ціни, війни, економічні спади за кордоном), інші приділять особливу увагу психологічним факторам
( ейфорія, стадне відчуття, межа компетенції) або спекулятивній поведінці , треті розглядають проблеми втручання держави у ринкову економіку ( грошово- кредитна політика, зміна правил, включаючи фінансову лібералізацію, директивне кредитування, непротидія моральному ризику). Є різні пояснення того, незначні порушення розростаються до розмірів системних, починаючи від психологічних
( зміна очікувань або сприйняття ризику) і закінчуючи технічними ( можливість обробки інформації).
Головними причинами неплатоспроможності банків у країнах з перехідною економікою є пагана якість активів, успадкованих від командної економіки, і безперервна видача нових позик. Які не сплачують вчасно. Оскільки частина виробничих потужностей в цих країнах неефективна за нової сукупності відносних цін, багато підприємств стають нежиттєздатними, і тому національні багатства і прибутки стають нижчими, ніж це раніше вважалося і ніж продовжують показувати наявні дані. Проблеми банківської системи виникли тому, що ринкова вартість банківських активів вже упала, а величини її пасивів немає.
До числа причин, які обумовлюють проблеми у банківському секторі, входять недостатня кваліфікація керівних кадрів і персоналу, повільне втілення більш жорстоких стандартів кредитування, нечіткі принципи управління ( особливо у державних банках), концентрація ризиків, кредитування інсайдерів і спекулятивні операції, особливо у приватних банках. Така неефективність має властивість стримувати економічний підйом, тому що наявні у банків активи можуть бути використані для кредитів старим проблемних підприємствам, а не більш прибутковим новим ( відбір шляхом протиставлення).
Отже, продовження операцій проблемними банками без будь-яких змін в їхній роботі призводить до уповільнення темпів економічного зростання. В результаті банкрутства банків і зниження рівня, перерозподілених по всій банківській системі, деякі платоспроможні підприємства можуть відчувати труднощі в отриманні необхідних засобів в інших банках по таких процентних ставках, які вони заслужили своєю репутацією в плані кредитоспроможності. В результаті можуть збанкрутувати деякі життєздатні , але неліквідні підприємства. Наслідком цього може бути падіння виробництва та попиту, що негативно впливає на добробут і прибутки інших підприємств і домашніх господарств.
На практиці надзвичайно важко визначити вірогідність сукупного спливу на економічну активність. В країнах з перехідною економікою рідко зустрічається правильне і доскональне розуміння відповідної балансової звітності. Однак можна припустити, що вірогідність кумулятивного впливу зростає при: (а) збільшення розміру балансу банка чи підприємства, яке не виконує своїх зобов”язань; (в) відсутності альтернативних джерел фінансування підприємства ( ринків цінних паперів або державного фінансування); (с) зростанні об”єму фінансування або неплатежів між підприємствами; (d) відсутності ефективного ринку для активів підприємств, які не виконують свої зобов”язання; (е) невизначеності серед вкладників щодо фінансового становища банків і їх основних клієнтів щодо політики перебудови, яку проводить уряд.
Коли ризик кумулятивного впливу на макроекономічному рівні оцінюється як серйозний, то замість того, щоб закривати банки або допускати їхнє банкрутство, їх потрібно оздоровлювати або зливати , принаймні, найбільші з них.
Один з аспектів проблеми банківської системи в країнах з перехідною економікою , пов”язаний з перерозподілом засобів, створює менше складнощів, ніж у країнах з розвинутими ринковими відносинами. Враховуючи, що несприятливі активи банків здебільшого складаються з кредитів, які видані державним підприємствам, а також через те, що самі проблемні банки здебільшого належать державі, рекапіталізація є питанням внутрішньодержавного обліку. При закритті банку багато активів і пасивів взаємозараховуються, здійснюючи незначний реальний вплив на чисті активи державного сектора.

Необхідність збереження довіри кредиторів

Банки не можуть працювати як прибуткові фінансові посередники, якщо вкладники не впевнені в тому, що їхні гроші будуть повернені. Втрата довіри призведе до вилучення депонентами своїх коштів із банків, що збільшить вартість банківського капіталу і загрожуватиме кризою ліквідності. Подібний вплив на ліквідність може грати відносно важливу роль, якщо видатки на перебудову банківської системи, принаймні частково , несуть кредитори приватних банків.
Домашні господарства і підприємства мають лише обмежене уявлення про справжній стан балансу банків і тому їм важко оцінити вірогідність невиконання банками своїх зобов“язань. Тому при вигникненні проблем у банківській сфері незахищені вкладники і інвестори намагаються вжити такіф заходи: чим ширше розповсюджуються проблеми, тим тим менш прозорі балансові звіти і політика банків, тим більш зваженими і поміркованими стають вкладники, тим малоймовірнішою є стороння підтримка проблемного банку, тим більш глибокою буде перебудова. В певний момент активізується стадне відчуття і відбувається вилучення коштів з банку.
Кризу банківської системи, викликану втратою довіри, важко контролювати, тому що її кумулятивний характер проявляється у підтведженні найгірших сподівань вкладників та інвесторів. Зростають ризик і невизначеність, що примушує банки переглянути свої рішення про фінансування та інвестиції для всіх клієнтів.
Якщо банки та їхні клієнти невпевнені в тому, що ліквідність скоро буде забезпечена і що ризик неплатежів по позиках носить обмежений характер, звуження кредитування в сукупності з економічним спадом можуть продовжуватися і після того, як закриються нежиттєздатні підприємства і банки. Зменшення можливостей банків з мобілізації збережень у формі депозитів обмежить їхню здатність до надання кредитів, що примусить підприємства шукати альтернативні джерела коштів. Це могло б дати поштовх для розвитку ринків цінних паперів або їхньому приватному розміщенні, хоча їхні можливості були б обмежені, оскільки небанківські постачальники капіталу часто володіють не більшою, якщо не меншою інформацією про підприємства-позичальники. Ніж банки. Крім того цей процес може стимулювати заміщення національної валюти і офшорні операції. Для зниження ризику в результаті масового вилучення депозитів вкладниками в ході перебудови може бути потрібна достатньо широкий захист депозитів.

Підвищення прибутковості банків: проблема руху капіталів

Необхідність банківської перебудови часто буває викликана нераціональним кредитуванням. Тому будь-які заходи з перебудови банківської системи повинні бути спрямовані на покращення управління ризиками в банках. Адже здійснення заходів по перебудові може бути поставлене під загрозу, якщо з самого початку не було покращене управління ризиками.
Іноді можна почути, за приватної власності підвищується вірогідність прибутковості банківських операцій та погашення позик. Ця точка зору обгрунтовується економічною неефективністю старої командної системи, а також політичним тиском у ряді країн щодо продовження нездорової практики директивного перерозподілу прибутків. Однак ефективність роботи банків меншій мірі залежить від особистості вкладника, ніж від того, як підібрані керівні кадри, якими стимулами вони володіють і наскільки ефективно власник слідкує за роботою керівництва. Тому приналежність банка - це не стільки принципова макроекономічна проблема, скільки питання про методи ефективного управління в різних ситуаціях. Відповідно, при різних суспільних устроях можливі різні варіанти ефективної власності. Отже, приватизація навряд чи є достатньою і обов”язковою умовою успішної перебудови.
Більш того, нещодавні проблеми в банківських системах деяких країн з ринковою економікою показали, що навіть добре продуманої системи банківського нагляду недостатньо для того, щоб попередити нездорову практику кредитування. Однак досвід попередніх випадків фінансової нестабільності є доказом того, що недостатньо сподіватися лише на ринкову дисципліну. Він показує, що добре розуміння і управління ризиками на фінансових ринках і на рівні керівництва банку є важливішим, ніж те, як наводиться фінансова дисципліна.
Таким чином, якщо держава стає власником невдалого банку, то його потрібно приватизувати тільки в тому випадку, коли він приносить відповідний прибуток і за нього можна бути просити максимально високу ціну на приватному ринку.
В ході самої перебудови необхідно слідкувати за тим, щоб не було додаткових витрат у формі нездорових позик, непотрібного переносу ризику по балансових і небалансових статтях з банків на державу або операційних витрат у самих банках. Одним словом, банки повинні взяти на себе обов”язок видавати тільки здорові кредити, збільшуючи тим самим доходи і чисті прибутки.
Питання про те, як потрібно ставитися до видачі кредитів проблемним банкам, залежить від їх перспектив на майбутнє. Банкам, які підлягають оздоровленню, має бути дозволено, але бажано під новим керівництвом видавати нові здорові кредити, тому що це їх основне джерело прибутку. При цьому головними умовами є покращення системи розміщення і оцінки кредитів, а також ліквідація майна і поновлення капіталу. Банки, які мають бути закриті, повинні взагалі не давати ніяких нових позик і не брати нові депозити, а також зосередити при новому тимчасовому керівництві всі зусилля на погашення проблемних позик у своєму портфелі. Банки, які мають бути продані або об”єднані, повинні уникати видачі нових кредитів ненадійним підприємствам, збільшення портфеля здорових кредитів підвищить їхню ціну в очах покупця.
При використанні вищенаведених принципів слід пам”ятати, що умови в країнах з перехідною економікою не повністю відповідають тим, які закладаються в основу економічної політики в більшості країн з ринковою економікою.
Зокрема, ринковий крах є звичайною річчю, тому практично не існує ринків, де б активи були оцінені і з ними відбувалися операції, або ж вони менші в порівнянні з банківськими портфелями, причому загальнодоступна інформація недостатня і ненадійна; більша чистина виробничого сектору ще не відповідає нормальним комерційним критеріям фінансування; державні фінансові ресурси невеликі у порівнянні з потребами; структурні і економічні потрясіння можуть бути більше і швидкоплинніше, ніж у країнах зі сформованими економічними відносинами; відчувається нестача кваліфікованого і зацікавленого персоналу. Який знаходиться під тиском через конкуруючий попит.
Ці особливості обумовлюють обмеження при визначенні курсу перебудови банківської системи. На деякий час ринкова ціна банківських портфелів повинна встановлюватися швидше за допомогою прогнозів і оцінки біснес- планів, ніж шляхом оцінки або продажу за існуючими цінами. Малоймовірно, що проблеми банківського сектору можна вирішити всі одразу, тому що важко визначити вартість, яка до того ж швидко змінюється; крім того, відсутність добре підготовленого персоналу може призвести до нетвердої політики кредитування і управління ризиками. Бакам, можливо, доведеться серйозно зайнятися економічною реабілітацією своїх клієнтів, щоб потрібним чином оцінити їх кредитоздатність. При цьому може бути потрібна їхня значна участь в акціонерному капіталі підприємств-клієнтів. В цьому випадку виникає небезпека тісних стосунків між банком та клієнтом, що створює додаткові проблеми з точки зору економічних нормативів. Уряди країн з перехідною економікою можуть бути не в змозі надати банкам фінансову допомогу, коли вони її потребують. Отже, перебудову банківської системи в цих країнах не завжди можливо або оптимально проводити тими з методами, що й у країнах з перехідною економікою.

Ілюстративний перелік показників ефективних фінансових систем
Юридична і правова основа:
1. чітко визначені права на власність
2. ринкові договори , що легко застосовуються на практиці
3. можливість забезпечувати і користуватися гарантіями
4. грунтовно розроблене законодавство про банкрутство

Звітність, відкритість та прозорість

1. практика оцінки позики, класифікація активів та дотримання положень угод, що грунтується на ефективній оцінці партнерів
2. ефективні і постійно діючі механізми аудиторської перевірки
3. інформація про кредитоспроможність фінансових інституцій, до якої завжди відкрито доступ
4. своєчасне публікування відповідних зведених фінансових даних

(макроекономічні показники, резерви, статистика банківського сектора, тощо)
5. наявність об”єктивної інформації про можливості кредитування або оцінки кредитоспроможності

Контроль з боку зацікавлених сторін та інституційне управління

1. вимоги щодо адекватності капіталу сумірні з ризиком
2. заміна керівництва в разі його незадовільної діяльності
3. доля активів банківської системи у розпорядженні фінансових установ державного сектора

Орган регулювання та нагляду

1. незалежний від політичного втручання у здійснення повсякденного контролю; незалежна звітність за досягнення чітко визначених цілей
2. повноваження щодо забезпечення прозорості, стягнення штрафів тощо
3. належні ресурси для укомплектування штатів, навчання , відшкодування
4. здійснення контролю на консолідованій основі
5. надання інформації іншим наглядовим органам
6. перевірка інформації про управління ризиком, системи внутрішнього контролю та якості активів шляхом регулярного інспектування або здійснення зовнішніх аудитів
7. дотримання норм, встановлених міжнародними консультативними органами теоретично і на практиці
8. заходи щодо запобігання тому чи іншому виду ризиків
9. оцінка систем управління ризиками
10. кредитування споріднених осіб
11. особлива увага іноземній валюті та запобіганню й управлінню ризиками
12. забезпечена законодавством відповідна правова відповідальність керівників
13. широке застосування ефективних систем управління ризиком та внутрішнього контролю

Структура ринку

1. фінансовий сектор відкритий для кваліфікованих нових учасників, в тому числі зарубіжних
2. участь іноземних учасників в управлінні загальними активами
3. показники концентрації фінансового сектору
4. ліквідні міжбанківські кошти та ринки капіталу
5. регулювання, що дозволяє задіяти весь комплекс фінансових інструментів
6. ефективні і дієздатні системи платежів та розрахунків
7. посиленний нагляд за якістю активів та адекватністю капіталу з огляду на різкі зміни вартості активів
8. стратегія визначення фінансової неспроможності: вжиття оперативних заходів з метою поліпшення ситуації, належна політика виходу з гри

Схема системи мінімального соціального захисту

1. прозоре. А не приховане страхування вкладів, яке оплачують банки, і яке передусім спрямоване на захист дрібних вкладників
2. незалежний розподіл збитків поміж учасниками підприємницької діяльності
3. сувора відповідальність за використання громадських коштів

Донецкая Государственная Академия Управления

Курсова робота

На тему:

“Роль фінансової системи в економічному зростанні перехідних економік: банківська система України”

Виконала:

Студентка 3-го курсу відділення МЕВ

Групи №5

Солдатенко Вікторія

Керівник:

Кияк А.Т.

Київ-2000 рік

План

1. Вступ
2. Що означає слабка банківська система для економіки?
А) порівняльний аналіз
Б) значення банківської системи
1. Головні характеристики банківської системи в Україні
- портфель українських банків
- перехід від державних цінних паперів до депозитів в іноземних банках
- кредитний структура капіталу
- вплив знецінення гривні на банківські депозити
- ліквідність
2. Макроекономічні аспекти системної перебудови банків
- системна перебудова і економічна стабільність
- проблеми банківської системи та її стабільність
- необхідність збереження довіри кредиторів
- підвищення прибутковості банків: проблема руху капіталів
4. Чому банківський сектор на Україні не зростає?
- збір податків та Картотека 2
- прямі позики та позики під урядові гарантії
- слабке виконання банківських регулятивних норм
- криза довіри – забезпечення виконання зобов”язання – банкрутство – ринок землі – застава
- валютні ризики, бартер
5. Послідовність заходів з реформування економічної політики та ілюстративний перелік показників ефективних фінансових систем
6. Література, джерела даних, додаток