Аккредитивная форма расчетов » Рефераты: скачать бесплатно рефераты на любую тему.

Аккредитивная форма расчетов

Розділ 1

Теоретичні засади акредитивної форми розрахунків.

1.1. Сутність переваги та недоліки акредитивної форми розрахунків.

Документарний акредитив являє собою взяте на себе банком за проханням імпортера зобов'язання заплатити визначену суму бенефиціару
(експортеру) за умови, що останній надасть відповідним вимогам акредитива документи у встановлений часовий відрізок. У торговій угоді між експортером і імпортером банк, таким чином, виступає посередником.

Акредитив - одностороннє умовне грошове зобов’язання банку, що видається ним по дорученню клієнта (імпортера) на користь його контрагента
(бенефиціара), по якому банк, що відкрив акредитив (емітент) повинен здійснити бенефиціару платіж (негайно чи з відстрочкою) або акцептувати векселі бенефиціара і оплатити їх в строк, або доручити іншому банку здійснити такі платежі або акцепт при умові надання бенефиціару документів, передбачених в акредитиві і, відповідно, при виконанні інших умов акредитиву.

Документарний акредитив сьогодні є, мабуть, самим різнобічним і самим дійовим інструментом забезпечення платежів. У ділових зв'язках із державами, що контролюють зовнішню торгівлю, застосування акредитива багато в чому є попередньою умовою для здійснення імпортних і експортних операцій.

Поряд із функцією забезпечення платежів акредитив може також виконувати кредитну функцію. Зобов'язання банку покупця здійснити платіж полегшує продавцю одержання від свого банку кредиту, наприклад, на виробництво товару. При визначених обставинах акредитив може виступати для банку імпортера також у якості основи для кредиту. Тобто тоді, коли банк при здійсненні акредитивної операції може очікувати, що буде мати у своєму розпорядженні документи, що уособлюють власність на товар, тому що товаросупроводжувальні документи засвідчують вимогу на видачу відправленого вантажу. Шляхом передачі документів передається також право на володіння товаром.

Таким чином, можна виділити три основні функції, що виконує документарний акредитив:

1. Документарний акредитив є однією з форм міжнародних розрахунків - це його головна функція.

2. Специфіка здійснення розрахунків за допомогою акредитива забезпечує захист від можливих ризиків, що існують у міжнародній торгівлі, як продавця, так і покупця.

3. Документарним акредитивом виконується кредитна функція.

Наведена схема дозволяє зробити висновок про достатній ступінь складності акредитивної форми міжнародних розрахунків.

Нижче наведемо більш детальний розгляд проведення розрахунків за допомогою документарного акредитиву.

Фаза 1: Угода про акредитив

До експортного підприємства звертається зарубіжний покупець з проханням дати пропозицію на поставку товару чи послуги.

Вже в момент висунення пропозиції чи укладання угоди про купівлю- продаж продавець повинен чітко собі уявляти які ризики і вимоги йому потрібно враховувати, а саме стосовно:

- надійності та кредитоспроможності покупця;

- політичних, економічних та юридичних умов в країні покупця;

- власної ліквідності.

В залежності від потреби в ступені надійності він обирає одну із трьох форм акредитиву:

- відкличний акредитив;

- безвідкличний акредитив;

- безвідкличний підтверджений акредитив.

Для безперешкодного здійснення акредитивної операції продавець крім усього іншого повинен мати точне уявлення як повинен бути складений акредитив стосовно:

- виду та конструкції акредитиву;

- строку дії;

- шляху та засобів транспортування;

- страхового захисту;

- базису цін.

Ці фактори впливають на калькуляцію ціни експортера, а також на витрати по всім можливим банківським гарантіям, що виставляються на користь покупця. Переговори по умовам акредитиву дають продавцю прекрасну можливість впливати на зміст акредитиву. Покупець при наявності акредитивної оговорки зобов’язаний відкрити акредитив на користь продавця, а продавець повинен дотримати передбачену форму здійснення платежу через акредитив.

Фаза 2: Відкриття акредитиву

Імпортер вирішив прийняти пропозицію експортера. У відповідності до погоджених умов, після того, як він віддав замовлення чи підписав договір купівлі-продажу, йому слід розпорядитися про відкриття ним акредитиву на користь продавця.

Дорученням на відкриття акредитиву імпортер (наказодавець акредитиву) вимагає від банку дати його постачальнику зобов’язання здійснити платіж.
Банк виконує цю вимогу, як правило, лише в тому випадку, якщо він може перекласти це зобов’язання на імпортера, оскільки він не може розглядати товар як єдину гарантію, особлива, якщо для нього не існує ринку функціонуючого збуту. Тому акредитиводавець повинен володіти активами чи відповідним кредитом в банку, що відкриває акредитив.

В інтересах імпортера ретельно сформулювати умови акредитиву. Повні та чіткі умови акредитиву дають максимальні гарантії для того, щоб замовлений товар був відвантажений своєчасно, в гарному стані і по договірній ціні, або була надана послуга у відповідності з домовленістю.
Інша причина, через яку умови акредитиву повинні бути сформульовані дуже ретельно, криється в принципі незалежності акредитиву від основної угоди.
Він говорить, що в юридичних відносинах між сторонами акредитиву
“акредитиви... по своїй природі являють собою угоди, обособлені від договору купівлі-продажу та інших договорів, на яких вони можуть грунтуватися...” (ст.3 УДПА). Для банку це значить, що він перевіряє документи незалежно від товарної угоди, яка лежить в основі акредитиву.

Якщо банк відкрив акредитив, то єдиною умовою для початку виконання його платіжного зобов’язання є подача в строк документів у відповідності до умов акредитиву. Акредитиводавець не може більше перешкодити сплаті документів на тій підставі, що ніби-то поставка товарів чи інші дії бенефіціара по виконанню контракту були здійснені не у відповідності до договору.

В додатку 1 міститься зразок доручення на відкриття акредитиву, в якому містяться наступні дані:

- форма акредитиву;

- спосіб передачі повідомлення про відкриття;

- вказівка на банк-кореспондент бенефіціара;

- бенефіціар;

- валюта і сума;

- документи (сертифікат якості, і т.д.);

- страхова вартість (як правило, встановлюється за формулою: “мінімум ціна СІF + 10%”);

- товаросупровідні документи;

- адреса перевізника;

- дата відправки, строк відвантаження;

- найменування товару;

- часткові поставки / перевалки;

- подальші інструкції стосовно дебетування рахунку;

- підпис.

Якщо в наявності є необхідне покриття чи ліміти кредитування і доручення на відкриття не містить більше ніяких неясностей, то можна відкрити акредитив. Банк, що відкриває акредитив, в більшості випадків, авізує банк бенефіціара. Лише в виключних випадках повідомлення йде прямо на адресу бенефіціара. Покупець отримує повідомлення про виконання в якості підтвердження про відкриття акредитиву.

Якщо банку-кореспонденту в країні бенефіціара доручено лише авізування акредитиву, то він передає текст, що буде підписуватись без будь- яких зобов’язань для себе далі бенефіціару. При цьому йому слід з належною ретельністю перевірити по зовнішнім ознакам справжність акредитиву, який повинен бути авізований (ст. 8 УДПА).

За проханням чи по вказівці банку, що відкрив акредитив, банк- кореспондент може додати до безвідкличного акредитиву своє власне підтвердження. Однак він візьме на себе зобов’язання здійснити платіж лише в тому випадку, якщо перевірка акредитиву дала позитивний результат і сам він повністю довіряє банку-емітенту. З підтвердженням банк-кореспондент, як і банк-емітент бере на себе самостійне зобов’язання (ст.10б УДПА)

Банк-кореспондент не зобов’язаний підтверджувати акредитив. Якщо він відхиляє підтвердження, то йому слід одразу ж проінформувати про це банк- емітент і авізувати бенефіціару акредитив без підтвердження (ст.10 в УДПА).

Як тільки експортер отримав акредитивне авізо і, відповідно, підтвердження акредитиву, він перевіряє чи співпадають умови акредитиву з договором і чи в змозі він дотриматись всіх умов. Якщо це не так, то він повинен відразу ж вимагати внести зміни.

Бенефіціар не повинен безумовно приймати акредитив. Акредитив вважається акцептованим ним, якщо він подає необхідні документи в строк до банку-кореспронденту чи банку, що відкрив акредитив.

Якщо в акредитиві помічено невідповідність бенефіціар повинен негайно пред’явити претензії безпосередньо покупцю і вимагати від нього внести відповідні виправлення (зміни) через банк-емітент. При згоді покупця і банку(ів)-учасника(ів) зі змінами у акредитиві, він набуває юридичної сили.

Тому включення до акредитиву лише необхідних даних дозволяє уникнути багатьох махінацій та затримок. Занадто детальний опис товарів не надає імпортеру додаткової надійності, а лише збільшує кількість даних, що необхідно перевірити, а відповідно і джерела помилок.

Експортер завжди має можливість не вдатися до акредитиву і дозволити завершитись його строку дії. Йому навіть не потрібно інформувати про це імпортера чи банки-учасники. Акредитив втрачає силу, якщо банк не подав ніяких документів до дати завершення строку дії акредитиву.

Фаза 3: Використання акредитиву

Експортер в строк відправив товар чи надав послугу. Документи, необхідні у відповідності з акредитивом, підготовлені. Перед тим, як експортер подасть документи до банку, він повинен обов’язково переконатися, що вони по всім пунктам відповідають акредитиву.

Всі необхідні документи повинні бути в наявності (повнота), вони не повинні порушувати умов акредитиву (правильність), ні суперечити один одному (відсутність невідповідностей, ст. 15 УДПА), оскільки банк при прийнятті рішення про прийняття чи неприйняття документів чітко притримується принципів жорсткого дотримання документів та строків.

Документи, що застосовуються у міжнародній торгівлі товарами, можна поділити наступним чином:
. Документи, що мають властивості цінних паперів (наприклад, вексель, коносамент, складська розписка (варрант);
. Підтверджуючі та супровідні документи (наприклад, рахунок-фактура, повітряно-транспортна чи залізнично-транспортна накладна, документ про страховку, упаковочна специфікація, свідоцтво про походження товару, складська розписка при прийомку товару, транспортна квитанція, свідоцтво про хід роботи і т.д.);

В УДПА документи впорядковані наступним чином:
. Детально вказані документи:

- транспортні документи (ст.25-34 УДПА);

- страхові документи (ст.35-40 УДПА);

- торговий комерційних рахунок (ст.41 УДПА);
. Інші документи (не відносяться до попереднього розділу).

Документи, що мають недоліки, банк повинен протягом необхідного часу повернути бенефіціару. Таким чином, останній в даному випадку має можливість виправити оспорені документи чи виставити їх знову у відповідності з вимогами і подати їх ще раз у відповідні строки. Таким чином, акредитив не припиняє своєї дії, якщо банк повинен повернути документи. В більшості випадків шукають можливе інше рішення, оскільки загальне повернення протирічило б економічним інтересам бенефіціара, а також інтересам покупця. На практиці застосовуються наступні три варіанти:
1. Банк-кореспондент повідомляє банку-емітенту по телексу про невідповідності і просить його тим не менше дати дозвіл на виплату;
2. Банк-кореспондент пропонує бенефіціару послати документи до банку- емітенту на інкасо. Таким чином, покупець, лише після виплати вартості товару стає власником документів;
3. Банк-кореспондент може (це не є його обов’язком) сплатити за документи

“умовно”. Якщо покупець чи банк-емітент не заявлять про свою готовність сплатити за документи, що мають недоліки, бенефіціар зобов’язаний компенсувати суму банку (включаючи комісійні витрати та відсотки).

Оговорка знімається, тобто платіж вважається остаточним, якщо покупець чи банк-емітент приймає документи з повною чи мовчазною згодою (“мовчазна” згода – в даному контексті - без негайного опротестування).

У випадку надання документів через банк-кореспондент банку-емітенту законність рекламації документів, що не відповідають акредитиву, згідно ст.16 УДПА, пов’язана з наступними передумовами:

- про повернення документів необхідно негайно повідомити особі, що подала документи;

- необхідно використовувати швидкі засоби комунікації;

У повідомленні необхідно назвати невідповідність і дати довідку про те чи зберігаються документи в розпорядженні банку чи відсилаються назад. У практиці міжнародних розрахунків існую досить багато видів акредитивів. класифікація акредитивів наводиться у таблиці №1.1.

Далі ми детально розглянемо кожен з видів акредитивів, які описані у вище згаданій таблиці.

1. За способом використання акредитиви поділяються на документарні
(товарні) та грошові (циркулярні):

. документарні (товарні) використовуються для розрахунків за товари та послуги при наданні обумовлених в акредитиві документів;

. грошові (циркулярні) – це такі акредитиви, виплата за якими не обумовлена наданням документів.

2. За формою акредитиви поділяються на документарні акредитиви та акредитивні листи.

У більшості країн терміни “документарний акредитив” та “комерційний акредитивний лист” – синоніми. Але, наприклад, у США, Великобританії та
Китаї, а також у закордонних відділеннях найбільших банків Англії та США технологічні процеси та можливості акредитивних листі суттєво відрізняються від запропонованих документарними акредитивами.
Табл. №1.1. Види акредитивів та їх класифікація

Розрахунки у формі акредитивних комерційних листів повинні бути погоджені сторонами у контракті купівлі-продажу.

Особливість акредитивних комерційних листів полягає у тому, що вони направляються не банку в країні продавця, а безпосередньо бенефіціару. При цьому банк у країні продавця може використовуватися лише як проміжна інстанція. Бенефіціар після відправлення товару та отримання усіх необхідних, передбачений у акредитивному листі, документів може або передати їх банку, обраному на свій розсуд, або направити для сплати безпосередньо банку, який виписав акредитивний лист.

Експортер, який погодився на розрахунки з використанням акредитивних листів повинен прийняти до уваги, що йому не буде відмовлено у негоціації тратт банком його країни лише у тому випадку, якщо акредитивний лист виписаний солідним (першокласним) банком та його гарантія купити виставлені тратт вважатиметься іншими банками достатньою.

Суб’єктам господарської діяльності України можна порекомендувати погоджуватися на розрахунки за акредитивними листами лише за умови, що акредитивні листи виписуватимуться банками-кореспондентами Національного банку України та іншими першокласними іноземними банками, платоспроможність яких не викликає сумніву, а також з урахуванням того, що така форма розрахунків здійснюватиметься обома сторонами на принципах взаємності. В іншому акредитивні листи відповідають документарним акредитивам. Вони можуть бути, як і акредитиви, відкличними, безвідкличними, підтвердженими, трансферабельними, передбачати право часткової виплати вказаної в акредитивному листі суми. Підтвердження акредитивного листа може бути здійснений тільки банком, який виписав цей лист, тобто підтвердження не має того змісту, який воно може мати при підтвердженні документарного акредитива банком країни-експортера або якимось іншим банком.

3. За способом повідомлення бенефіціара про відкриття акредитиви поділяються на:
. прямо авізовані та авізовані через авізуючий банк;
. попередньо авізовані.

Прямо авізовані акредитиви банк емітент направляє безпосередньо бенефіціару без втручання іншого банку. Бенефіціар у свою чергу повинен звернутися з вимогами до закордонного банку, що його обслуговує. Ця форма авізування має ряд недоліків, характерних при розрахунках. Перш за все бенефіціар не має необхідних умов для контролю справжності акредитиву, більше того, ще ускладнює процес з’ясування платоспроможності банку- емітента.

Акредитиви, які направляються безпосередньо бенефіціару, тобто втручання іншого банку, використовуються підробниками документації навіть щодо банків, які є досить надійними та мають досконалу технічну базу. Експортер, котрий бажає захистити себе від подібної практики, повинен вимагати авізований акредитив або підтверджений банком у його власній країні.

Авізований акредитив – це акредитив, за яким банк-емітент звертається з дорученням до іншого банку (авізуючого), щоб сповістити бенефіціара про відкриття акредитиву без будь-якого зобов’язання як із боку авізуючого банку, так і з боку банку-емітента.

4. За ступенем гарантованості оплати см, які мають бути сплачені експортеру, акредитиви поділяються на відкличні та безвідкличні.

Відкличний акредитив – це акредитив, який може бути в будь-який час змінений, або відкликаний (анульований) банком-емітентом за дорученням імпортера, що доручив банку-емітенту відкрити цей акредитив, без обов’язкового повідомлення бенефіціара.

Оскільки відкличний акредитив не створює додаткових зобов’язань імпортера в частині оплати куплених ним товарів, експортери не вважають його достатньою гарантією і у зовнішньоторговельних розрахунках він використовується досить рідко. У випадку, коли імпортер та експортер усе ж таки дійдуть згоди щодо використання у міжнародних розрахунках відкличного акредитиву, останній може бути використаний як інструмент, який завдяки своїй простоті, точності та невеликій вартості порівняно з відкличним акредитивом забезпечить:

. платіж у встановлені терміни, роблячи зручнішим управління грошовими ресурсами продавця;

. контролювання банком розпоряджень продавця, що стосуються документів про відправку товару.

Юридичне зобов’язання банку-емітента, який відкрив безвідкличний акредитив, не може переглядатися у межах встановленого терміну дії без згоди всіх зацікавлених сторін (покупця, його банку та продавця). Однак слід зазначити, що у цій конструкції відсутній прямий зв’язок між покупцем та продавцем. Справді, лише торговельний контракт пов’язує їх та накладає зобов’язання на експортера за поставку товару, а на імпортера – за оплату цього товару.

5. За наявністю або відсутністю підтвердження за акредитивом з боку авізуючого або іншого банку акредитиви поділяються на підтверджені та непідтверджені.

Безвідкличний акредитив може бути авізований бенефіціару через інший банку без будь-якої відповідальності з боку авізуючого банку. Разом з тим безвідкличний акредитив за дорученням банку-емітента може бути підтверджений іншим банком (безвідкличний підтверджений акредитив). Банк, який підтвердив акредитив, зобов’язаний перед бенефіціаром своєчасно здійснити обумовлені акредитивом платежі. Тому підтвердженим може бути тільки безвідкличний акредитив.

Таким чином, підтверджений безвідкличний акредитив – це акредитив, за яким банк-емітент звертається з проханням до іншого банку (досить часто – до авізуючого банку) взяти безпосередню участь у операції шляхом надання свого власного зобов’язання до безвідкличного зобов’язання банку-емітента.
Підтверджуючий банк зв’язаний з банком-емітентом. Останній повинен здійснити рамбурс на банк, який робить підтвердження, якщо той здійснив платіж. Безвідкличний підтверджений акредитив дає експортеру ту перевагу, що перед ним відповідає не тільки банк-емітент, але й банк, який підтвердив акредитив. Якщо акредитив підтверджено іншим банком, експортер отримує додаткові гарантії від деяких ризиків, які не можуть бути забезпечені банком-емітентом (наприклад, ризиків, пов’язаних із забороною в країні імпортера виплати іноземної валюти за торговельним зобов’язанням).

Банки, які підтверджують акредитиви, як правило, страхують себе від зазначених ризиків, вимагаючи при підтвердженні від банку-емітента негайного перерахування коштів у рахунок покриття прийдешніх платежів за акредитивом, а це призводить до заморожування коштів імпортера на період від відкриття акредитива до виплати коштів за ним. Враховуючи це, українським імпортерам доцільно уникати підтверджених акредитивів. За нормальних умов торгівлі підтвердження акредитивів вимагається лише у тому випадку, якщо він не довіряє банку-емітенту.

Англійські банки та банки деяких інших держав практикують відкриття у себе безвідкличних акредитивів з одночасним їх підтвердженням. При цьому мається на увазі, що експортер у даному випадку отримує додаткові гарантії, однак таке підтвердження не має нічого спільного з “Уніфікованими правилами” та практикою більшості країн. Відповідно до “Уніфікованих правил” безвідкличний акредитив, підтверджений банком-емітентом, може розглядатися просто як безвідкличний акредитив. Тому якщо український експортер хоче отримати додаткові гарантії за акредитивом, він повинен вказати в контракті, яким банком (своєї або третьої сторони) цей акредитив повинен бути підтверджений.

Якщо уповноважений банк не є кореспондентом банку-емітента, в платіжних умовах контракту доцільно вказувати рамбурсуючий банк, який розташований у країні валюти платежу та є кореспондентом цього уповноваженого банку. При використанні рамбурсних інструкцій акредитив повинен містити інформацію про те, що рамбурс здійснюється згідно з “Уніфікованими правилами” для “Bank-to- bank” рамбурсів за документарними акредитивами, розробленими та затвердженими Міжнародною торговою палатою, (публікація МТП №25). У деяких випадках українські банки можуть підтверджувати акредитиви банків кореспондентів, які мають стабільне фінансове становище та з якими вже є позитивний досвід співпраці у різних галузях банківських діяльності. Такі акредитиви можуть підтверджуватися у межах лімітів та правил, встановлених банком. При цьому під правилами підтвердження акредитивів мається на увазі дотримання таких умов:

. при акредитиві на експорт як виконуючий банк необхідно вказувати уповноважений український банк;

. рамбурсні інструкції повинні передбачати якнайшвидше надання уповноваженому банку покриття. Тобто банк-емітент при відкритті акредитива мусить надати право дебетувати свій рахунок в українському банку, якщо такий є, або право рамбурсу на один із банків- кореспондентів (з яким український банк має позитивний досвід співробітництва), або повинен перерахувати попередньо валютне покриття;

. при акредитивах на імпорт (для оперативнішого виконання акредитивної операції) українським банкам, при отриманні підтвердження за конкретним акредитивом від зарубіжного банку-кореспондента, необхідно керуватися законодавством конкретної країни, яке регулює здійснення експортно-імпортних операцій.

Так, згідно з практикою роботи ряду іноземних банків (зокрема швейцарських та англійських) до надання їхнього підтвердження необхідно не тільки депонувати кошти за акредитивом у підтверджуючому іноземному банку, але й підписати заставну угоду. Ліберальнішим стосовно цього є валютне законодавство Німеччини. При взаємодії з найнадійнішими українськими банками такі авторитетні німецькі банки, як “Дойчебанк”, “Коммерцбанк” у ряді випадків надають своє підтвердження за відкритими українськими банками акредитивами навіть без грошового покриття.

Непідтверджений акредитив – це акредитив, який не містить зазначеного вище зобов’язання. У цьому випадку авізуючий банк обмежується тільки авізуванням експортера щодо відкриття акредитива та платить лише у тому випадку, коли банк-емітент перерахує йому відповідну суму.

6. За валютою платежу акредитиви поділяються на такі, що сплачуються:
. у національній валюті бенефіціара;
. у національній валюті імпортера;
. у третій валюті.

Якщо за акредитивом платіж передбачено у іншій валюті, ніж валюта, в якій відкрито акредитив, у його умовах повинен чітко зазначатися курс перерахунку з валюти акредитива у валюту платежу, який необхідно використовувати при здійсненні виплат з акредитива.

7. За характером платежу у зв’язку з можливістю / неможливістю здійснювати часткові поставки продукції акредитиви поділяються на подільні та неподільні.

Подільним акредитивом передбачається виплата експортеру відповідно до контракту сум після кожної часткової поставки.

Неподільним акредитивом передбачається, що уся сума, яка належить експортеру, буде сплачена після завершення поставок або після останньої часткової поставки. Такий акредитив використовується зазвичай при постачанні окремими партіями обладнання, технологічно тісно пов’язаного, тобто коли непоставка однієї або кількох партій робить неможливим використання обладнання, яке надійшло раніше. Неподільний акредитив, таким чином, захищає інтереси імпортера.

8. За місцем та суб’єктом виконання акредитиви поділяються на такі, що:
. виконуються банком емітентом у країні імпортера;
. виконуються авізуючим або підтверджуючим банком у країні бенефіціара;
. виконуються за участю третьої сторони.

У тих випадках, коли виконуючим банком є банк-емітент, строк дії акредитиву закінчується у країні банку-емітента, і акредитив сплачується тільки після отримання та перевірки документів, необхідних для розкриття акредитиву.

У випадку, коли виконуючим банком є авізуючий банк, можливі декілька видів оплати документів залежно від того, який спосіб оплати зазначено в умовах контракту.

9. Залежно від виду зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів господарської діяльності (експорту чи імпорту товарів та послуг) акредитиви поділяються на акредитиви на імпорт та акредитиви на експорт:

Акредитиви на імпорт - використовуються для розрахунків за імпортовані іноземними фірмами товари та надані послуг і відкриваються українськими банками за дорученням українських фірм-імпортерів.

Акредитиви на експорт – використовуються для розрахунків за експортовані інофірмами товари та надані послуги і відкриваються іноземними банками за дорученням іноземних фірм імпортерів.

У розрахунках за український експорт акредитиви відкриваються, як правило, іноземними банками з авізуванням їх через українські банки.
Найвигіднішим у цьому випадку є призначення виконуючим банком уповноваженого українського банку.

При розрахунках за імпорт доцільно використовувати акредитиви, якими передбачено платіж в українському банку-емітенті проти документів, що надходять від іноземного експортера. Це дає змогу запобігти можливому заморожуванню валютних коштів суб’єктів господарської діяльності України та банків на рахунках в іноземних банках для наступних платежів за акредитивами.

Одним із видів імпортних акредитивів є транзитні акредитиви. Вони можуть авізуватися, підтверджуватися та виконуватися уповноваженими банками за дорученням іноземних банків-кореспондентів, які відкривають ці акредитиви в інших країнах. Як правило, транзитні акредитиви авізуються за рахунок іноземного банку-емітента, який також сплачує комісійні та інші витрати авізуючого банку. Підтвердження та виконання транзитних акредитивів доцільно здійснювати тільки в особливих випадках, наприклад, за умови надання уповноваженому українському банку з боку банку-емітента попереднього валютного покриття.

10. За способом виконання акредитиви поділяються на такі, що виконуються:

. шляхом платежу за пред’явленням;

. шляхом акцепту;

. шляхом платежу з відстрочкою;

. шляхом негоціації.

Платіж за пред’явленням здійснюється, як правило, авізуючим або підтверджуючим банком у країні експортера при наданні відповідних фінансових та комерційних документів. Такий спосіб виконання акредитиву дає змогу експортеру отримати платіж одразу після надання відповідних документів до банку-платника.

Акредитиви, які виконуються шляхом акцепту. При акцептуванні акредитиву надається також вексель. Незалежно від того, на кого виставлено вексель, банк-емітент, а за необхідності – підтверджуючий банк зобов’язуються акцептувати та здійснити платіж у зазначений строк.

Перший варіант є найсприятливішим для експортера: авізуючий банк або підтверджуючий банк після пред’явлення необхідних документів у його касах акцептує тратту.

Другий варіант: акцепт банком-емітентом, який акцептує тратту після отримання документів та визнання їх відповідно до умов акредитиву.

Третій варіант - найменш сприятливий для експортера – акцепт наказодавцем.

Акредитиви, які виконуються шляхом платежу з відстрочкою.

Вибір між відстроченим платежем та акцептом обумовлюється головним чином звичаями та законодавством країни-експортера. Наказодавець може уникнути оплати мита та митних зборів на цінні папери ряду країн, якщо вибрав відстрочений платіж замість акцепту. При цьому способі виконання платежу банк-емітент та підтверджуючий банк (якщо акредитив підтверджений) зобов’язаний здійснити платіж у визначений термін.

Акредитиви, які виконуються шляхом негоціації. За такої форми виконання акредитиву (використовується у США, Китаї та англомовних країнах) банк- емітент зобов’язується платити експортеру за пред’явленням або шляхом акцепту, але передбачається також можливість негоціації. Як правило, банк- емітент відправляє листа безпосередньо на адресу бенефіціара, де передбачається:

. термін дії для негоціації у країні бенефіціара;

. уточнення про добропорядність (“bona fide”), за яким банк-емітент зобов’язується платити пред’явнику акредитива з доданими до нього оформленими належним чином документами.

На практиці банк-емітент для передачі акредитива бенефіціару досить часто використовує послуги банку-кореспондента, якому відводиться допоміжна роль при пересиланні акредитиву та засвідченні підписів, зазначених в акредитиві, і який не отримує повноваження на здійснення платежів. При виконанні акредитива бенефіціару не обов’язково звертатися до банку, який передав цей акредитив, за винятком випадку, коли банк-емітент обмежив негоціацію визначеним банком (за акредитивом “restricted”).

11. Залежно від наявності депонованих грошових коштів у підтверджуючому банку акредитиви поділяються на покриті та непокриті.

Покритими вважаються такі акредитиви, при відкритті яких банк-емітент попередньо надає у розпорядження виконуючого банку валютні кошти (покриття) у сумі акредитиву на строк дії зобов’язань банку-емітента з умовою можливості їх використання для виплат за акредитивом.

Валютне покриття може надаватися шляхом:

. кредитування на суму акредитива кореспондентського рахунку виконуючого банку у банку-емітенті або іншому банку;

. надання виконуючому банку права на списання всієї суми акредитиву з кореспондентського рахунку, відкритого у нього банком-емітентом у момент отримання акредитиву до виконання;

. відкриття банком-емітентом у виконуючому банку депозитів покриття або страхових депозитів.

Непокритими вважаються такі акредитиви, при виставленні яких банк не депонує кошти клієнта на окремому рахунку і відповідно не надає попередньо у розпорядження виконуючого банку валютні кошти (покриття).

12. Залежно від наявності других бенефіціарів акредитиви поділяються на переказні (трансферабельні) та непереказні.

У статті 48 “Уніфікованих правил” дається таке тлумачення переказного акредитиву:

“А. Переказним (трансферабельним) є акредитив, за яким бенефіціар
(перший бенефіціар) має право уповноважити банк, що здійснює платіж, платіж з відстрочкою платежу, акцепт чи негоціацію, або будь-який банк, уповноважений негоціювати переказуючий банк, на те, щоб акредитивом могли користуватися повністю або частково одна чи декілька інших осіб (другі бенефіціари).

Б. Акредитив може бути переказано тільки тоді, коли він прямо означений банком-емітентом як “переказний” (“трансферабельний”). Такі терміни, як
“подільний”, ”дрібний”, ”перепоступлений” та ”передаваний”, не роблять акредитив переказним…

В. Якщо інше не обумовлено в акредитиві, трансферабельний акредитив може бути передано тільки один раз. Відповідно акредитив не може бути переказано за дорученням другого бенефіціара наступному, третьому бенефіціару…”

Таким чином, переказний (трансферабельний) акредитив надає бенефіціару право давати розпорядження банку, який здійснює оплату, акцепт або купівлю тратт (документів), передавати акредитив повністю або частинами одному або кільком третім особам (другим бенефіціарам). Другі бенефіціари не мають права подальшого переказу трансферабельного акредитива. Права за акредитивом передаються для того, щоб постачальник міг профінансувати субпостачальника (субпостачальників) за рахунок коштів за акредитивом.
Частини трансферабельного акредитиву можуть бути переказані окремо, якщо часткові відвантаження не заборонені умовами акредитиву. Трансферабельний акредитив частіше використовується у межах однієї країни. Право на переказ акредитива в іншу країну повинно вказуватися в його умовах. Український імпортер може відмовитися від такої вказівки на тій підставі, що він не знає субпостачальників і перед ним відповідає за умовами контракту тільки безпосередньо постачальник.

У свою чергу акредитив, який не можу бути використаний другим(и) бенефіціаром (бенефіціарами) є непереказним акредитивом.

Вернуться