План
1. Захист від монополізму у підприємницькій діяльності.

1. Причини, які об’єктивно зумовлюють необхідність

2. Характеристика антимонопольного законодавства його становлення і розвиток

3. Види антимонопольних порушень

4. Відповідальність за порушення антимонопольного законодавства.

5. Характеристика антимонопольного законодавства зарубіжних країн.
2. Правові засоби захисту підприємців від недобросовісної конкуренції

1. Поняття недобросовісної конкуренції

2. Неправомірне використання ділової репутації господарського суб’єкта

(підприємця)

3. Створення перешкод господарюючим суб'єктам в процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції.

4. Неправомірне збирання, розголошення, та використання комерційної таємниці.

5. Відповідальність за недобросовісну конкуренцію
3. Дерегулювання як захист від втручання державних органів у підприємницьку діяльність.

1. Спрощення порядку створення, реєстрації та ліквідації суб‘єктів підприємницької діяльності.

2. Скорочення переліку видів підприємницької діяльності, що підлягають ліцензуванню.

3. Скорочення видів підприємницької діяльності, що підлягають патентуванню.

4. Скорочення видів підприємницької діяльності що вимагають одержання сертифікатів.

5. Лімітування перевірок та контролю за діяльністю суб‘єктів підприємницької діяльності.

Вступ

Обираючи тему дипломної роботи “Правовий захист підприємництва”, мав за мету звернути увагу на проблематику цього питання. Адже на сьогодні підприємець, незважаючи на численність нормативних актів, які повинні були б регулювати цей вид діяльності, знаходяться у вельми складному становищі.

Глава третя дипломної роботи висвітлює одну з важливих проблем, проблему дерегулювання підприємницької діяльності, це питання повязано з державним регулюванням підприємницької діяльності, втручання державних органів в підприємницьку діяльність досягло таких меж, що були створені барєри, які стримують її розвиток. В той час коли держава повинна підтримати підприємництво створювати для нього умови для ефективної зовнішньоекономічної діяльності, сприяти інформаційному забезпеченню суб‘єктів бізнесу, підтримувати підприємців в забезпеченні і збуті продукції, готувати кадри для сфери підприємництва.

Те законодавство, яке ми маємо на сьогоднішній день, нажаль не в змозі чітко регулювати всі відносини, які виникають при здійсненні підприємницької діяльності. Ст.42 Конституції України “Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом”. Все вірно кожен має право, та не кожен має можливість спокійно працювати і мати впевненість у завтрішньому дні.

Але попри всі негаразди державою передбачено систему захисту підприємницької діяльності, про що йтиметься в дипломній роботі. закон
України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” від 18.02.92 р., також закон
України “Про захист від недобросовісної конкуренції” від 07.06.96 р. Для розкриття суті, значення та дії цього закону я присвятив першу та другу глави дипломної роботи.

Підсумовуючи усе вище сказане необхідно приділити велику увагу удосконаленню нормативної і правової бази, які б чітко регулювали підприємницьку діяльність і зприяли економічному зростанню України.
1. Захист від монополізму у підприємницькій діяльності.

1. Причини, які об’єктивно зумовлюють необхідність захисту прав та законних інтересів підприємців від монополізму.

Перехід до ринкових відносин, яких здійснюється на даний час в

Україні сприяє становленню і розвитку підприємницької діяльності. Цей процес потребує створення економіки, яка послідовно інтегрується у систему світових господарських зв’язків. Для цього у першу чергу необхідно надати широкі можливості всім громадянам держави приймати участь у підприємницькій діяльності особливо в формі малого і середнього підприємництва, як основи багатоукладної економіки.

В Україні в січні-червні 1998 року (за оперативними даними) функціонувало близько 130 тисяч малих підприємств, на яких працювало

1,4 млн. чоловік, або майже 6 відсотків загальної кількості працівників галузей господарства країни.

Крім того функціонувало з тисячі кооперативів: 3,7 тисячі спільних підприємств з прямими іноземними інвестиціями, з яких випускали продукцію 1,3 тисячі; в галузі сільського господарства –

35,9 тисячі фермерських господарств, які володіють 932,2 тис. га угідь; близько 900 тисяч індивідуальних підприємців. Більше половини загальної кількості діючих малих підприємств (52 відсотки) працює у сфері торгівлі, громадського харчування, матеріально-технічного забезпечення і збуту, 14 відсотків – у промисловості, 10 відсотків – у будівництві та 5 відсотків – у сфері побутового обслуговування.

Переважна більшість суб‘єктів малого підприємництва – це колективні та приватні малі підприємства, якими вироблено і реалізовано продукції та виконано робіт послуг на 99 відсотків.

Розвивається інституціональна база, яка сприяє активізації діяльності малого підприємництва. Нині в Україні функціонують 227 комерційних банків, 34 відділення державних фондів підтримки підприємництва, 573 інвестиційні компанії та фонди, 1515 аудиторських фірм, 250 страхових організацій, створено 34 регіональні фонди підтримки підприємництва. Зареєстровано 234 біржі, з яких діють 145.

Як відомо, одне з основних вимог ринкової економіки - це розвиток конкуренції, змагальності суб'єктів підприємницької діяльності, усунення бар'єрів на шляху виходу їх на ринок усіх товарів і послуг.

У Україні цьому перешкоджає багато в чому дуже високий рівень монополізації ринку, при котрому практично немає можливостей для конкуренції як основного двигуна підприємництва і виробництва в ринкових умовах. За даними Антимонопольного комітету України, 536 промислових підприємств займають монопольне положення на 700 ринках

(відповідно до методики Антимонопольного комітету України частка їх на відповідних загальнодержавних ринках перевищує 35 відсотків).

Зокрема, за результатами проведеного Антимонопольним комітетом

України разом із Міністерством статистики обстеження, найбільше монополізованими виявилися ринки машинобудування (99,7 відсотка), хімічної і нафтохімічної промисловості (68,9 відсотка), металургії

(44,9 відсотка).1

Так, протягом 1994 року в Антимонопольний комітет України і його територіальні відділення надійшло 224 заяви про порушення антимонопольного законодавства. Було збуджено 174 справи, розгляд 139 із них було завершено, причому біля половини з них розглянуто територіальними відділеннями.2 У це число були включені і справи про несумлінну конкуренцію. Слід зазначити, що значна різниця між кількістю отриманих заяв і збуджених справ пояснюється тим, що в багатьох випадках підприємці добровільно усували правопорушення, керуючись роз'ясненнями або виконуючи вимоги Антимонопольного комітету України.

Якщо протягом 1994 року Антимонопольний комітет України роздивився 174 справи, те тільки за I квартал 1995 року - утроє більше справ.3

Ці дані свідчать про необхідність державного регулювання підприємництва з метою попередження і припинення монополізму.

Держава законодавчо забезпечує свободу конкуренції між підприємцями, захищає споживачів від проявів несумлінної конкуренції і монополізму в будь-яких сферах підприємницької діяльності (стаття

15 закону України «ПРО підприємництво» від 07.02.91 р.).

У сучасних умовах, коли відбувається формування ринку капіталу, для запобігання росту монополізації ринків товарів і послуг і сприяння розвитку конкуренції, насамперед, необхідна відповідна нормативна база. Її важливість визначається як уже фактично сформованим у нашій економіці монополізмом, так і небезпекою розвитку монополістичних тенденцій, що неминуче виявляються і посилюються в умовах ринкового господарства. Без спеціального правового механізму неможливо заохочення конкуренції і припинення монопольної практики.

За результатами аналізу товарних ринків у 97 році розпорядженням голови Черкаського відділення антимонопольного відділення затверджено перелік підприємців, що займмають монопольне становище на ринках Черкаської області, у складі 62 суб‘єктів природних монополій та 81 інших монопольних утворень

2. Характеристика антимонопольного законодавства його становлення і розвиток

Антимонопольне законодавство в Україні формувалося поступово.

Прийняттю спеціальних нормативних актів у цій сфері передувало введення окремих антимонопольних вимог у законах України «Про підприємництво», «Про підприємства в Україні», «Про господарські товариства». Проте цього було явно недостатньо для проведення ефективного антимонопольної політики і захисти конкуренції , що зароджується.

За останні декілька років був прийнятий ряд нормативнихактів, серед яких як закони, так і підзаконні акти. Насамперед - закон

України «Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності» від 18.02.92 р.4

Цей закон України націлений не на заборону монополії як такий

(оскільки у визначених випадках вона може забезпечувати безсумнівні технологічні й економічні переваги), а на припинення шкідливих з економічної і соціальної точок зору видів недобросовісної або нечесної монополістичної практики суб'єктів підприємницької діяльності. Він забороняє не всяку монополістичну діяльність, а лише таку, що може обмежувати конкуренцію. Цей закон неповинен поширюватися на діяльність, що сприяє економічному і технічному прогресу, не порушуючи законних інтересів споживачів, і не повинен вести до обмеження конкуренції підприємців.

У 1993 році була розроблена Державна програма демонополізації економіки і розвитки конкуренції, задача якого були конкретизовані в розпорядженні Кабінету Міністрів України від 03.06.94 р. № 146. 26 листопада 1993 року був прийнятий закон України «Про Антимонопольний комітет України».

На основі цих законів було прийнято декілька підзаконних нормативних актів. Це, зокрема, постанова Кабінету Міністрів України

«Про введення механізму попередження монополізації товарних ринків» від 11.10.94 р. № 765, указ Президента України «Про міжвідомчу комісію з питань демонополізації економіки» від 21.03.95 р. № 247/95 і ін.

У зв'язку зі створенням цієї нормативної бази антимонопольні вимоги були введені в десятки нормативних документів, внесені зміни і доповнення в чисельні законодавчі акти України, наприклад, у закон

України від 02.03.95 р.5

Таким чином, закони України «Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності» і «Про Антимонопольний комітет України», антимонопольні норми, що утримуються в інших законах, а також ряд підзаконних актів законодавства (у тому числі постанови Кабінету Міністрів України й укази Президента України) складають у даний час антимонопольне законодавство України. Незважаючи на численність нормативних актів антимонопольного законодавства і прискорене створення в останні роки правової бази реалізації антимонопольної політики держави, воно не є зробленим, оскільки пройшло лише три роки з моменту початку його формування. (Як показує практика інших держав, такий процес є тривалим у часу, наприклад, у США перший законодавчий акт про конкуренцію був прийнятий ще в минулому сторіччі, а в даний час включає п'ять законів і множина підзаконних актів - процес формування законодавства не завершене.) Тому необхідно подальше удосконалення антимонопольного законодавства України.

3. Види антимонопольних порушень

Відповідно до закону України «Про обмеження монополізму і недопущенні недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності» від 18.02.92 р. порушенням антимонопольного законодавства признаються три види правопорушень:

- зловживання монопольним положенням на ринку;

- неправомірні угоди між підприємцями;

- дискримінація підприємців органами влади і керування.

Кожний із вищезгаданих видів правопорушень укладається з декількох різновидів. Так, до першого виду, тобто зловживанню монопольним положенням на ринку, ставляться:

- нав'язування умов договору, що ставлять контрагентів у нерівне положення, або додаткових умов, що не ставляться до предмета договору, у тому числі нав'язування товару, не потрібного контрагенту;

- обмеження або припинення виробництва, а також вилучення з обертання товарів із метою створення або підтримки дефіциту на ринку або встановлення монопольних цін;

- часткова або повна відмова від реалізації або закупівлі товару при відсутності альтернативних джерела постачання або збуту з метою створення або підтримки дефіциту на ринку або встановлення монопольних цін;

- інші дії з метою створення перешкод до доступу на ринок

(виходові з ринку) інших підприємців;

- установлення дискримінаційних цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що обмежують права окремих споживачів;

- установлення монопольно високих цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що призводить до порушень прав споживачів;

- установлення монопольно низьких цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що призводить до обмеження конкуренції (стаття 7).

Як очевидно, ця група правопорушень охоплює визначені види дій, засновані на використанні суб'єктом підприємницької діяльності свого домінуючого положення на ринку й інтереси інших учасників, що ущемляють, ринкових відносин.

Серед найбільш поширених правопорушень є дії монополістів, спрямовані на створення перешкод для доступу на ринок інших підприємців.

Значну загрозу для споживачів подають зловживання монополістів у ціноутворенні. Підприємства, займаючи монопольне положення на внутрішньому ринку, змушують частину споживачів відмовлятися від закупівлі товару, установлюючи на нього надмірно високу ціну.

Небезпеку для споживачів несуть також зловживання такими господарюючими суб’єктами – як природні монополісти при порядку встановлення цін і тарифів, оскільки вони суттєво впливають на ціноутворення на внутрішньому споживчому ринку.

Так на виконання вимог рішення ради регіонів при Президентові

України в 10.03.98 № 30/98 та доручення прем’єр-міністра України органами державного контролю за діями Мінекономіки України протягом 9 місяців 1998 р. здійснено 21232 перевірки суб‘єктів підприємництва різних галузей господарювання, в тому числі 1445 підприємств з питань дотримання визначеного порядку формування, встановлення та застосування регульованих цін і тарифів. Порушення державної дисципліни цін виявлені в 6081 господарчому суб’єкті, або в кожному третьому з перевірених.

За результатами перевірок винесені рішення про застосування до порушників економічних санкцій на загальну суму 29619,7 тис. гр., з них 19162,8 тис. гр. становлять штрафи.

Крім того окремі суб‘єкти підприємництва самостійно внесли до бюджету 613,1 тис. гр. та повернули споживачам 5516,6 тис. гр.

Попередньо обрахування споживачів (у розрахунку на квартал) на загальну суму 381,0 тис. гр., на зменшило фінансування з бюджету дотаційних підприємств галузей транспорту та інших на 3378 тис. гр.6

Другий вид порушень антимонопольного законодавства це антиконкурентні узгоджені дії. Цей вид порушень антимонопольного законодавства встановлений шляхом внесення змін назви та абзацу першого ст.5 до закону України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності.

Закон України “Про внесення змін до закону України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності”7 До внесення вказаних вище змін ст.5 передбачала “неправомірні угоди між підприємцями, як один з видів порушень антимонопольного законодавства.

Антиконкурентні узгоджені дії – це погоджені дії (угоди) що призвели або можуть привести до:

- встановлення (додержання) монопольних цін (тарифів), знижок, надбавок (доплат), націнок;

- розподілу ринків по територіальному принципу, асортименту товарів, обсягу їх реалізації або закупівель по колу споживачів чи іншим ознакам, що призвели або можуть призвести до їх монополізації;

- усунення з ринку або обмеження доступу на нього продавців, покупців, інших підприємців.

Новиною цієї норми є те, що вона деталізує цей вид правопорушення словами “що призвели або можуть призвести”.

Таким чином деталізується і відповідальність за цей вид порушень антимонопольного законодавства. Тобто відповідальність настає не тільки в разі скоєння антиконкурентних узгоджених дій, але і можливості їх допущення. Таким чином правовим засобом реально вирішується питання недопущення антиконкурентних узгоджених дій з можливими негативними наслідками до інших суб‘єктів підприємницької діяльності і учасників ринку. Подібні угоди в зарубіжному законодавстві і судовій практиці кваліфінується як монополістичне і законне змовлення.

Відсутність розвитого конкурентного середовища на більшості ринків сприяє висновку між підприємцями угод, що дискримінують споживачів і потенційних конкурентів. Найбільше типовими є неправомірні угоди, спрямовані на усунення з ринку або обмеження доступу на нього інших підприємців, а також на встановлення монопольних цін (тарифів).

Так, до дій Асоціації підприємців або групи її учасників, за участю третіх осіб або в якийсь іншій сукупності зазначених суб'єктів, які розцінюються як неправомірні угоди між підприємцями, належать:

- прямий або опосередкований вплив на встановлення, фіксацію, підтримка, перегляд цін (тарифів), ставок, знижок,

- надвишок (доплат), націнок комісійного збору, меж прибутковості

(рентабельності), а також підвищення, зниження, підтримка цін

(тарифів) на аукціонах, конкурсах, інших торгах;

- установлення нормативів цін (тарифів), ставок, знижок, надвишок

(доплат), націнок, комісійного збору як звичайних базових, мінімальних, детермінованих, перепродажних цін, у тому числі у виді формул, таблиць, переліків, алгоритмів;

- звуження територіальних меж ринків, на яких діють учасники

Асоціації, розподіл ринків по територіальному принципі, асортименту товарів, їхньої реалізації або закупівля, по колу продавців або споживачів;

- здійснення тиску на постачальників із метою обмеження або винятку придбання їхньої продукції або матеріалів; відмова або змова про усунення підприємців від ведення справ із яким-небудь клієнтом, постачальником, конкурентом, покупцем (замовником);

- обмеження участі в торгах шляхом вибору що запрошуються постачальників, установлення пріоритетів під час підписання контрактів;

- розподіл замовлень, підрядів, проектів; визначення замовників, одержувачів замовлень або стандартизація по цих питаннях;

- обмеження обсягу утримання реклами, що дається учасникам

Асоціації і відповідає чинному законодавству.*

У результаті усунення неправомірних дій, передбачених договором, підприємці, що здійснюють експедиційні послуги, одержали тільки за перше півріччя 1994 року 6,1 млрд. крб. Можна підтверджувати, що своєчасне втручання Антимонопольного комітету

України забезпечило економію споживачам більш 12 млрд. крб. щорічно.8

Третім видом порушень антимонопольного законодавства є дискримінація підприємців органами влади та управління. До них належать:

- заборона створення нових підприємств чи інших організаційних форм підприємництва у будь-якій сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, що призвели або можуть призвести до обмеження конкуренції;

- спокушання підприємців до приоритетного укладення договорів, першочергового постачання товарів визначеному колу споживачів;

- прийняття рішень про централізований розподіл товарів, що призвело або може призвести до монопольного положення на ринку;

- встановлення заборони на реалізацію товарів з одного регіону в інший;

- надання окремим підприємцям податкових і інших пільг, які ставлять їх у привілейоване становище відносно інших підприємців, що призводить до монополізації ринку визначеного товару;

- обмеження прав підприємців на придбання і реалізацію товарів;

- встановлення заборон і обмежень відносно окремих підприємців або груп підприємців.

Згідно закону України “Про внесення змін до закону України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” від 3 березня 1998 р. дискримінацією суб‘єктів господарювання визнається також укладання між органами державної влади, органами місцевого самоврядування та органами адміністративного та державного управління та контролю, а також між цими органами та суб‘єктами господарювання угод, а також надання цими органами повноважень фізичним чи юридичним особам для провадження дій передбачених п.1 ст.6, тобто дій перелік яких визначений вище.

Дискримінація суб‘єктів господарювання яка передбачена п.2 ст.6 закону “Про обмеження монополізму і недопущенню недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” має слідуючі ознаки:

- по-перше укладання угод і надання повноважень фізичним або юридичним особам для провадження дій передбачених п.1 ст.6 закону, по суті є дискримінаційними і порушують права підприємців.

- по-друге ці угоди і надання повноважень, які спрямовані на дискримінацію підприємців є свідомими.

- по-третє, такі угоди укладаються між:

- органами державної влади, тобто міністерствами та іншими органами центральної виконавчої влади;

- органами виконавчої влади Автономної Республіки Крим;

- державними органами, що здійснюють регулювання діяльності суб‘єктів природних монополій, та регулювання ринку цінних паперів;

- місцевими органами виконавчої влади;

- державними органами приватизації;

- органами місцевого самоврядування;

- органами адміністративно-господарського управління та контролю, яким є об’єднання підприємств, інші суб‘єкти господарювання, громадські організації при виконанні ними функцій управління та контролю в межах делегованих їм повноважень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування;

- по-четверте такі угоди укладаються між органами державної влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління і суб‘єктами господарювання.

Питання що до надання цими органами повноважень фізичним і юридичним особам для провадження дій передбачених п.1 ст.6 закону вирішується аналогічним чином, як дискримінація.

Дискримінація підприємців з боку органів влади і управління залишається одним з найбільш поширених видів порушень антимонопольного законодавства. Бажання деяких керівників, незважаючи на зміни, що відбулися в економіці України за час реформ, тримати під безпосереднім контролем діяльність підприємств незалежно від форми власності, правовий нігілізм чи просто необізнаність із чинним законодавством призводять до ущемлення законних прав одних підприємців і надання неправомірних переваг іншим.

Наприклад, Головним управлінням ветеринарної медицини та державною ветеринарною інспекцією Мінсільгосппроду України з порушенням Інструкції про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності дозволів (ліцензій) на виготовлення та реалізацію ветеринарних медикаментів і препаратів було безпідставно заборонено спільному українсько-голландському підприємству «Ін-век» займатися реалізацією біологічних ветеринарних препаратів, і

Подібні дії допускалися Управлінням торгівлі Херсонської облдержадміністрації, Херсонською Облспоживспілкою та асоціацією

«Діоніс» (м. Херсон), які своїми рішеннями та безпосередньою діяльністю дискримінували окремих підприємців шляхом обмежень щодо придбання та реалізації ними товарів. Досить поширеним було порушення у вигляді заборон на реалізацію продукції з одного регіону країни в інший. Подібних порушень припускалися Донецька, Закарпатська, ряд інших обласних держадміністрацій.

Найбільш поширеними видами були обмеження прав підприємців щодо придбання та реалізації товарів, надання окремим підприємцям податкових та інших пільг, які ставлять їх у привілейоване становище стосовно інших підприємців, примушування підприємців до вступу в об'єднання підприємств, а також до пріоритетного укладання договорів, першочергової поставки товарів певному колу споживачів.

Зменшення кількості порушень у 1996 році пояснюється профілактичною роботою комітету. Не менш важливим було запровадження з 1994 року механізм контролю за дотриманням антимонопольних вимог при прийнятті рішень органами влади і управління згідно зі статтею 20 закону «Про Антимонопольний комітет України”. За цей час органами комітету розглянуто понад 2500 проектів рішень, не допущено прийняття сотень дискримінаційних положень, тільки в 1966 році органи комітету розглянули 1195 проектів рішень центральних та місцевих органів виконавчої влади, з яких 327 погоджено з урахуванням зауважень комітету, а 75 не погоджено і відправлено на доопрацювання з метою усунення виявлених недоліків. Такі дії дали змогу ще на етапі опрацювання проектів рішень у багатьох випадках зняти штучні бар’єри, що перешкоджають вступові на ринки нових підприємців.

Органи комітету заперечували проти запровадження державного регулювання цін на окремі види продукції, товари і послуги у випадках, не передбачених чинним законодавством, необгрунтованого надання податкових, фінансових, інших пільг окремим підприємцям; встановлення заборони на реалізацію товарів з одного регіону в інший тощо.

Усі ці заходи попередили виникнення значної кількості порушень антимонопольного законодавства, обмежили виникнення штучних адміністративних бар'єрів для підприємців.

Характерно що дискримінація підприємців здійснювалася в основному на регіональних ринках, а їхніми суб‘єктами були переважно облдержадміністрації або органи, що входять до їх складу. В 1996 році

86 справ лише 6 було розглянуто щодо загальнодержавних ринків, де порушниками виступали Міністерство зв’язку, Мінсільгосппрод та

Держкомнафтогазпром.

Особливі відносини складаються у держави з природними монополістами, регулювання діяльності яких тільки формується. Проект закону України «Про природні монополії» розглянуто Верховною Радою

України тільки в другому читанні і знаходиться на доопрацюванні.

Незважаючи на це, минулого року зроблено певні кроки в напрямку встановлення правил регулювання природних монополій у ринкових умовах. Розроблено такі нормативні акти, як Правила користування місцевим телефонним зв'язком, поштові правила. Правила користування електричною енергією, Правила надання населенню послуг водо-, теплопостачання та водовідведення.

Гострі проблеми виникають при розробці та впровадженні заходів реформування галузей нафтогазового комплексу, особливо газопостачання. На сьогодні фактично немає механізму ефективного державного регулювання цієї галузі, який би забезпечував прозорість діяльності підприємств — суб'єктів природних монополій. визначення реальних витрат на їх діяльність та встановлення на цій основі таких тарифів, які б задовольняли інтереси підприємців, споживачів і суспільства в цілому.

Серйозною перешкодою вступу підприємців на ринок є державне ліцензування. Вичерпний перелік видів підприємницької діяльності, що підлягають ліцензуванню, встановлений статтею 4 закону України “Про підприємництво”. Слід відзначити, що цей перелік не є сталим. Рішення про включення того чи того виду підприємницької діяльності приймається з урахуванням суспільної необхідності, але часто залежить від наполегливості тих чи тих зацікавлених сторін. при цьому іноді не враховується недоцільність подальшого розширення кількості важелів регулювання економікою.

Деякі органи державної виконавчої влади, яким делеговано право здійснювати ліцензування окремих видів діяльності, намагаються розширено тлумачити встановлений законом перелік. Результатом цього стає встановлення додаткових адміністративних бар’єрів.

Поширеним видом дискримінації підприємців органами влади і управління стали заборони на роздрібну та виїзну торгівлю підприємцями, не зареєстрованими на території певних адміністративно- територіальних одиниць.

Наприклад, Богуславська райдержадміністрація Київської області заборонила Моринському хлібокомбінату (Черкаська область) виїзну торгівлю на території м. Богуслава, посилаючись І на те, що дія ліцензії на здійснення торговельної діяльності поширюється тільки на територію, підвідомчу органу, котрий видав ліцензію.

І такі факти непоодинокі. Вони стали можливими тому, що в інструкції про порядок видачі ліцензій на здійснення торговельної діяльності у сфері оптової, роздрібної торгівлі та громадського харчування щодо реалізації продовольчих і непродовольчих товарів, затвердженій наказом Ліцензійної палати при Міністерстві економіки та

Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі від 8.10.1996 року № ЛП-34/652, встановлено, що дія ліцензії поширюється лише на території, підвідомчій органу, який її видав. Хоча законом це не передбачено.

Як вважають спеціалісти Антимонопольного комітету України,

«зловживання органами галузевого керування економічною владою з метою дискримінації ними підприємницьких структур, особливо недержавного сектора, для України - явище типове. Останнім часом воно набуває небезпечних розмірів ще і в зв'язку з тим, що монопольні утворення, намагаючись змінити своє становище перетворюються в цілком сучасні структури».9

Так, у Донецькій області на базі обласного об'єднання молочної промисловості було створено акціонерне товариство «Донмолпром», до складу якого ввійшло 18 молокозаводів, що не мають прав юридичної особи. Аналогічне положення в Луганській області, де створене акціонерне товариство «Луганск-молпром». Перевірка цін на молочні продукти в Луганській області, проведена Мінекономіки України,

Державним комітетом України по захисті прав споживачів і

Антимонопольним комітетом України, показала, що АТ «Луганск-молпром», представляючи інтереси молокопереробних підприємств області, за узгодженням з обласним керуванням сільського господарства фактично визначило низьку закупівельну ціну молока.

4. Відповідальність за порушення антимонопольного законодавства.

Одними законодавчими заборонами не можна досягнути протидії порушенням антимонопольного законодавства. Для цього потрібне нормативне закріплення діючої системи засобів захисту від цих правопорушень.

Законом від 18 лютого 1992 р. передбачено накладання штрафів на підприємців – юридичних осіб.

Ці штрафи накладаються за:

- зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірна угода між підпри.ємцями, дискримінацію підприємців органами влади і управління, недобросовісну конкуренцію;

- відхилення від виконання або невчасне виконання рішень

Антимонопольного комітету України і його територіальних відділень про припинення порушень антимонопольного законодавства, відновленні початкового стана або зміні угод, що суперечать закону, - у розмірі до 5 відсотків виручки підприємця і реалізації продукції (товарів, робот, послуг) за останній звітний рік, що передував рокові, у якому накладається штраф;

- непредставлення, невчасне представлення або представлення завідомо недостовірної інформації Антимонопольному комітету України і його територіальних відділень - у розмірі до 0,5 відсотка виручки підприємця від реалізації продукції (товарів, робот, послуг) за останній звітний рік, що передував рокові, у якому накладається штраф.

Передбачена законодавством України адміністратива відповідальність за порушення антимонопольного законодавства.

Так, Кодекс України про адміністративні правопорушення доповнений статтями 1661, 1662, 1663, 1664 (закон України “Про внесення змін і доповнень у КоАП” від 5 квітня 1995 року), що встановлюють такі адміністративні стягнення. Зловживання монопольним становищем на ринку спричиняє накладення штрафу на керівників

(розпорядників кредитів) підприємств (об'єднань, господарських товариств і т.ін.) у розмірі до 15 неоподаткованих мінімумів прибутків громадян, а на осіб, що займаються підприємницькою діяльністю, до - 30.

Неправомірні угоди між підприємцями спричиняють накладення штрафу на зазначених осіб у тих же розмірах, а за дискримінацію підприємців органами влади й управління передбачений штраф у розмірі до 15 неоподаткованих мінімумів прибутків громадян.

За зазначені вище правопорушення не передбачена кримінальна відповідальність, хоча, з огляду на істотну шкоду, яку вони наносять, вона рекомендується необхідної. При цьому може бути використаний досвід інших держав. Наприклад, у США ще в 1890 році був прийнятий законодавчий акт Шермана, що повідомляв карним злочином два види порушень закону: договір або об'єднання в будь-якій формі або таємна змова з метою обмеження свободи торгівлі між декількома штатами або з іншими країнами; монополізацію або спробу монополізації будь-якою особою або об'єднанням або договір з іншою особою про монополізацію в будь-якій сфері торгівлі або комерції між декількома штатами або з іншими країнами. Американський учений В.Ковачик вважає, що американське антимонопольне законодавство тлумачить антимонопольне порушення як тяжкий злочин і встановлює однаково суворі санкції, як для компаній, так і для громадян. Для компаній карні штрафи можуть нараховуються двома шляхами. Відповідно до Акта Шермана, максимальна сума штрафу за карне порушення складає 10 мільйонів доларів США.

Альтернативним варіантом установленої міри покарання є обов'язок компанії сплатити штраф у розмірі, рівному подвійній сумі прибули компанії або подвійний сумі збитків потерпілої особи, у залежності від того, яка сума більше. Для громадян форма покарання може мати вид грошового стягнення в розмірі до 350 тисяч доларів США, а також у виді позбавлення волі на термін до трьох років.10

Використання карних санкцій для боротьби з порушеннями антимонопольного законодавства повинно стати однією з найважливіших рис законодавства, спрямованої на захист конкуренції в Україні.

Незважаючи на важливість кримінальної відповідальності, тільки встановленням і застосуванням карних санкцій не можна попередити і припинити правопорушення в цій сфері. Для забезпечення чіткого і діючого механізму захисту конкуренції в підприємницькій діяльності необхідно сполучення кримінально-правових засобів захисту з административно- правовими і цивільно-правовими охоронними засобами впливу.

Таким чином, для підвищення ефективності боротьби з порушеннями антимонопольного законодавства необхідно не тільки правильно використовувати в практику передбачені законодавством санкції.

Потрібно також удосконалювати охоронні-правові засоби захисту від правопорушень у цій сфері. Зокрема, доцільно закріплення в законодавстві ряду вищевказаних кримінально-правових і інших мір відповідальності і захисту. Крім того, необхідно забезпечити максимальну ефективність кожного засобу впливу окремо, погоджувати і комплексно застосовувати в сукупності правові й організаційні засоби захисту конкуренції в підприємницькій діяльності.

5. Характеристика антимонопольного законодавства зарубіжних країн.

Аналізуючи законодавство України, що встановлює контроль за економічною концентрацією, слід зазначити, що воно багато в чому узгодиться з подібним законодавством більшості країн світу, що забороняє антиконкурентне злиття фірм. По загальному правилу, значні компанії зобов'язані заздалегідь інформувати державні органи про злиття з іншими компаніями або про придбання майна інших компаній на значні суми. Держава може заборонити будь-яке злиття, що веде до створення монополії, що заподіють істотний збиток конкуренції на місцевому або загальнонаціональному ринку. Особливо доскіпливо законодавство встановлює контроль за горизонтальними злиттями найбільших на