МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

Київський національний економічний університет

Кафедра правознавства

Курсова робота

На тему:

«Громадянське суспільство і держава»

Виконала:

Студентка 1 курсу, 8 групи спеціальності «Правознавство» денної форми навчання

Коровіна А.А.

Науковий керівник:

Хальота А.І.

Київ-2003

Вступ

I. Історія розвитку концепцій громадянського суспільства.

1. Проблема громадянського суспільства в історії соціально-політичної думки

2. Основи визначення “громадянське суспільство”

3. Громадянські правовідносини

4. Структура громадянського суспільства

II. Діалектика взаємовідносин громадянського суспільства та держави.

1. Межи діяльності держави

2. Співвідношення держави і суспільства

III. Перспективи і перешкоди розвитку громадянського суспільства
Висновки
Список літератури

Вступ

Проблема громадянського суспільства відноситься до числа самих фундаментальних наукових проблем, яка хвилювала протягом багатьох віків кращі уми людства. Вона з`явилась з появою держави і поділу суспільства на державну и недержавну сферу життєдіяльності. З тих часів питання взаємодії влади та суспільства було в центрі уваги всьго людства, воно часто приводить до конфліктів, політичних переворотів та революцій. І зараз ця проблема знаходиться в основі глобальних суспільних змін, які відбуваються в багатьох країнах світу і будуть визначати перспективи розвитку світового суспільства.

“Взаємовідносини держави і громадянського суспільства виявляються найбільш важливим фактором розвитку організму вцілому. Розуміння комплексу відносин цих контрагентів означає пошук можливостей трансформації суспільної системи, її здатності до оновлювання і розвитку. Задача такого роду набуває великої особливості саме в Україні, котра переживає перехідний період, коли і формування нової державності, і становлення повноційного державного суспільства найбільш залежать від вдалого функціонування і взаємодії цих основних суб`єктів соціального і політичного процесів”.

Словосполучення “громадянське суспільство” фіктивне, так як
“негромадянського”, а тим більше “антигромадянського” суспільства не існує.
Будь-яке суспільство складаеться з громадян і без них не може існувати.
Тільки нецивілізоване суспільство, котре не мало державності, не можна назвати громадянським. По-перше виділяемо його незрілість, примітивність; по-друге, це суспільство не мало таких понять, як “громадянин” або
“громадянство”.

Рабовласницьке суспільство не могло бути громадянським, так як воно не визнавало значну частину своіх членів вільними і рівноправними. Раби були не суб`єктами, а об`єктами вимог зі сторони собі подібних. Теж саме можна сказати о феодальном суспільстві.

У цій роботі я розглядаю історію розвитку вчень і концепції громадянського суспільства у зв`язку з правовою державою, а також взаємовідносини громадянського суспільства і держави, перспективи і перешкоди розвитку громадянського суспільства в Україні.

Історія розвитку концепцій громадянського суспільства

Становлення й розвиток громадянського суспільства є особливим періодом історії людства, держави і права. Суспільство відмінне від держави, існувало завжди, але не завжди воно було громадянським суспільством. Останнє виникає в процесі й у результаті відділення держави від соціальних структур, відокремлення його до відносно самостійної сфери громадського життя й одночасно «роздержавлення» ряду суспільних відносин. У процесі становлення і розвитку громадянського суспільства складалися сучасне право й держава.

Формування і розвиток громадянського суспільства зайняло кілька століть. Цей процес не довершений ні в нашій країні, ні у світовому масштабі.

Окремі елементи громадянського суспільства існували в деяких країнах античного світу (Греція, Рим), де розвиток ремесла і торгівлі породило товарно-грошове виробництво, що одержало оформлення і закріплення в ряді інститутів приватного права (особливо римська частка право). Але це були тільки елементи, вогнища громадянського суспільства, що існували лише в окремих регіонах і, що сполучалися з вертикальними структурами станово- кастових суспільств.

Формування громадянського суспільства в масштабі цілих країн, великих регіонів Європи й Америки, почалося в Новий час. У розвитку громадянського суспільства можна позначити три етапи, перехід від кожного з який до наступному знаменувався істотними змінами суспільного і державного ладу, соціальними потрясіннями, масовими рухами, зіткненнями класів, корінними перетвореннями суспільної ідеології.

На першому етапі (приблизно ХVІ-ХVІІ вв.) складалися економічні, політичні й ідеологічні передумови громадянського суспільства. До них відносяться розвиток промисловості і торгівлі, спеціалізація видів виробництва і заглиблений поділ праці, розвиток товарно-грошових відносин.
За підтримкою міст і міського стану в ряді країн виникали централізовані національні держави, що володіли поруч ознак сучасних держав (суверенітет, державна скарбниця, професійний управлінський апарат і ін.). До цього ж часу відноситься переворот у суспільній ідеології, бурхливий розвиток мистецтва і культури, широке поширення протестантської буржуазної етики, оформлення в «теорію природного права» основних загальних ідей, зв'язаних із представленнями про громадянське суспільство як про соціально-політичний ідеал. На чолі боротьби пригноблених станів проти феодальної нерівності і привілеїв стояли городяни. Від початку буржуазної революції в Англії (1640 р.) ведеться відлік Нового часу.

На другому етапі (приблизно кінець XVII — кінець XIX вв.) у найбільш розвитих країнах сформувалося громадянське суспільство у виді первісного капіталізму, заснованого на приватному підприємництві.

В основі будь-якого громадянського суспільства лежать ряд найбільш загальних ідей і принципів, незалежно від специфіки тієї чи іншої країни.
До них відносяться:
. економічна воля, різноманіття форм власності, ринкові відносини;
. безумовне визнання і захист природних прав і воль людини і громадянина;
. легітимність і демократичний характер влади;
. рівність усіх перед законом і правосуддям, надійна юридична захищеність особистості;
. правова держава, заснована на принципі поділу і взаємодії влади;
. політичний і ідеологічний плюралізм, наявність легальної опозиції;
. воля слова і печатки, незалежність засобів масової інформації;
. невтручання держави в приватне життя громадян, їхні взаємні обов'язки і відповідальність;
. класовий світ, партнерство і національна згода;
. ефективна соціальна політика, що забезпечує гідний рівень життя людей.

Становлення громадянського суспільства в Україні – магістральна і довгострокова задача, рішення якої залежить від безлічі факторів і умов.
Незважаючи на кризову ситуацію, що склалася в країні, весь хід здійснюваних нині реформ веде, у кінцевому рахунку, до досягнення зазначеної мети.

Визнання природних прав людини, свободи особи, різноманіття форм власності, ідей правової держави, політичного плюралізму, розвиток приватної ініціативи – істотні кроки на шляху до громадянського суспільства. З цього випливає, що необхідно розрізняти громадянське суспільство як концепцію, ідею, процес і як реальність, який ще немає.

1. Проблема громадянського суспільства в історії соціально-політичної думки

Саме поняття "громадянське суспільство" з'явилося в XVII в., зокрема в працях Г. Гроция, Т. Гоббса, Дж. Локка, а потім одержало свій розвиток у
XVIII в. у роботах Ж.Ж. Руссо, Ш.Л. Монтеск'є, В. Гумбольта й ін. Вони вже не ототожнювали громадянське суспільство з існуючим чи державою реальними формами державного правління. При цьому вони виходили з теорії договірного походження держави, в основі якої лежала ідея суспільного договору.
Відповідно до цієї теорії, законно той уряд, заснувати яке і коритися якому всі громадяни погодилися по своїй волі.

Прихильники теорії договірного походження держави ототожнювали громадянське суспільство і держава, якщо останнє, засноване на суспільному договорі, виражає інтереси громадян. Але вони розуміли, що в дійсності держава, як правило, придушує громадянське суспільство, що, зокрема,
"абсолютна монархія, що деякі вважають єдиною формою правління у світі, насправді несумісна з цивільним суспільством і, отже, не може бути формою громадянського правління".

Значить поняття "громадянське суспільство", що з'явилося в XVII в., уже тоді містило в собі такі важливі елементи, як договір, облік і реалізацію інтересів громадян.

Більш чітко провів розходження між державою і громадянським суспільством представник німецької освіти XVIII в. В. фон Гумбольт. Він прийшов до думки про те, що сама державна діяльність повинна бути підлегла задоволенню інтересів і потреби людини. Незважаючи на те, що ця думка не одержала в нього розгорнутого обґрунтування, сам факт постановки подібної проблеми є надзвичайно важливим в історії вивчення громадянського суспільства.

Гегель почав спробу філософського осмислення розходження між громадянським суспільством і державою. Область дії держави, по Гегелю, — загальні інтереси, а цивільного суспільства — сфера приватних інтересів.

Проблема співвідношення громадянського суспільства і держави досить широко розглядалася К. Марксом у роботах, що відносяться до 40-м і більш пізніх років XIX в. Маркс прийшов до чіткого усвідомлення того, що в дослідженні держави необхідно спиратися на аналіз громадянського суспільства. Не держава породжує суспільство, а навпаки, "у дійсності родина і громадянське суспільство складають передумови держави, саме вони є справді діяльними" .

На думку Маркса, громадянське суспільство, у якому приватної власності належить вирішальна роль, породжує державу, що є результатом історичного розвитку родини і цивільного суспільства, продуктом, їхнього функціонування. Держава являє собою політичне встановлення, форму, що організує громадянське суспільство, суспільство приватних матеріальних інтересів, форму, що зовні обіймаючи його цілком, насправді служить інтересам власників, панівних класів. Держава взагалі не може існувати без таких передумов, як родина і громадянське суспільство. Сфера діяльності громадянського суспільства, по Марксові, — не тільки економіка, але і культура, ідеологія і породжені ними суспільні рухи.

Дослідженню надбудовних явищ громадянського суспільства приділяв велику увагу А. Грамши. Аналізуючи механізм панування буржуазії в першій половині XX в., він виділив три його складові частини, три "суспільства", випливаючи його термінології: економічне (економічна основа панування буржуазії — її володіння засобами виробництва і розподіли), політичне і цивільне.

Сукупність тих частин надбудови, що здійснюють функцію примуса і прямого панування (військового, поліцейського, правового), складає
"політичне суспільство". Однак у чистому виді, думав Грамши, таке суспільство, що відповідає системі "охорони суспільного порядку і дотримання законів", не існує. Воно переплітається з тією частиною надбудови, що у нього виступає під поняттям "громадянське суспільство". Це сукупність усіх тих важелів і органів у державі, що дозволяє буржуазії здійснювати ідейне і моральне керівництво підлеглими класами, тобто ідеологічна надбудова суспільства.

З приведених вище поглядів на громадянське суспільство можна виділити ряд його основних характерних рис. По-перше, розвиток громадянського суспільства зв'язувалося з подоланням твердих рамок станово-феодального ладу, з появою капіталістичних виробничих відносин: По-друге, громадянське суспільство виникає у визначений період суспільного розвитку і зв'язано з історично минущими формами держави, є силою, що постійно знаходиться з державою в суперечливій, діалектичній єдності. По-третє, у рамках громадянського суспільства неминуче зростає значення особистості людини, що перетворюється з підданого в громадянина. По-четверте, більш складної і близький нам за часом є грамшианське трактування громадянського суспільства. Правлячий буржуазний клас, на його думку, здійснює свою гегемонію не тільки через механізми влади (політичної й економічний), але і через структури суспільної свідомості, що дозволяють уключити громадянське суспільство як додатковий важіль тиску на індивіда. Буржуазні цінності, по
Грамши, просочують не тільки інститути влади, але і виробництво, культуру, побут — усі "пори" громадянського суспільства. Перед нами більш складний варіант класичної схеми співвідношення громадянського суспільства і держави, зв'язана зі зміною реальних границь між ними в першій половині XX в.

У 80-і роки з'явилося нове трактування поняття "громадянське суспільство", зв'язане з іменами таких європейських політичних мислителів, як В. Гавел, Дж. Кин і ін. Ці автори ввели поняття "соціалістичне громадянське суспільство". Наприклад, англійський політолог Дж. Кин пропонує більш широке представлення про цивільне суспільство, що не зводиться тільки до проблеми взаємини між ведучими класами в рамках однієї формації. Він виходить на ще більш загальні, загальцивілізаційні проблеми.
У їхньому числі проблема демократизації суспільства, співвідношення волі і підпорядкування індивіда суспільству, становлення нового типу волі — контрольованої й упорядкований на основі політичного розуму. А. Арато, А.
Уэйр і їхні однодумці сьогодні виходять з того, що громадянське суспільство
— структура надзвичайно складна, фундамент демократичної громадської організації.

В літературі можна зустріти кілька підходів до визначення громадянського суспільства. У науковій літературі є думка, відповідно до якого чи прямо побічно громадянське суспільство ототожнюється з правовою державою. Прихильники такого підходу думають, що правова держава виходить з громадянського суспільства.

Ближче підходять до розкриттю поняття "громадянське суспільство" ті дослідники, що включають у його зміст усю сукупність суспільних відносин поза рамками держави.

Чим порозумівається той факт, що поняття громадянського суспільства в наші дні повертається на сторінки досить широкої печатки? Французький політолог Доминик Кола пише, що, починаючи з 70-х рр. нашого сторіччя, жоден термін не користався більшою популярністю, чим «громадянське суспільство»: перекочовуючи з наукових публікацій до газетних сторінок, він і тепер залишається предметом нескінченних дискусій». І автор, судячи з російської преси, безумовно, прав.

На відміну від марксистських текстів, у даний час дана проблема розглядається в контексті забезпечення подальшого розвитку активності індивідів у суспільстві, можливостей розширення і поглиблення його демократизації і разом з тим обмеження функцій держави і посилення контролю за його діяльністю з боку суспільства.

У сучасній літературі поняття «громадянське суспільство» трактується неоднозначно. І все-таки найчастіше його зміст включає всю сукупність неполітичних відносин у суспільстві, тобто економічних, соціальних, у тому числі національних, духовно-моральних, релігійних і т.д., що складають життєву основу політичної системи, держави.

У дуже звуженому обсязі визначає розглянуте поняття А. Мигранян:
«громадянське суспільство — це сфера спонтанного самопрояву вільних індивідів і добровільно сформувалися асоціацій і організацій громадян, що обгороджена необхідними законами від прямого втручання і довільної регламентації діяльності цих громадян з боку органів державної влади» .

Незважаючи на очевидне значення відзначеного аспекту, визначення громадянського суспільства не можна зводити тільки до нього. А таке має місце в публіцистичних виступах, коли затверджується, що ніби-то в СРСР не було громадянськогосуспільства, а існувала тільки тоталітарна держава. громадянське суспільство — об'єктивна реальність. «Це сукупність «природних форм суспільної життєдіяльності індивідів — покликаних забезпечувати задоволення їхніх потреб і інтересів». Його не може ні поглинути, ні ліквідувати який-небудь політичний режим. Інше питання, який рівень розвитку даного громадянського суспільства, які суспільні зв'язки і відносини на тім чи іншому етапі складають його зміст, наскільки реалізований чи не реалізована здатність членів суспільства до творчої праці, самоврядуванню, яке відношення між публічною владою й індивідуальною волею і т.д. Державна влада може деформувати цивільне суспільство, скувати процес функціонування його елементів, звести до мінімуму автономію і самостійність індивідів і соціальних груп. Але не в її силах ліквідувати матеріальне і духовне життя людей, насильно скасувати соціальні групи, основні форми організації людського життя, духовної культури, нарешті, властивим соціальним об'єктам активність. Затверджувати протилежне — значить погоджуватися з ідеалістичною догмою про всесилля політики, держави.

2. Основи визначення “громадянське суспільство”

Громадянське суспільство — це система позадержавних суспільних відносин і інститутів, що дає можливість людині реалізувати його громадянські права і виражає різноманітні потреби, інтереси і цінності членів суспільства.

Громадянське суспільство не являє собою деяке ізольоване від держави соціальний простір, що протистоїть йому в будь-яких формах. Навпаки, громадянське суспільство і держава з'єднані один з одним цілим поруч структурних зв'язків, оскільки держава, здійснюючи управлінсько- опосередковані функції в суспільному житті, не може не стикатися з громадянськими цінностями й інститутами, тому що останні через систему горизонтальних зв'язків як би охоплюють усі суспільні відносини. Крім того, ряд суспільних елементів і інститутів займає маргінальне положення, частково переплітається з державними структурами, а частково — з громадянським суспільством. Прикладом тут може служити, скажемо, що править у даний момент політична партія, що вийшла з надр громадянського суспільства, але в той же час тісно зв'язана у своїй діяльності з державним апаратом. Разом держава і громадянське суспільство як би занурені в обволікаюче їх "глобальне людське суспільство" у самому широкому змісті цього слова.

3. Громадянські правовідносини

Найчастіше громадянські правовідносини визначають як засноване на нормах громадянського закону правовідносини, що складається з приводу матеріальних і нематеріальних благ, учасники якого, володіючи правовою автономією і майновою відособленістю, виступають як юридично рівних носіїв прав і обов'язків.

Будь-яке цивільне правовідношення являє собою складне правове явище, що складається з 3-х необхідних елементів: суб'єктів правовідносини; об'єкта правовідносини; змісту цивільного правовідносини.

У процесі громадянсько-правового регулювання суспільних відносин їхні учасники наділяються суб'єктивними правами й обов'язками, що надалі і визначають поводження учасників у рамках існуючих між ними правовідносин.
Як і будь-які суспільні відносини, громадянське правовідношення встановлюється в результаті взаємодії між людьми. У правовідношені взаємодія його учасників здійснюється відповідно до приналежного їм суб'єктивними правами і покладеними на них обов'язками. Так, у правовідношені купівлі-продажу продавець передасть продану річ покупцю у власність на умовах і в терміни, обумовлені договором між ними, а покупець сплачує продавцю гроші в розмірі й у терміни, установлені цим же договором.

Вхідні в предмет громадянського права суспільні відносини в результаті їхнього правового регулювання не зникають, а лише здобувають правову форму, за допомогою якої упорядковується їхній зміст. Тому зміст громадянських правовідносин утворить взаємодія їхніх учасників, здійснювана відповідно до їхніх суб'єктивних прав і обов'язків.

Форма громадянських правовідносин. Суб'єктивні права й обов'язки, що належать учасникам громадянських правовідносин, утворять його правову форму. Під суб'єктивним правом розуміється юридично забезпечена міра можливого поводження уповноваженого обличчя, а під суб'єктивним обов'язком юридично обумовлена міра необхідного поводження зобов'язаного обличчя в громадянському правовідношені. Особливістю суб'єктивних цивільних прав і обов'язків є те, що вони носять або майновий, або особистий немайновий характер. Так, право власності - це майнове право, що надає його власнику юридично забезпечену можливість за своїм розсудом володіти, користатися і розпоряджатися приналежними йому речами. Право на захист честі, достоїнства і ділової репутації -особисте немайнове право, що надає уповноваженому обличчю юридично забезпечену можливість вимагати спростування зазіхання його честь, достоїнство і ділову репутацію зведень.

Громадянське майнове правовідношення не можна віднести цілком ні до економічного базису, ні до правової надбудови. Воно являє собою діалектичну єдність економічного змісту і правової форми. Форма громадянського майнового правовідношення (суб'єктивні права й обов'язки) знаходиться в області правової надбудови, а його зміст (взаємодія учасників) -у сфері економічного базису. На відміну від майнового як форма, так і зміст особистого немайнового правовідносини знаходяться поза економічним базисом.
Тому особисте немайнове правовідношення цілком відноситься до надбудовних явищ.

В літературі широко поширена думка про те, що зміст громадянські правовідносини утворять суб'єктивні права й обов'язки його учасників. Ця позиція цілком припустима для тих авторів, що розглядають цивільне правовідносини як особливе ідеологічне відношення, що існує поряд з регульованими суспільними відносинами. Змістом такого правовідносини нічого, крім суб'єктивних прав і обов'язків, не може і бути. Однак автори, що розглядають громадянські правовідносини як самі суспільні відносини, урегульовані нормою громадянського права, впадають у протиріччя, затверджуючи, що зміст такого правовідносини складають громадянські права й обов'язки. Суб'єктивні права й обов'язки з'являються лише в результаті правового регулювання. Тому виходить, що суспільні відносини до його правового регулювання не мали свого змісту, або воно зникало у процесі правового регулювання. Разом з тим цілком припустимо говорити про суб'єктивні права й обов'язки як про юридичний зміст громадянських правовідносин, оскільки в них закладена можливість тієї взаємодії учасників правовідносини, що утворить його зміст. Тому надалі в дійсному підручнику під юридичним змістом громадянських правовідносин будуть розумітися суб'єктивні права й обов'язки, що належать учасникам правовідносин.

4. Структура громадянського суспільства

У цілому громадянське суспільство як область приватної життєдіяльності сполучить у собі інтереси і потреби різних соціальних і політичних суб'єктів, що досить часто приводить до конфліктів, протистоянню між ними, що можуть доповнюватися протиріччями між приватними і державними інтересами. Знімати гостроту протиріч між суб'єктами громадянського суспільства, створювати деяку соціальну гармонію покликані не тільки самі громадяни, а головним чином держава, що є верховним арбітром. Без держави громадянське суспільство не зможе нормально функціонувати: у ньому можуть початися дезінтеграційні процеси розпаду і гострого протистояння різних соціальних груп, громадських організацій. І, навпаки, без вільного, що саморозвивається громадянськогосуспільства держава ніколи не буде демократичним, стане однієї з різновидів авторитарних режимів.

Громадянське суспільство має свою, досить складну внутрішню структуру.
Для нього характерна наявність в основному не вертикальних, як у державі, ієрархічних зв'язків, а горизонтальних, головним чином невладних з'єднань.
Останні дуже різноманітні й утворять три шари. Фундамент складають відносини, зв'язані з забезпеченням життєдіяльності суспільства.
Насамперед, це економічні відносини, засновані на економічному плюралізмі, різноманітті форм власності при дотриманні інтересів особистості і суспільства в цілому. Саме економічний плюралізм дає можливість перебороти існуюче відчуження людини від засобів виробництва. Громадянське суспільство тільки тоді буде життєздатно, коли кожен його член стане мати цілком конкретну чи власність мати право на використання і розпорядження власністю, зробленим ним суспільним продуктом за своїм розсудом. Володіння власністю може бути приватним чи колективної, але за умови, що кожен учасник колективної власності (кооперативу, колгоспу, підприємства й ін.) дійсно є таким. Іншими словами, наявність власності — основна умова свободи особи як у громадянському, так і в будь-якім іншім суспільстві.

Другий шар — це соціальнокультурні відносини, що включають сімейно- родинні, етнічні, релігійні та інші стійкі зв'язки. Громадянське суспільство може ґрунтуватися тільки на різноманітній, розгалуженій соціальній структурі, що відбиває все багатство і розмаїтість інтересів представників різних соціальних груп і шарів. Це різноманіття не може бути застиглим, що закістеніли в кількісному і якісному відношенні. Воно об'єктивно прагне до постійних змін. Різноманітна соціальна структура не може не мати добре розвиті вертикальні і, головним чином, горизонтальні зв'язки. При розмитій соціальній структурі індивід зв'язаний з державою прямо, а це істотно обмежує можливості реалізації його особистих прав і воль.

Істотну роль у формуванні нових соціальних контурів громадянського суспільства грає культурний плюралізм, що вбирає в себе всі елементи духовного життя і забезпечує рівноправна участь у ній всіх індивідів.
Створюються умови, при яких стає відчутне культурне багатство суспільної свідомості і кожної особистості окремо. Необмежений доступ до духовних цінностей допомагає перебороти феномен відчуження особистості. Громадянське суспільство життєздатне, якщо його члени мають високий рівень соціального, інтелектуального, психологічного розвитку, внутрішньої волі і здатні до самостійних дій при включенні в той чи інший інститут громадського життя.

Третій, верхній шар громадянського суспільства утворять відносини, зв'язані з індивідуальним вибором, з політичними і культурними розходженнями груп по інтересах, політичних партій, рухів, клубів і т.п. У такий спосіб досягається культурно-політичний плюралізм, що припускає заперечення ідеологічних стереотипів, що забезпечує вільне волевиявлення всіх громадян. Саме цей шар громадянського суспільства містить у собі найбільше соціально активні інститути, що тісно стикаються з державно- політичною системою суспільства (насамперед політичні партії).

"Об'єктивно діяльність інститутів і організацій громадянського суспільства, зв'язаних з індивідуальним вибором, тими чи іншими перевагами, ціннісними орієнтаціями, націлена на зміну в розподілі влади і тому носить політичний характер. Це відноситься не тільки до політичних партій, але і до тих групам по інтересах (профспілкам, підприємницьким, фермерським організаціям) чи об'єднанням, рухам обличчя з різних соціальних груп для досягнення загальної мети, що прагнуть до рішення більшої частини своїх задач крім державної влади, на суспільному рівні. Як тільки ті ж споживчі чи організації екологічні рухи починають спроби змінити законодавство для рішення своїх чи задач прийняття визначених рішень від державних структур, спрямованих на досягнення поставлених ними цілей (тим більше, якщо вони самі намагаються в різних формах брати участь у прийнятті цих чи законів рішень), вони, не змінюючи свого первісного призначення, починають відігравати політичну роль. І хоча значна частина суспільних об'єднань узагалі не виходить у своїй діяльності на політичний рівень, необхідно відзначити, що деякі суспільні об'єднання споконвічно виступають як суб'єкти політики, що наприклад домагаються рівності підлог феміністські організації, рухи прихильників світу, деякі молодіжні формування і т.д., що прагнуть своїми діями внести істотні зміни в різні сфери державної політики.

Таким чином, громадянське суспільство не можна характеризувати як систему позаполітичних суспільних відносин і інститутів. Генезис цього суспільства кристалізує його в досить струнку систему економічних, соціально-політичних, релігійних, духовно-моральних, сімейних, культурних і інших суспільних відносин, що, визначаючи державну політику, виражають волю громадян суспільства. У рамках даної системи функціонують різні громадські організації, рухи, політичні партії (крім правлячої), релігійні організації, економічні асоціації й об'єднання і, нарешті, сама людина як особистість зі своїми сімейними, професійними, дозвільними й іншими різноманітними потребами й інтересами.

Існування громадянського суспільства, його формування неможливі без появи нових суспільних індивідів — громадян, що мають рівні цивільні права і своєрідні громадянські якості. Людина тільки тоді стає громадянином, коли володіє високими моральними ідеалами, передовим світоглядом, заснованим на демократичному сполученні почуття власного достоїнства, незалежності, індивідуальності з повагою прав і воль інших громадян, неухильним дотриманням законів і правил загальнолюдського гуртожитку. Такий новий тип особистості знаходиться в інших взаєминах із суспільними об'єднаннями й інститутами. У досить розвитому громадянському суспільстві нові суспільні індивіди не тільки не розчиняються в колективах, мають власну індивідуальність, але і мають більш високу духовність, будують свої взаємини на чисто громадянській основі. Досягнення такого положення речей можливо тільки при кардинальній зміні психології і світогляду людей, трансформації їх економічного і соціального статусу.

«Громадянське суспільство функціонує, ґрунтуючись на ряді принципів. У їхньому числі:
. рівність прав і воль усіх людей у політичній сфері;
. гарантований юридичний захист прав і воль громадян на основі законів, що мають юридичну чинність у всім світовому співтоваристві;
. економічна незалежність індивідів, заснована на праві кожного мати чи власність одержувати справедлива винагорода за чесну працю;
. гарантована законом можливість громадян поєднуватися в незалежні від держави і партій суспільні об'єднання по інтересах і професійних ознаках;
. воля громадян в утворенні партій і громадянських рухів;
. створення необхідних матеріальних і інших умов для розвитку науки, культури, утворення і виховання громадян, що формують їх як вільних, культурних, морально чистих і соціально активних, відповідальних перед законом членів суспільства;
. воля створення і діяльності засобів масової інформації поза рамками державної цензури, обмежена тільки законом; існування механізму, що стабілізує відношення між державою і громадянським суспільством (механізм консенсусу), і забезпечення безпеки функціонування останнього з боку державних органів. Цей механізм, формальний чи неформальний, включає законодавчі акти, демократичні вибори народних представників у різні органи влади, інститути самоврядування і т.д.» .

II Діалектика взаємовідносин громадянського суспільства і держави

Взаємовідносини громадянського суспільства і держави перш за все залежать від наділення їх правами и свободами. Законодавче визнання юридичної рівності людей на основі наділення їхніми правами і волями — навряд чи не головна ознака й основа громадянського суспільства. Якщо політичним вираженням середньовічного способу виробництва був привілей, нерівне для кожного з феодальних станів право, то вираженням тимчасового способу виробництва, підкреслювали Маркс і Енгельс, є «просте право, рівне право».

Важливо відзначити, що становлення і твердження як основу громадянського життя юридичної рівності людей, що поклало початок Новому часу, - настільки ж глибокий переворот в історії, як, скажемо, руйнування первісної громади доісторичного часу і перехід до класово-станового ладу
Древнього світу. На зміну вертикальним феодальним структурам прийшла перевага горизонтальних відносин, заснованих на юридичній рівності і договірних початках вільних людей, відносин, що складають суть громадянського суспільства. Глибокий переворот у праві складався в заміні станової нерівності загальною юридичною рівністю, що визначила якісно новий соціальний стан особистості. Громадянське суспільство не засноване на законі, але його існування органічно зв'язане з рівним для всіх законом, що охороняє загальну волю (можливість робити усе, що не шкодить іншому) і право на власність. Зрозуміло, правова рівність — це не фактична рівність, а рівність можливостей — це не однаковість соціальних статусів людей. Більш того, у початковий період існування громадянського суспільства формальна рівність нерівних людей нерідко виглядало (і власне кажучи було) неправдою і фальшю для більшості незаможних, нездатних досить швидко пристосуватися до нових умов економічного життя. Разом з тим величезне соціальне значення мало саме те, що вперше в багатовіковій історії людства всі люди, незалежно від їхнього соціального походження і положення, були визнані юридично рівними учасниками громадського життя, що мають ряд визнаних законом прав і воль можливості, що дають кожному, виявити себе як особистість, наділену вільною волею, здатну відповідати за свої дії і їхні правові наслідки.

Якщо початок реальному буттю громадянського суспільства поклало прийняття і твердження Біллів про права (Англія, США) чи Декларацій прав людину і громадянина (Франція), то саме громадянське суспільство — це суспільство рівноправних людей, що вільно виявляють свою особистість, творчу ініціативу, суспільство рівних можливостей, звільнене від зайвих заборон і допитливої адміністративної регламентації .

При цьому право визнається обов'язковим і для правителів держави. Право вже не «наказ влади», а дорівнює обов'язкове для правлячих і керованих право, верховенство якого над довільними веліннями пануючих забезпечується поділом влади, високим положенням законодавчої влади, її залежністю (через вибори і перевибори) від народу, нації, країни, а також рівним і доступної для всіх громадян, судом.

Тоді ж виникає представлення про конституцію як не тільки про закон, що визначає пристрій вищих органів влади, але й основному законі країни, обов'язково визначального права і волі громадян (білль про права, декларацію прав). У результаті сама конституція стає угодою суспільства і держави про розмежування сфер їхньої діяльності (держава — публічна влада, сфера загальних інтересів, суспільство — сфера індивідуальних воль, приватних інтересів).

Відділення держави від суспільства і відокремлення суспільства від держави виражено в розходженні їхніх структур, принципів організації і будівлі.

Усяка держава організована як керована єдиним центром вертикальна система, ієрархія державних органів і посадових осіб, зв'язаних відносинами підпорядкованості і державної дисципліни. Постійна і головна мета держави, його виправдання і легітимація — охорона суспільства і керування їм.

На відміну від держави громадянське суспільство являє собою горизонтальну систему різноманітних зв'язків і відносин громадян їхніх об'єднань, союзів, колективів. Ці зв'язки засновані на рівності й особистій ініціативі, у тому числі в самостійності видобутку засобів до існування (це відноситься і до об'єднань, що містяться за рахунок добровільних внесків їхніх учасників). Мети громадян і їхніх об'єднань різноманітні і мінливі відповідно до їхніх інтересів.

Розходження структур громадянського суспільства і держави накладає відбиток на способи правового регулювання приватних і публічних відносин, а тим самим — на систему права.

1. Межі діяльності держави

Становлення і розвиток громадянського суспільства обумовило новий період розвитку держави і права. Йому відповідає так називане «сучасна представницька держава», якому, на відміну від кастов