|Проект |
|(тираж 13.01.2001) |
КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ
ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА
Розділ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Завдання Кримінального кодексу України
(1) Кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забезпечення
охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку
і громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від
злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також
запобігання злочинам.
(2) Для здійснення цього завдання Кримінальний кодекс України визначає, які
суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовуються до
осіб, що їх вчинили.
Стаття 2. Підстава кримінальної відповідальності
(1) Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно
небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.
(2) Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана
кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку
і встановлено обвинувальним вироком суду відповідно до закону.
(3) Ніхто не може бути притягнений до кримінальної відповідальності за той
самий злочин більше одного разу.
(4) Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом,
а також на припущенних. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться
на її користь.
Розділ II. ЗАКОН ПРО КРИМІНАЛЬНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
Стаття 3. Законодавство України про кримінальну відповідальність
(1) Законодавство України про кримінальну відповідальність становить
Кримінальний кодекс України, який грунтується на Конституції України та
загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права.
(2) Закони України про кримінальну відповідальність, прийняті після набуття
чинності цим Кодексом, включаються до нього з часу набрання ними чинності.
(3) Злочинність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові
наслідки визначаються тільки цим Кодексом.
(4) Застосування кримінального закону за аналогією заборонено.
(5) Закони України про кримінальну відповідальність повинні відповідати
положенням, що містяться в чинних міжнародних договорах, згоду на
обов'язковість яких надано Верховною Радою України.
Стаття 4. Чинність закону про кримінальну відповідальність в часі
(1) Закон про кримінальну відповідальність набирає чинності через десять
днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим
законом, але не раніше дня його опублікування.
(2) Злочинність і караність діяння визначаються законом про кримінальну
відповідальність, який діяв на час вчинення цього діяння.
(3) Часом вчинення злочину визнається час вчинення особою передбаченої
законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності.
Стаття 5. Зворотна дія закону про кримінальну відповідальність в часі
(1) Закон про кримінальну відповідальність, який скасовує злочинність
діяння або пом'якшує кримінальну відповідальність, має зворотну дію у часі,
тобто поширюється на осіб, що вчинили відповідні діяння до набрання таким
законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або
відбули покарання, але мають судимість.
(2) Закон про кримінальну відповідальність, що встановлює злочинність
діяння або посилює кримінальну відповідальність, не має зворотної дії в
часі.
(3) Закон про кримінальну відповідальність, який частково пом'якшує
відповідальність, а частково її посилює має зворотну дію в часі лише у тій
частині, яка пом'якшує відповідальність.
Стаття 6. Чинність закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених на території України
(1) Особи, які вчинили злочини на території України, підлягають
кримінальній відповідальності за цим Кодексом.
(2) Злочин визнається вчиненим на території України, якщо його було почато,
продовжено, закінчено або перепинено на території України.
(3) Злочин вважається вчиненим на території України, якщо його виконавець
або хоча б один із співучасників діяв на території України.
(4) Питання про кримінальну відповідальність дипломатичних представників
іноземних держав та інших громадян, які за законами України і міжнародними
договорами, згода на обов'язковість, яких надана Верховною Радою України,
не є підсудні у кримінальних справах судам України, в разі вчинення ними
злочину на території України вирішується дипломатичним шляхом.
Стаття 7. Чинність закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених громадянами України та особами без громадянства за межами України
(1) Громадяни України, а також особи без громадянства, що постійно
проживають в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають
кримінальній відповідальності за цим Кодексом, якщо інше не передбачено
міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана
Верховною Радою України.
(2) Якщо зазначені особи за вчинені злочини зазнали кримінального покарання
за межами території України, вони не можуть бути притягнені в Україні до
кримінальної відповідальності за ці злочини.
Стаття 8. Чинність закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених іноземцем за межами України
Іноземці та особи без громадянства, які не проживають постійно в Україні і
вчинили злочини за її межами, підлягають в Україні відповідальності за цим
Кодексом у випадках, передбачених міжнародними договорами або якщо вони
вчинили передбачені цим Кодексом особливо тяжкі злочини проти інтересів
України та її громадян.
Стаття 9. Правові наслідки засудження особи за межами України
(1) Правові наслідки вироку суду іноземної держави можуть бути враховані,
якщо громадянин України, іноземець або особа без громадянства були
засуджені за злочин, вчинений за межами України, та знову вчинили злочин на
території України.
(2) Відповідно до частини першої цієї статті рецидив злочинів, невідбуте
покарання або інші правові наслідки вироку суду іноземної держави
враховуються при кваліфікації нового злочину, призначенні покарання,
звільненні від кримінальної відповідальності або покарання.
Стаття 10. Видача злочинця
(1) Громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в
Україні, які вчинили злочини поза межами України, не можуть бути видані
іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності та
віддання до суду.
(2) Іноземці, які вчинили злочини на території України і засуджені за них
на підставі цього Кодексу, можуть бути передані для відбування покарання за
вчинений злочин тій державі, громадянами якої вони є, якщо така передача
передбачена міжнародними договорами України.
(3) Іноземці, а також особи без громадянства, що постійно не проживають в
Україні, які вчинили злочини поза межами України і перебувають на її
території, можуть бути видані іноземній державі для притягнення до
кримінальної відповідальності і віддання до суду або передані для
відбування покарання, якщо така видача або передача передбачені
міжнародними договорами України.
Розділ III. ЗЛОЧИН, ЙОГО ВИДИ ТА СТАДІЇ
Стаття 11. Поняття злочину
(1) Злочином визнається передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне
діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.
(2) Не є злочином дія або бездіяльність, що хоча формально і містить ознаки
будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не
становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти
істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, територіальній громаді,
суспільству або державі.
Стаття 12. Класифікація злочинів
(1) Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на злочини невеликої
тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі.
(2) Злочином невеликої тяжкості визнається злочин, за який законом
передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох
років, або інше, більш м'яке покарання.
(3) Злочином середньої тяжкості визнається злочин, за який законом
передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше п'яти
років.
(4) Тяжким злочином визнається злочин, за який законом передбачене
покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше десяти років.
(5) Особливо тяжким злочином визнається злочин, за який законом передбачене
покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад десять років або
довічне позбавлення волі.
Стаття 13. Закінчений та незакінчений злочини
(1) Закінченим злочином визнається діяння, яке містить усі ознаки складу
злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу.
(2) Незакінченим злочином визнається готування до злочину та замах на
злочин.
Стаття 14. Готування до злочину
(1) Готуванням до злочину визнається підшукування або пристосування засобів
чи знарядь, підшукування співучасників або змовлення на вчинення злочину,
усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину.
(2) Готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної
відповідальності.
Стаття 15. Замах на злочин
(1) Замахом на злочин визнається вчинене з прямим умислом і безпосередньо
спрямоване на вчинення злочину, передбаченого цим Кодексом діяння чи його
частини, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, не
залежних від волі винного.
(2) Замах на вчинення злочину є закінченим, коли винний виконав усі ті дії,
які вважав за необхідне для доведення злочину до кінця, але злочин не було
закінчено з причин, які не залежали від волі винного.
(3) Замах є незакінченим, коли винний не вчинив усіх дій, які вважав
необхідними для настання злочинних наслідків.
Стаття 16. Відповідальність за незакінчений злочин
Відповідальність за готування до злочину і замах на злочин настає за статтею 14 або 15 і за тією статтею Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає відповідальність за закінчений злочин.
Стаття 17. Добровільна відмова при незакінченому злочині
(1) Добровільною відмовою визнається остаточне припинення особою за своєю
волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому особа
усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця.
(2) Особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця,
підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фактично
вчинене нею діяння містить склад іншого злочину.
Розділ IV. ОСОБА, ЯКА ПІДЛЯГАЄ КРИМІНАЛЬНІЙ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ (СУБ'ЄКТ
ЗЛОЧИНУ)
Стаття 18. Суб'єкт злочину
(1) Суб'єктом злочину є фізична осудна особа, що вчинила злочин у віці, з
якого може наставати кримінальна відповідальність.
(2) Спеціальним суб'єктом злочину є фізична осудна особа, що вчинила у
віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин,
суб'єктом якого може бути лише певна особа.
Стаття 19. Осудність
(1) Осудною визнається особа, яка під час вчинення діяння, передбаченого
цим Кодексом, могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними.
(2) Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення
діяння, передбаченого цим Кодексом, перебувала в стані неосудності, тобто
не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок
хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної
діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки.
(3) Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка вчинила суспільно
небезпечне діяння, передбачене цим Кодексом у стані осудності, але до
постановлення вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її
можливості усвідомлювати мету, зміст та правові наслідки кримінальної
відповідальності за вчинене.
(4) До осіб, зазначених у частині другій та третій цієї статті можуть бути
застосовані примусові заходи медичного характеру, передбачені статтею 94
цього Кодексу. Після одуження така особа може підлягати кримінальній
відповідальності.
Стаття 20. Обмежена осудність
Підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обмежено
осудною, тобто така, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї
психічний розлад, у повній мірі була не здатна усвідомлювати свої дії
(бездіяльність) та (або) свідомо керувати ними.
Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні
покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів
медичного характеру.
Стаття 21. Відповідальність за злочини, вчинені у стані сп'яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманливих речовин
Особа, яка вчинила злочин у стані сп'яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманливих речовин, підлягає кримінальній відповідальності.
Стаття 22. Вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність
(1) Кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення
злочину виповнилося шістнадцять років.
(2) Особи, що вчинили злочини у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років,
підлягають кримінальній відповідальності лише за умисне вбивство (статті
115 - 117), посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника
правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони
громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді,
народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із
здійсненням правосуддя, захисника чи представника особи у зв'язку з
діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги, представника іноземної
держави (статті 112, 357, 389, 411, 455), умисне тяжке тілесне ушкодження
(стаття 121, частина 3 статей 354, 355, 359, 387, 409), умисне середньої
тяжкості тілесне ушкодження (стаття 122, частина 2 статей 354, 355, 359,
387, 409), диверсію (стаття 113), бандитизм (стаття 263), терористичний акт
(стаття 264), захоплення заручників (статті 148, 358), зґвалтування (стаття
153), насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом
(стаття 154), крадіжку (статті 188, частини 1 статей 268, 315), грабіж
(статті 189, частина 2 статті 315), розбій (стаття 191, частина 3 статей
268, 315), вимагання (стаття 192, частина 1 статей 268, 315), умисне
знищення або пошкодження майна (статті 198, 356, 361, 388, 410),
пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (стаття 284), угон або
захоплення, залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи
річкового судна (стаття 285), незаконне заволодіння транспортними засобами
(стаття 296), хуліганство (частини 2 - 4 статті 303).
Розділ V. ВИНА ТА ЇЇ ФОРМИ
Стаття 23. Вина
Виною визнається психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.
Стаття 24. Умисел і його види
(1) Умисел поділяється на прямий і непрямий.
(2) Прямим визнається умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно
небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його
суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.
(3) Непрямим визнається умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно
небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його
суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала
настання цих наслідків.
Стаття 25. Необережність та її види
(1) Необережність поділяється на злочинну самовпевненість та злочинну
недбалість.
(2) Необережність визнається злочинною самовпевненістю, якщо особа
передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого
діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх
відвернення.
(3) Необережність визнається злочинною недбалістю, якщо особа не
передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого
діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була могла їх передбачати.
Розділ VI. СПІВУЧАСТЬ У ЗЛОЧИНІ
Стаття 26. Поняття співучасті
Співучастю у злочині визнається умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину.
Стаття 27. Види співучасників
(1) Співучасниками злочину, поряд із виконавцем, визнаються організатор,
підбурювач та пособник.
(2) Виконавцем (співвиконавцем) визнається особа, яка у співучасті з іншими
суб'єктами злочину особисто чи шляхом використання інших осіб, що не є
суб'єктами злочину, повністю або частково вчинила злочин, передбачений цим
Кодексом.
(3) Організатором визнається особа, яка організувала вчинення злочину
(злочинів) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням. Організатором
також визнається особа, яка утворила організовану групу чи злочинну
організацію або керувала нею, а також особа, яка забезпечувала фінансування
чи організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи або
злочинної організації, чи іншим чином забезпечувала злочинну діяльність
цієї групи або злочинної організації.
(4) Підбурювачем визнається особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою,
примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення злочину.
(5) Пособником визнається особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів
чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими
співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця,
знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті
злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, або іншим чином сприяти
приховуванню злочину.
(6) Не є співучастю не обіцяне заздалегідь переховування злочинця, знарядь
і засобів вчинення злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним
шляхом, або придбання чи збування таких предметів. Особи, які вчинили ці
діяння, підлягають відповідальності лише у випадках, передбачених статтями
202 та 406 цього Кодексу.
(7) Не є співучастю обіцяне до завершення вчинення злочину неповідомлення
про достовірно відомий підготовлюваний, вчинюваний злочин. Такі особи
підлягають відповідальності лише у випадках, коли вчинене ними діяння
містить склад іншого злочину.
Стаття 28. Вчинення злочину групою осіб, групою осіб за попередньою змовою, організованою групою або злочинною організацією
(1) Злочин визнається вчиненим групою осіб, якщо його спільно вчинили
декілька виконавців без попередньої змови.
(2) Злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його
спільно вчинили декілька осіб, які заздалегідь, тобто до початку злочину,
домовилися про спільне його вчинення.
(3) Злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні
або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо
зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та інших (іншого)
злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи,
спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи.
(4) Злочинною організацією визначається стійке, ієрархічне об'єднання,
члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою
зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення
тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або
керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або
забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших
злочинних груп. Вчиненим злочинною організацією вважається також тяжкий або
особливо тяжкий злочин, вчинений її членом (членами) в інтересах злочинної
організації.
Стаття 29. Відповідальність співучасників
(1) Виконавець (співвиконавець) підлягає відповідальності за статтею
Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає вчинений ним злочин.
(2) Організатор, підбурювач та пособник підлягають відповідальності за
відповідною частиною статті 27 і тією статтею (частиною статті) Особливої
частини цього Кодексу, яка передбачає злочин, вчинений виконавцем.
(3) Ознаки, що характеризують особу окремого співучасника злочину,
ставляться в вину лише цьому співучасникові. Інші обставини, що обтяжують
відповідальність і передбачені у статтях Особливої частини цього Кодексу як
ознаки злочину, що впливають на кваліфікацію дій виконавця, ставляться в
вину лише співучаснику, який усвідомлював ці обставини.
(4) У разі вчинення виконавцем незакінченого злочину інші співучасники
підлягають відповідальності за співучасть у незакінченому злочині.
(5) Співучасники не підлягають кримінальній відповідальності за діяння,
вчинене виконавцем, якщо воно не охоплювалося їхнім умислом.
Стаття 30. Відповідальність організаторів та учасників організованої групи і злочинної організації
(1) Організатор організованої групи чи злочинної організації підлягає
відповідальності за всі злочини, вчинені організованою групою чи злочинною
організацією, якщо вони охоплювалися його умислом.
(2) Інші учасники організованої групи чи злочинної організації підлягають
відповідальності за злочини, у підготовці або вчиненні яких вони брали
участь, незалежно від тієї ролі, яку виконував у злочині кожен із них.
Стаття 31. Добровільна відмова співучасників
(1) У разі добровільної відмови виконавець (співвиконавець) не підлягає
кримінальній відповідальності за наявності умов, передбачених статтею 17
цього Кодексу У цьому випадку інші співучасники підлягають відповідальності
за готування до того злочину або замах на той злочин, від вчинення якого
добровільно відмовився виконавець.
(2) Не підлягають кримінальній відповідальності при добровільній відмові
організатор, підбурювач чи пособник, якщо вони відвернули вчинення злочину
або своєчасно повідомили відповідні органи державної влади про злочин, що
готується або вчиняється. Добровільною відмовою пособника визнається також
ненадання ним засобів чи знарядь вчинення злочину, або неусунення перешкод
вчиненню злочину.
(3) У разі добровільної відмови будь-кого із співучасників виконавець
підлягає відповідальності за готування до злочину або за замах на злочин,
залежно від того, на якій із цих стадій його діяння було припинено.
Розділ VII. ПОВТОРНІСТЬ, СУКУПНІСТЬ ТА РЕЦИДИВ ЗЛОЧИНІВ
Стаття 32. Повторність злочинів
(1) Повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів,
передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього
Кодексу.
(2) Повторність, передбачена частиною першою цієї статті, відсутня при
вчиненні продовжуваного злочину, який складається з двох або більше
тотожних діянь, об'єднаних єдиним злочинним наміром.
(3) Вчинення двох або більше злочинів, передбачених різними статтями цього
Кодексу, визнається повторним лише у випадках, зазначених в Особливій
частині цього Кодексу.
(4) Повторність відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу було
звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими
законом, або якщо судимість за цей злочин було погашено або знято.
Стаття 33. Сукупність злочинів
(1) Сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше
злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті
Особливої частини цього Кодексу, за жоден яких її не було засуджено. При
цьому не враховуються злочини, за які особу було звільнено від кримінальної
відповідальності за підставами, встановленими законом.
(2) При сукупності злочинів кожен з них підлягає кваліфікації за
відповідною статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу.
Стаття 34. Рецидив злочинів
Рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин.
Стаття 35. Правові наслідки повторності, сукупності та рецидиву злочинів
Повторність, сукупність та рецидив злочинів враховуються при кваліфікації злочинів та призначенні покарання, при вирішенні питання щодо можливості звільнення від кримінальної відповідальності та покарання у випадках, передбачених цим Кодексом.
Розділ VIII. ОБСТАВИНИ, ЩО ВИКЛЮЧАЮТЬ ЗЛОЧИННІСТЬ ДІЯННЯ
Стаття 36. Необхідна оборона
(1) Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту
охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої
особи, а також суспільних інтересів, інтересів територіальної громади чи
інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння
тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для
негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було
допущено перевищення меж необхідної оборони.
(2) Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості
уникнення суспільно небезпечного посягання або звернення за допомогою до
інших осіб чи органів влади.
(3) Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому,
хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання
або обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони тягне
кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у
статтях 118 та 124 цього Кодексу.
(4) Особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо через сильне
душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним посяганням, вона не
могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи
обстановці захисту.
(5) Не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком
кримінальної відповідальності застосування зброї або будь-яких інших
засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу
групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення
у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно
тому, хто посягає.
Стаття 37. Уявна оборона
(1) Уявною обороною визнаються дії, пов'язані із заподіянням шкоди за таких
обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було і особа,
неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність
такого посягання.
(2) Уявна оборона виключає кримінальну відповідальність за заподіяну шкоду
лише у випадках, коли обставини, що склалися, давали особі з урахуванням її
вікових, розумових, освітніх, психологічних та інших особистих
характеристик достатні підстави вважати, що мало місце реальне посягання, і
вона не усвідомлювала не могла усвідомлювати помилковості свого припущення.
(3) Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого
припущення, але при цьому перевищила межі захисту, що дозволяються в умовах
відповідного реального посягання, вона підлягає відповідальності як за
перевищення меж необхідної оборони.
(4) Якщо в обстановці, що склалася, особа не усвідомлювала, але могла
усвідомлювати відсутність реального суспільно небезпечного посягання, вона
підлягає відповідальності за заподіяння шкоди через необережність.
Стаття 38. Затримання особи, що вчинила злочин
(1) Не визнаються злочинними дії потерпілого та інших осіб безпосередньо
після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила
злочин, і доставлення її відповідним органам влади, якщо при цьому не було
допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи.
(2) Перевищенням заходів, необхідних для затримання злочинця, визнається
умисне заподіяння особі, що вчинила злочин, тяжкої шкоди, яка явно не
відповідає небезпечності посягання або обстановці затримання злочинця.
Перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, має наслідком
відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та
124 цього Кодексу.
Стаття 39. Крайня необхідність
(1) Не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані
крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо
загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а
також суспільним інтересам, інтересам територіальної громади чи держави,
якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами
і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.
(2) Перевищенням меж крайньої необхідності визнається умисне заподіяння
шкоди правоохоронюванним інтересам, якщо така шкода є більш значною, ніж
відвернена шкода.
(3) Особа не підлягає кримінальній відповідальності за перевищення меж
крайньої необхідності, якщо внаслідок сильного душевного хвилювання,
викликаного небезпекою, що загрожувала, вона не могла оцінити відповідність
заподіяної шкоди цій небезпеці.
Стаття 40. Фізичний або психічний примус
(1) Не є злочином дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду
правоохоронюваним інтересам, вчинена під безпосереднім впливом фізичного
примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками.
(2) Питання про кримінальну відповідальність особи за заподіяння шкоди
правоохоронюваним інтересам, якщо ця особа зазнала фізичного примусу,
внаслідок якого вона зберігала можливість керувати своїми діями, а також
психічного примусу, вирішується відповідно до положень статті 39 цього
Кодексу.
Стаття 41. Виконання наказу або розпорядження
(1) Дія або бездіяльність особи, що заподіяла шкоду правоохоронюваним
інтересам, визнається правомірною, якщо вона була вчинена з метою виконання
законного наказу або розпорядження.
(2) Наказ або розпорядження визнається законним, якщо воно віддано
відповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень і за
змістом не суперечать чинному законодавству та не пов'язані з порушенням
конституційних прав та свобод людини і громадянина.
(3) Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка відмовилася
виконувати явно злочинний наказ або розпорядження.
(4) Особа, що виконала явно злочинний наказ або розпорядження, за діяння,
вчинені з метою виконання такого наказу або розпорядження, підлягає
кримінальній відповідальності на загальних підставах.
(5) Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати злочинного
характеру наказу чи розпорядження, то за діяння, вчинене з метою виконання
такого наказу чи розпорядження, відповідальності підлягає тільки особа, що
віддала злочинний наказ чи розпорядження.
Стаття 42. Діяння, пов'язане з ризиком
(1) Не є злочином діяння (дія або бездіяльність), яке заподіяло шкоду
правоохоронюваним інтересам, якщо це діяння було вчинене в умовах
виправданого ризику для досягнення значної суспільно корисної мети.
(2) Ризик визнається виправданим, якщо мета, що була поставлена, не можна
було досягти в даній обстановці дією (бездіяльністю), не поєднаною з
ризиком, і особа, яка допустила ризик, обґрунтовано розраховувала, що
здійснені нею заходи є достатніми для відвернення шкоди правоохоронюваним
інтересам.
(3) Ризик не визнається виправданим, якщо він заздалегідь створював загрозу
для життя інших людей або загрозу екологічної катастрофи чи інших
надзвичайних подій.
Стаття 43. Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації
(1) Не є злочином вимушене заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам
особою, яка відповідно до чинного закону виконувала спеціальне завдання,
беручи участь в організованій групі чи злочинній організації з метою
попередження чи розкриття їх злочинної діяльності.
(2) Особа, зазначена у частині першій цієї статті, підлягає кримінальній
відповідальності лише за вчинення у складі організованої групи чи злочинної
організації особливо тяжкого злочину вчиненого умисно і пов'язаного з
насильством над потерпілим або тяжкого злочину, вчиненого умисно і
пов'язаного з причиненням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому або
настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків.
(3) Особа, яка вчинила такий злочин, не може бути засуджена до довічного
позбавлення волі, а покарання у вигляді позбавлення волі не може бути
призначене їй на строк, більший, ніж половина максимального строку
позбавлення волі, передбаченого законом за цей злочин.
Розділ IX. ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ
Стаття 44. Правові підстави та порядок звільнення від кримінальної відповідальності
(1) Особа, яка вчинила злочин, звільняється від кримінальної
відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом, а також на підставі
закону України про амністію чи акта помилування.
(2) Порядок звільнення від кримінальної відповідальності встановлюється
законом.
Стаття 45. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям
Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані збитки або усунула заподіяну шкоду.
Стаття 46. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням винного з потерпілим
Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.
Стаття 47. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки
(1) Особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості та
щиро покаялася, може бути звільнено від кримінальної відповідальності з
передачею її на поруки колективу підприємства, установи чи організації за
їхнім клопотанням за умови, що вона протягом року з дня передачі її на
поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного
характеру та не порушуватиме громадського порядку.
(2) У разі порушення умов передачі на поруки особа притягається до
кримінальної відповідальності за вчинений нею злочин.
Стаття 48. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із зміною обстановки
Особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що на час розслідування або розгляду справи в суді внаслідок зміни обстановки вчинене нею діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною.
Стаття 49. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності
(1) Особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня
вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі
строки:
1) два роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який законом
передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі;
2) три роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який законом
передбачене покарання у вигляді обмеження або позбавлення волі;
3) сім років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості;
4) п'ятнадцять років - у разі вчинення тяжкого злочину;
5) двадцять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.
(2) Перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухилилася
від слідства або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня
з'явлення особи із зізнанням або її затримання. У цьому разі особа
звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення
злочину минуло двадцять років.
(3) Перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у
частинах першій та другій цієї статті строків особа вчинила новий злочин
середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давності
в цьому разі починається з дня вчинення нового злочину. При цьому строки
давності обчислюються окремо за кожний злочин.
(4) Питання про застосування давності до особи, що вчинила особливо тяжкий
злочин, за який згідно із законом може бути призначено довічне позбавлення
волі вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність,
довічне позбавлення волі не може бути призначено і заміняється позбавленням
волі на певний строк.
(5) Давність не застосовується у разі вчинення злочинів проти миру та
безпеки людства, передбачених у статтях 449 - 451, 454 цього Кодексу.
Розділ X. ПОКАРАННЯ ТА ЙОГО ВИДИ
Стаття 50. Поняття покарання та його мета
(1) Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за
вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в
передбаченому законом позбавленні та обмеженні прав і свобод засудженого.
(2) Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а
також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими
особами.
(3) Покарання не має на меті завдати фізични